Постанова № 19923596, 06.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2011 р. Справа № 61/301-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Сиротніковій Я.Є.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1. (дов. №б/н від 22.12.2010р.),

відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу ТОВ «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго»(вх. №4765Х/2-6)

на рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2011 року у справі №61/301-10,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Земельний банк», м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго», м. Харків,

про стягнення 812522,27 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ПАТ "Земельний банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "ВКП "Енерго" про стягнення з відповідача на користь позивача 750000,00грн. кредитних коштів; 45369,86 грн. за відсотками за користування кредитом; 16561,61грн. пені за неналежне виконання зобовязань; 590,77 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобовязань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, на загальну суму 812522,27грн. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Крім того, позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 750000,00 грн. кредитних коштів; 104547,94 грн. за відсотками за користування кредитом; 54780,82 грн. пені за неналежне виконання зобовязань; 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобовязань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, на загальну суму 911828,81 грн., яку ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2011р. було прийнято до розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2011р. у справі №61/301-10 (суддя Рильова В.В.) відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб. Позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго»на користь Публічного акціонерного товариства «Земельний банк»заборгованості у розмірі 911828,81 грн., з яких: 750000,00 грн. кредитних коштів, 104547,94 грн. відсотків за користування кредитом, 54780,82 грн. пені за неналежне виконання зобовязань, 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобовязань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, а також 9118,30 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу(а.с.138-а.с.145, том 4).

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду від 17.10.2011р. не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2011р. у справі №61/301-10 та покласти судові витрати на позивача. При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання представник апелянта не зявився, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Як вбачається з матеріалів справи, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином ухвалою суду від 07.11.2011 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була отримана апелянтом 09.11.11р.

Таким чином, відповідач своїм правом участі у судовому засіданні не скористався.

Дана обставина свідчить про те, що у відповідності до вимог статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судами першої та апеляційної інстанцій були створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, але відповідачем не дотримано приписів частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Присутній представник позивача вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 07.11.2011р., сторони були попереджені, що у разі не зявлення їх представників у судову засідання та не надання сторонами документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін, тому справа згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів зазначає, що така поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго»свідчить про його зловживання своїми правами та порушенням прав інших учасників процесу на розгляд справи упродовж розумного строку, закріпленого у пункті 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував. Вважає її безпідставною та необґрунтованою. У відзиві зазначає про те, що відповідач не виконав зобовязання за кредитним договором, тому борг за ним стягнено в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2007 року між Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційним підприємством «Енерго»було укладено договір №08-07/К про надання кредитної лінії з наступними додатковими угодами до нього.

Пунктами 1.1., 1.2 договору обумовлено надання відповідачу кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 900000,00 грн. з терміном користування з 12 лютого 2007 р. до 11 лютого 2008 р. з відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 18,0 % річних з суми заборгованості.

Відповідно до п. п. 1, 2 додаткової угоди №34 від 31.10.2007 р. ліміт кредитування збільшено до 975000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитом 18,0 % річних, у відповідності до п. п. 1, 2 додаткової угоди №38 від 15.11. 2007 ліміт кредитування збільшено до 1050000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитом 18,0% річних, у відповідності до п. 1 додаткової угоди №55 від 11.02.2008р. термін кредитування збільшено до 09.02.2009р., у відповідності до п.1 додаткової угоди №71 від 30.05.2008р. встановлено відсоткову ставку за користування кредитом 18,0% річних з суми заборгованості, яка є не більшою від 750000,00 грн., у розмірі 20,0% річних з суми заборгованості, що перевищує 750000,00 грн., а згідно з п. 1 додаткової угоди №131 від 09.02.2009р. встановлено відсоткову ставку за користування кредитом 24,0% річних з суми заборгованості із зменшенням ліміту кредитування до 750000,00 грн. - із збільшенням терміну користування кредитом до 11.10. 2009р.

Згідно з п.3.6. договору передбачено щомісячну сплату відсотків за користування кредитом у строк з 21 числа до останнього робочого дня поточного місяця.

Крім цього, у відповідності до п. 3.7 зазначеного договору відповідач у випадку несвоєчасного повернення кредиту зобов'язався і надалі сплачувати відсотки за неправомірне користування кредитом за ставкою, що зазначено у додаткових угодах до договору.

Пунктом 1 додаткової угоди №131 від 09.02.2009 р. встановлено відсоткову ставку за неправомірне користування кредитом у розмірі 24,0 % річних.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином виконав умови договору №08-07/К про надання кредитної лінії від 12.02.2007р., надавши відповідачу кредитні кошти, проте, відповідач у визначений договором термін отримані кредитні кошти у повному обсязі не повернув та не виконав вищезазначені відсоткові зобов'язання. У звязку з чим , станом на 28.02.2011р. прострочена заборгованість склала: за кредитом - 750000,00 грн.; 104547,94грн. - за відсотками за користування кредитом; 54780,82 грн. - пеня за неналежне виконання зобовязань; 2419,05 грн. - пеня за кожний день прострочки виконання зобовязань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, на загальну суму 911828,81 грн.

Як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, апелянтом не надано доказів погашення ним заборгованості в добровільному порядку.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 7.1договору кредиту передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє станом на дату повернення кредиту - 11.02.2008р., а у разі невиконання зобовязань до повного виконання зобовязань щодо погашення кредиту, процентів, штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду апеляційної інстанції документів, які б підтверджували сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення кредитних коштів у сумі 750000,00грн. та 104547,94грн. відсотків за користування кредитними коштами, оскільки вони є правомірними та обґрунтованими, та не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

За прострочку виконання відповідачем договірних зобов'язань договір про надання кредитної лінії у п. 4.2.6 передбачає його відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент існування простроченої заборгованості, - за кожний день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом Харківської області, позивач нарахував відповідачу пеню за неналежне виконання зобовязань у розмірі 54780,82 грн. та 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобовязань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивача пені на загальну суму 57199,87грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що ПАТ "Земельний банк" має у своєму володінні та управлінні кошти на депозитних вкладах і права на зазначені кошти , що надані Банку як заставодержателю та не вчиняє дій, які залежать тільки від його волі і які б припинили порушення його прав, як кредитора за договором №08-07/К від 12.02.2007р. про надання кредитної лінії.

Відповідно до Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

З цього приводу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що задоволення кредиторських вимог позивача за рахунок застави - це право банку, а не обов`язок. Відповідно до ст.12 Цивільного кодексу України особа здійснюєсвої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Крім того, згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України та за умовами спірного договоруосновний обовязок банку - надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальника - повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 911828,81 грн., з яких: 750000,00 грн. кредитних коштів, 104547,94 грн. відсотків за користування кредитом, 54780,82грн. пені за неналежне виконання зобовязань, 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобовязань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що апелянтом не виконано вимоги ухвали суду від 07 листопада 2011р., а саме: не доплачено державне мито у розмірі 496,53 грн. за подання апеляційної скарги.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим у відповідності до норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.85, ст. 99, ст.101, п. 1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів , -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2011р. у справі №61/301-10 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго» (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, ідентифікаційний код 25611822) на користь Державного бюджету України (одержувач УДК у Дзержинському районі м. Харкова; код ЄДРПОУ 24134567; назва банку одержувача Головне управління Державного казначейства України у Харківській області; код банку одержувача 851011; код класифікації доходів бюджету 22030001; номер рахунку 31210206700003; призначення платежу “оплата судового збору за подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду”) - 496,53 грн. державного мита за подання апеляційної скарги на судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписаний 06.12.2011 року.