Постанова № 19922787, 22.11.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«15»листопада 2011 р. Справа №5021/1596/2011

Колегія суддів у складі:головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Козікові І.В.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за дов. №юр-838/д від 25.07.2011р.;

відповідача ОСОБА_2 за дов. №30/427 від 28.12.2010р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», м.Суми (вх.№4574С/2-8) на рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року у справі №5021/1596/2011,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз», м. Охтирка,

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», м. Суми

про стягнення 1243186,96 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 1243186,96 грн. заборгованості , в тому числі: 1091963,15 грн. заборгованості за надані послуги по транспортуванню природного газу за 2010 рік, 57603,31 грн. інфляційних втрат, 15958,04 грн. 3% річних 77662,46 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, а також стягнути судові витрати, повязані з розглядом справи.

08.09.2011 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій, не збільшуючи розміру основної заборгованості, яка становить 1091963,15 грн., просив стягнути 22150,81 грн. 3% річних, 61971,16 грн. інфляційних втрат, 107800,64 грн. пені, всього просить стягнути 1283885,76 грн., а також судові витрати, понесені в звязку з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року у справі №5021/1596/2011 (суддя Моїсеєнко В.М.) уточнені позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз»1091963,15 грн. заборгованості за надані послуги, 22150,81 грн. 3% річних, 61971,16 грн. інфляційних втрат, 107800,64 грн. пені, 12838,86 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Повернуто з Державного бюджету м. Суми Публічному акціонерному товариству «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз»5285,98 грн. зайво сплаченого за п/д №4905 від 20.06.2011 року державного мита.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року по справі №5021/1596/2011 в частині стягнення пені в сумі 107800 грн. 64 коп. та в частині стягнення 61971 грн. 16 коп. інфляційних втрат. Прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ «Укрнафта»в особі НГВУ «Охтирканафтогаз»з частині стягнення пені в сумі 26643 грн. 23 коп. та в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 14195 грн. 52 коп. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2011р. у справі в частині стягнення пені в сумі 107800,64 грн. та інфляційних витрат в сумі 61971,16 грн. прийнято без урахування дійсних обставин справи, норм процесуального та матеріального права, зокрема: порушено норми ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного та обєктивного розгляду справи, не враховано дійсні обставини справи та не застосовано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Не правомірно стягнуто пеню за період понад шість місяців та не враховано норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 року «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, у звязку з чим неправомірно господарським судом Сумської області стягнуто на користь позивача інфляційні втрати в повному розмірі, оскільки розрахунок збитків від інфляції позивача є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2011р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, а також зазначив, що інфляційні витрати слід розрахувати з урахуванням дефляції, а пеню тільки за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак в судовому засіданні пояснив, що проти позиції апелянта заперечує та наполягає на відмові в задоволенні апеляційної скарги відповідача та просить рішення суду першої інстанції від 08.09.2011 року залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів встановила наступне.

21.09.2009 року між ВАТ «Укрнафта»від імені якого діє НГВУ «Охтирканафтогаз»та ВАТ «Сумигаз»було укладено договір про надання послуг по транспортуванню газу в 2009 році №30/1047/305-Р (для потреб населення).

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що ВАТ «Укрнафта»від імені якого діє НГВУ «Охтирканафтогаз»зобовязалось здійснити в 2009 році транспортування по власних газопроводах природного газу до пунктів призначення газорозподільних станцій для потреб населення, а ВАТ «Сумигаз»зобовязалося прийняти газ на газорозподільні станції та оплатити послуги з його транспортування, надані ВАТ «Укрнафта»від імені якого діє НГВУ «Охтирканафтогаз».

Згідно актів виконаних робіт по транспортуванню природного газу, які наявні в матеріалах справи та підписані сторонами, протягом 2010 року позивачем було надано відповідачу послуги по транспортуванню 93200,964 тис. куб.м. природного газу. Вартість наданих послуг із транспортування природного газу склала 4759991,70 грн. (а.с. 27-38)

Пунктом 6.2 договору від 21.09.2009 року передбачено, що оплата послуг ВАТ «Укрнафта»від імені якого діє НГВУ «Охтирканафтогаз»по транспортуванню газу здійснюється ВАТ «Сумигаз»шляхом внесення не менше 50% оплати за транспортування замовлених на поточний місяць обсягів газу на розрахунковий рахунок ВАТ «Укрнафта»від імені якого діє НГВУ «Охтирканафтогаз»до 20 числа поточного місяця.

Пункт п. 6.3 договору встановлює, що остаточний розрахунок за надані послуги по транспортуванню природного газу у звітному місяці здійснюється замовником грошовими коштами шляхом перерахування до 10 числа місяця, наступного за звітним на рахунок виконавця залишкової вартості послуг на підставі акту надання послуг з транспортування газу.

Як вбачається з актів звіряння розрахунків у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 1091963,15 грн. за транспортування природного газу для забезпечення потреб населення (а.с. 41-49).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належним чином виконав свої зобовязання за договором №30/1047/305-Р від 21.09.2009 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, проте, відповідач свої зобовязання за договором щодо своєчасного розрахунку за отримані послуги належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1091963,15 грн. (основна заборгованість), яку відповідач визнає у повному обсязі та не оскаржує.

Статтею ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобовязань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного Кодексу України передбачено сплату неустойки, як правовий наслідок порушення зобовязань, встановлених договором.

Сторони пунктом 7.1 договору №30/1047/305-Р від 21.09.2009 року передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору, вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

При цьому пунктом 7.2 вказаного договору встановлено, що за порушення термінів зобовязань зазначених у розділі 6 даного договору, ВАТ «Сумигаз»сплачує на користь ВАТ «Укрнафта»від імені якого діє НГВУ «Охтирканафтогаз», крім суми заборгованості (з урахуванням індексу інфляції), пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який нараховувалась пеня, а також 3% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно наданого позивачем до суду першої інстанції розрахунку пені, який відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», сума пені становить 107800,64 грн.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів зазначає, що умовами договору, укладеного між сторонами встановлено, що пеня нараховується за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалась пеня за весь час прострочення.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони, позивач та відповідач, укладаючи договір №30/1047/305-Р від 21.09.2009 року узгодили, що пеня нараховується за вест час прострочення не обмежуючи її нарахування шестимісячним строком. Таким чином, доводи апелянта, що судом першої інстанції порушено приписи ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені спростовуються матеріалами справи, а саме умовами договору укладеного між сторонами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимог в частині стягнення 107800,64 грн. пені.

Також, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у зменшені пені, оскільки відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання. Отже, за змістом вказаної норми, зменшення розміру неустойки є правом, а не обовязком, суду, яке застосовується у виняткових випадках.

На думку колегії суддів, відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не доведено винятковості випадку, який би був підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 61971,16 грн. колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобовязань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Відповідні індекси розраховуються, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, в газеті «Урядовий курєр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19,21 і 22 Закону України «Про інформацію»є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків.( лист Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»).

Колегія суддів зазначає, що оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При цьому оцінюючи поданий позивачем розрахунок слід виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

Урахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Індекс інфляції підраховується наростаючим підсумком відповідними державними органами статистики і розраховується в процентах до попереднього місяця, як зазначено у Листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N62-97р. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обовязковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких була індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Враховуючи викладене, ПАТ «Укрнафта»в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз»було здійснено обґрунтований та правомірний розрахунок інфляційних втрат, який було надано до суду першої інстанції і доводи скаржника вказаний розрахунок не спростовують.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 91, 101, ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року у справі №5021/1596/2011 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Хачатрян В.С.

Повний текст постанови складено 18 листопада 2011 року.