Постанова № 19919804, 29.11.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2011 р.

Справа № 34/17-2738-2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Ткачук Є.О.

за участю представників сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: Кіпоренко Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс”

на рішення господарського суду Одеської області

від 26.08.2011р.

по справі № 34/17-2738-2011

за позовом: Акціонерного товариства закритого типу „Комбинат”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс”

про стягнення 36423,63 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року Акціонерне товариство закритого типу „Комбинат” (далі –АТЗТ „Комбінат”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та уточненнями до нього про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс” (далі –ТОВ „СП „Аквавінтекс”) 25312,96 грн. основної заборгованості, що виникла у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за поставлений у червні 2010 року товар згідно з договором купівлі - продажу № 2904-СВ від 05.05.2010р., а також 5680,64 грн. пені, 4339,39 грн. втрат від інфляції та 1090,64 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем свого зобов’язання за вказаним договором щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк.

ТОВ „СП „Аквавінтекс” позов визнало частково на суму основного боргу у розмірі 23752,96 грн., а в іншій частині позову просило відмовити посилаючись на невідповідність обчислених позивачем розрахунків пені, втрат від інфляції та 3 % річних фактичним обставинам справи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.08.2011 року (суддя –Фаєр Ю.Г.) позов задоволено, стягнуто з ТОВ „СП „Аквавінтекс” на користь АТЗТ „Комбінат” заборгованість на суму 25312,96 грн., пені на суму 5680,64коп, інфляційних втрат на суму 4339,39 грн., 3% річних у сумі 1090,64 грн., витрати по сплаті держмита на суму 364,24 грн., витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 236 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 7280 грн., а також на користь державного бюджету України 88,59 грн. державного мита за уточнені позовні вимоги.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами доведеності позивачем факту порушення відповідачем свого зобов’язання щодо своєчасної оплати у повному обсязі отриманого товару згідно з укладеним договором купівлі –продажу та відповідністю обчислених позивачем розрахунків суми боргу, пені, втрат від інфляції та процентів річних чинному законодавству та обставинам справи

В апеляційній скарзі ТОВ „СП „Аквавінтекс” просить рішення господарського суду першої інстанції змінити, позов задовольнити частково на суму основного боргу у розмірі 23752,96 грн., а в іншій частині позову відмовити та відшкодувати відповідачу понесені ним судові витрати по даній справі за рахунок позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права, а саме: ст.ст. 612, 638, 640 ЦК України, та було ухвалено з порушенням норм процесуального права, а саме: 32-34 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу АТЗТ „Комбінат” заперечує проти її задоволення обґрунтовуючи свої заперечення наведенням змісту численних норм ЦК України, ЦПК України та ГК України, на підставі яких, на його думку, з відповідача підлягає стягненню у заявлених до стягнення сумах основна заборгованість, пеня, сума інфляції, процентів річних та судові витрати.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте позивач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Нез’явлення представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.05.2010 року між АТЗТ „Комбінат” (продавець) та ТОВ „СП „Аквавінтекс” (покупець) було укладено договір купівлі - продажу № 2904-СВ, за яким продавець зобов’язався продати, а покупець прийняти і оплатити пляшки скляні виготовлені із зеленого скла в асортименті (товар), згідно з специфікаціями і на умовах, викладених в цьому договорі.

Умовами п.п. 1.2, 2.1, 4.1, 6.1, 7.3, 10.3 договору сторони встановили, що асортимент, кількість товару кожної партії і ціна товару узгоджується сторонами у специфікаціях до даного договору, які є його невід’ємними частинами; продавець продає товар у кількості згідно з заявками покупця, за цінами згідно з підписаними сторонами специфікаціями; покупець здійснює оплату в розмірі 100% вартості кожної партії товару за виставленим рахунком з відстрочкою платежу в 30 календарних днів від дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Датою поставки товару вважається дата отримання товару покупцем, про що ставиться відмітка в ТТН представником покупця, уповноваженим на здійснення прийняття товару; договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2011р. або до повного його виконання; у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 4.1 даного договору, замовник сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня. При цьому, сплата неустойки не звільняє винну сторону від виконання зобов’язань за даним договором; будь –які зміни чи доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони вчинені у письмовій формі і підписані належними уповноваженими на те представниками сторін.

Специфікацією № 1 від 05.05.2010 року до даного договору сторони узгодили найменування, ціну, загальну кількість та вартість товару.

На виконання своїх зобов’язань за укладеним договором позивач у червні 2010 року поставив відповідачеві партію товару загальною сумою 54312,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0002583 від 21.06.2010 року та не заперечується відповідачем. Отже, за умовами п. 4.1 договору оплату отриманого товару відповідач повинен був здійснити до 21.07.2010 року.

Проте, оплата отриманого товару у встановлений строк відповідачем була проведена частково в сумі 5000 грн., перерахованих на розрахунковий рахунок позивача 09.07.2010 року, що підтверджується реєстром розрахункових документів, виданим банківською установою 15.07.2011р.

Після цього, з порушенням встановленого умовами договору строку оплати товару відповідач перерахував позивачеві 21.09.2010 року ще 15000 грн. в рахунок оплати товару, отриманого за видатковою накладною № РН-0002583 від 21.06.2010р., у зв’язку з чим в нього виникла прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 34312,96 грн.

У березні 2011 року листом без номеру і без дати відповідач повідомив позивача про те, що у зв’язку з фінансовими труднощами підприємства здійснити повний розрахунок за отриманий товар не видається за можливе, у зв’язку з чим пропонує провести оплату існуючої заборгованості в строк до 30.09.2011 року рівними частинами, починаючи з квітня 2011 року, в сумі 5458,82 грн. щомісячно.

У відповідь на цей лист позивач надіслав відповідачеві листа № 22 від 24.03.2011 року, в якому відхилив його пропозицію та виклав свою пропозицію підписати графік проведення оплат: до 29.03.2011р. –9000 грн.; до 28.04.2011р. –9000 грн.; до 27.05.2011р. –9000 грн.; до 20.06.2011р. –5752,96 грн., а також повідомив, що у разі підписання і суворого виконання вищевказаного графіка погашення заборгованості він зобов’язується не нараховувати штрафні санкції, а даний лист вважати мировою угодою двох сторін.

Відповідач прийняв цю пропозицію позивача, підписав зазначений лист та скріпив своєю печаткою, і на виконання досягнутої домовленості щодо розстрочення платежу перерахував позивачеві 31.03.2011 року 9000 грн. в рахунок оплати товару, отриманого за видатковою накладною № РН-0002583 від 21.06.2010р., що підтверджується реєстром розрахункових документів, виданим банківською установою 15.07.2011р., та не заперечується сторонами.

Проте, в порушення умов укладеного договору купівлі –продажу та досягнутої домовленості щодо розстрочення платежу остаточна оплата отриманого товару відповідачем проведена не була, внаслідок чого в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 25312,96 грн., у зв’язку з чим позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач не заперечуючи факту отримання визначеного товару загальною сумою 54312,96 грн. за видатковою накладною № РН-0002583 від 21.06.2010р. згідно з договором купівлі –продажу № 2904-СВ від 05.05.2010р., не надав суду належних доказів оплати отриманого товару в повному обсязі, у зв’язку з чим прострочена заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 25312,96 грн. правомірно визнано місцевим судом такою, що підлягає стягненню.

При цьому, судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставне твердження відповідача стосовно наявності боргу перед позивачем лише у сумі 23752,96 грн., з посиланням на лист № 22 від 24.03.2011р., оскільки з наявних в справі матеріалів, зокрема, реєстру розрахункових документів, вбачається, що грошові кошти в сумі 1560 грн. були сплачені відповідачем в рахунок оплати товару отриманого за видатковою накладною № 1762 від 06.05.2010р., тобто зовсім за іншою поставкою, яка не є предметом спору у даній справі.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже було зазначено вище, сторони встановили у договорі купівлі - продажу, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару, передбачених п. 4.1 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (п. 7.3 договору).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок відповідача сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу.

Позивачем пред’явлена вимога про стягнення з відповідача 5680,64 грн. пені, 4339,39 втрат від інфляції та 1090,64 грн. 3% річних, обчислених від суми заборгованості відповідача за період прострочення платежу з 21.07.2010 року по 22.08.2011 року, тобто починаючи від дня, визначеного згідно з п. 4.1 договору, і на момент подання уточненої позовної заяви.

Місцевим судом позовні вимоги в цій частині задоволено повністю, а доводи відповідача щодо неправомірності заявлення до стягнення вказаних сум пені, втрат від інфляції та 3% річних з огляду на досягнення між сторонами домовленостей відповідно до листа № 22 від 24.03.2011р. до уваги не прийнято з посиланням на те, що останнім порушені умови не нарахування штрафних санкцій передбачених вказаним листом.

Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони не відповідають вимогам закону.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частиною 1 ст. 653 ЦК України передбачено, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

За змістом ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 10.3 договору купівлі –продажу сторони встановили, що будь –які зміни чи доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони вчинені у письмовій формі і підписані належними уповноваженими на те представниками сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Місцевим судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що досягнутою між собою домовленістю про зміну умов договору купівлі –продажу стосовно строку оплати товару згідно з листом № 22 від 24.03.2011р., сторони змінили цей договір та встановили нові строки та порядок оплати отриманої партії товару, передбачивши розстрочення платежу до 20.06.2011 року. Зазначені зміни до договору підписані уповноваженими представники сторін та скріплені їх печатками, тобто вчинені в такій самій формі, що й договір купівлі –продажу, отже, є укладеними з моменту їх підписання сторонами та мають юридичну силу незалежно від дій сторін щодо належного їх виконання.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, період прострочення платежу слід обчислювати не з 21.07.2010р. (як визначено у п. 4.1 договору), а з 28.04.2011 року, тобто як встановлено досягнутою сторонами домовленістю про зміну договору. За обчисленими судом розрахунками з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1246,92 грн., втрати від інфляції в сумі 197,78 грн. та 3% річних в сумі 241,34 грн. за прострочення платежу з 28.04.2011 року по 22.08.2011 року

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову повністю місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим зазначене рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що в порушення приписів ст.ст. 46, 49 ГПК України місцевий господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача витрати зі сплати державного мита в сумі 364,24 грн. згідно з новою ціною позову заявленою позивачем в уточненій позовній заяві, до якої не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому розмірі, а крім того на користь державного бюджету України стягнув також з відповідача 88,59 грн. недоплаченого позивачем державного мита за збільшення розміру своїх позовних вимог. Отже, загальна сума стягнутого судом з відповідача державного мита є на 88,59 грн. більшою, ніж нова ціна позову.

Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог витрати зі сплати державного мита в сумі 269,99 грн., витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 174,94 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 5396,30 грн.

Враховуючи, що позивач в процесі вирішення даного спору заявою від 22.08.2011р. збільшив розмір позовних вимог, але в порушення вимог ст. 46 ГПК України не сплатив державне мито згідно з новою ціною позову, то з позивача підлягає стягненню на користь державного бюджету України недоплачена сума державного мита у розмірі 88,59 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 26.08.2011 року у справі № 34/17-2738-2011 скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс” (67832, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул.Леніна, 126, ЄДРПОУ 25040503) на користь Акціонерного товариства закритого типу "Комбінат" (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна,1, код 01564236) 25312, 96 грн. заборгованості, 1246,92 грн. пені, 197,78 грн. втрат від інфляції, 241,34 грн. 3% річних та 5841,23 грн. судових витрат.

В решті частини позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу "Комбінат" (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна,1, код 01564236) на користь державного бюджету України 88,59 грн. державного мита, недоплаченого при поданні заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.