Постанова № 19919436, 22.11.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р.Справа № 26-12/124-10-3667

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мирошниченко М.А.,

Шевченко В. В.,

при секретарі - Ткачук Є.О.

за участю представників:

Від КП „Малиновський ринок”: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Від Одеської міської ради: ОСОБА_5

Від ФОП ОСОБА_6: ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_6

на рішення господарського суду Одеської області

від 26.08.2011 року

у справі № 26-12/124-10-3667

за позовом: Комунального підприємства „Малиновський ринок”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Одеської міської ради

до відповідача: фізичної особи підприємця ОСОБА_6

про стягнення 21493,20 грн.

та за зустрічним позовом: фізичної особи підприємця ОСОБА_6

до відповідача: Комунального підприємства „Малиновський ринок”

про визнання договорів недійсними та стягнення 89769,40 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року Комунальне підприємство „Малиновський ринок” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по орендній платі та за охорону торговельного місця загальною сумою 21493,20 грн. за договорами оренди, з яких: 2191,58 грн. заборгованості за договором оренди № 1523/НОМЕР_5 від 23.02.2006р.; 902,72 грн. заборгованості за договором оренди № доп.НОМЕР_5 від 23.02.2006р.; 3922,75 грн. заборгованості за договором оренди № 1519/НОМЕР_4 від 23.02.2006р.; 7927,40 грн. заборгованості за договором оренди № 1517/НОМЕР_3 від 23.02.2006р.; 6548,75 грн. заборгованості за договором оренди № 1516/НОМЕР_2 від 23.02.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовувалися невиконанням відповідачем своїх зобовязань за укладеними між сторонами у справі договорами оренди торговельного місця щодо сплати орендної плати та за охорону торговельного місця, в результаті чого в нього виникла заборгованість за період з січня 2008 року по січень 2009 року загальною сумою 21493,20 грн. А тому, на підставі ст. ст. 525, 526, 762 ЦК України, ст. 193 ГК України позивач просив задовольнити позов.

Підприємець ОСОБА_6 позов не визнав та предявив у господарському суді Одеської області зустрічний позов до КП „Малиновський ринок” про визнання недійсними договорів оренди торговельних місць: № 1523/НОМЕР_5 від 23.02.2006р., № доп.НОМЕР_4 від 23.02.2006р., № 1519/НОМЕР_4 від 23.02.2006р., № 1517/НОМЕР_3 від 23.02.2006р. № 1516/НОМЕР_2 від 23.02.2006р., укладених між сторонами, а також про стягнення з відповідача безпідставно отриманих ним коштів та збитків у подвійному розмірі в сумі: 26835 грн. за договором оренди № 1516/НОМЕР_2 від 23.02.2006р.; 32773,80 грн. за договором оренди № 1517/НОМЕР_3 від 23.02.2006р.; 15523 грн. за договором № 1519/НОМЕР_4 від 23.02.2006р.; 3888,64 грн. за договором оренди№ доп.НОМЕР_4 від 23.02.2006р.; 10748,96 грн. за договором оренди № 1523/НОМЕР_5 від 23.02.2006р., а всього 89769,40 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що дані договори були укладені з порушенням вимог закону, а саме: під впливом обману зі сторони КП „Малиновський ринок”, також дані договори не були направлені на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, оскільки останнє не маючи на своєму балансі такого виду майна як торговельні місця не є їх власником та не має на них жодних майнових прав, відповідно і не має права здавати їх в оренду та отримувати орендну плату. Тому на підставі ст. ст. 230, 203, 215, 216, 762, 258, 261 ЦК України підприємець просив задовольнити зустрічний позов.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2011 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2011р., первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2011 року зазначені судові акти були скасовані, а матеріали справи скеровано для нового розгляду до господарського суду Одеської області.

За результатами нового розгляду даної справи господарський суд Одеської області ухвалив рішення від 26.08.2011 року (суддя Никифорчук М.І.), яким первісний позов задовольнив повністю з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог, у задоволенні зустрічного позову відмовив з мотивів необґрунтованості зустрічних позовних вимог.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами наявності простроченої заборгованості підприємця ОСОБА_6 перед КП „Малиновський ринок” по орендній платі за укладеними між сторонами 23.02.2006 року договорами оренди торговельного місця, які свою дію не припинили та на час розгляду справи є діючими, у звязку з чим зазначена заборгованість у заявлених до стягнення сумах підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом. Оскільки КП „Малиновський ринок” створено саме з метою організації ринкової торгівлі, надання різноманітних видів послуг та отримання прибутку в інтересах засновника Одеської міської ради й Ринок фактично виконує функції адміністрації ринку, як субєкта господарювання, то саме йому і належить право укладання угод із продавцями про надання торговельних місць на ринку.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням підприємець ОСОБА_6 подав до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 760, ст. 184, 626, 627 ЦК України, ч. 4 ст. 188 ГК України.

Відзиви на апеляційну скаргу від КП „Малиновський ринок” та Одеської міської ради не надходили.

За правилами встановленими ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду оголошувалася перерва до 22.11.2011 року

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.06.2006 року між КП „Малиновський ринок” (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_6 (орендар) було укладено пять однотипних договорів оренди, а саме: № 1516/НОМЕР_2, предметом якого є надання орендодавцем орендареві у строкове платне користування (оренду) торговельного місця № НОМЕР_2, площею 15,0 кв.м., для експлуатації контейнера; договір № 1517/НОМЕР_3, предметом якого є надання орендодавцем орендареві у строкове платне користування (оренду) торговельного місця № НОМЕР_3, площею 19,2 кв.м., для експлуатації павільйону; договір № 1519/НОМЕР_4, предметом якого є надання орендодавцем орендареві у строкове платне користування (оренду) торговельного місця № НОМЕР_4, площею 7,0 кв.м., для експлуатації кіоска; договір № 1519 доп. НОМЕР_4, предметом якого є надання орендодавцем орендареві у строкове платне користування (оренду) торговельного місця № НОМЕР_4, площею 2,75 кв.м.; договір № 1523/НОМЕР_5, предметом якого є надання орендодавцем орендареві у строкове платне користування (оренду) торговельного місця № НОМЕР_5, площею 3,63 кв.м., для експлуатації стола лотка.

Всі вказані договори оренди містять ідентичні за змістом умови і всі надані в оренду торговельні місця розташовані в м. Одесі на території промринку, у межах вул. Єфімова, вул. Рекордної, вул. Малиновського і житлового масиву, для реалізації, демонстрації та зберігання товару, використання їх у господарській діяльності орендаря, шляхом розміщення лотків, кіосків, столів, причепів тощо, а також необхідного для торгівлі інвентаря.

За умовами п.п. 2.4, 3.1, 3.3 кожного договору орендар зобовязався своєчасно (щомісячно), в строк з 1 по 10 число кожного місяця, сплачувати орендодавцю орендну плату в узгодженому розмірі.

За умовами п. 3.4 кожного договору орендар зобовязався понад орендної плати щомісячно, одночасно з внесенням орендної плати, сплачувати орендодавцю послуги по охороні торговельного місця в узгодженому розмірі.

Пунктом 5.3 кожного договору передбачено, що при припиненні строку дії договору орендар за рахунок власних коштів зобовязаний протягом 5 днів звільнити торговельне місце.

Згідно з п. 6.1 строк дії кожного договору сторони визначили до 01.08.2006 року.

Умовами п. 6.2 кожного договору сторони встановили, що після закінчення строку дії договору, при відсутності заперечень сторін, його дія пролонгується на той же строк і на тих же умовах.

У наступному, додатковими угодами від 01.08.2006 року та від 12.07.2007 року до кожного договору, укладеними сторонами, строк дії договорів на тих же умовах продовжувався спочатку до 01.07.2007 року, а потім до 01.06.2008 року.

09.01.2008 року підприємець ОСОБА_6 подав до КП „Малиновський ринок” заяву, в якій повідомив, що в звязку з важким матеріальним станом його родини орендна плата за користування торговельними місцями № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 тимчасово ним оплачуватися не буде.

Претензіями № 99, № 100, № 101, № 102, № 103 від 19.02.2008р. КП „Малиновський ринок” повідомило підприємця ОСОБА_6 про виникнення заборгованості по орендній платі та за охорону торговельних місць за кожним укладеним договором оренди та виклало вимогу в термін до 29.02.2008р. сплатити вказану в претензіях суму боргу. Доказом надходження до відповідача за первісним позовом вказаних претензій є повідомлення № 85210 відділення поштового звязку, яке було вручено йому 27.02.2008р. Проте ОСОБА_6 залишив ці претензії без відповіді і задоволення.

Листами №№ 1899-1903 від 26.06.2008р. КП „Малиновський ринок” повідомило підприємця ОСОБА_6 про припинення договорів оренди у звязку з закінченням терміну дії, на який їх було укладено, і що на новий термін договори продовжуватися не будуть.

Проте, ОСОБА_6 займані торговельні місця не звільнив і продовжує ними користуватися по теперішній час та починаючи з лютого 2009 року поновив сплачувати орендну плату орендодавцю, що підтверджується наявними в справі банківськими виписками та сторонами не заперечується.

Господарський суд першої інстанції дослідивши наявні у справі документи встановив, що за період з січня 2008 року по січень 2009 року орендна плата за користування торговельними місцями підприємцем ОСОБА_6 не сплачувалася, у звязку з чим в нього виникла прострочена заборгованість перед КП „Малиновський ринок” загальною сумою 21493,20 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимога КП „Малиновський ринок” про стягнення з підприємця ОСОБА_6 заборгованості по орендній платі та за охорону торговельних місць загальною сумою 21493,20 грн. за період з січня 2008 року по січень 2009 року включно згідно з вищевказаними договорами торговельного місця.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до абз. 3 п. 13 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. N 57/188/84/105 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за N 288/6576) торговельне місце це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Згідно з п. 20 Правил торгівлі на ринках, адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з продавцем угоду, в якій сторони визначають термін дії угоди, асортимент товарів, умови оренди торговельного місця, перелік послуг, які надаються ринком, та їх вартість.

Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 п. 3 Порядку розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.06.2009р. N 638/109, оренда торговельного місця - строкове платне користування торговельним місцем для здійснення продажу товарів (надання послуг). Торговельне місце на ринку - торговельна площа встановлених розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг згідно з планом території ринку окремим суб'єктом господарювання чи фізичною особою.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 278 „Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи” затверджено Примірний договір оренди торговельного місця та рекомендовано суб'єктам господарювання, які надають в оренду торговельні місця на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, укладати відповідні договори з орендарями.

Відповідно до п. 3 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009р. № 868, послуги з обслуговування та утримання торговельних місць на території ринку надаються суб'єктом господарювання, який є юридичною особою. Цією ж постановою Кабінету Міністрів України затверджено Типовий договір оренди торговельного місця.

Частиною 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна норма мститься в ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. За змістом ч.ч. 2, 6 цієї статті у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов наявних у справі договорів оренди, укладених сторонами 23.02.2006 року, та з урахуванням вищенаведених правових положень з достовірністю встановлено, що за своєю правовою природою ці договори є саме договорами оренди (найму), оскільки в них містяться усі істотні умови, притаманні такому виду договорів, в тому числі і погоджений сторонами розмір орендної плати, предметом кожного з цих договорів є конкретне торговельне місце встановленого розміру, місцезнаходження якого вказано на плані території ринку під своїм індивідуальним порядковим номером, за яким його можна ідентифікувати, тобто наділене тільки йому властивими визначеними індивідуальними ознаками, що вирізняють його з поміж інших торговельних місць, індивідуалізуючи його.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Вказана правова норма кореспондується з статтею 286 ГК України, якою встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 193 ГК України Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом апеляційної інстанції установлено, що підприємець ОСОБА_6 не заперечуючи факту користування орендованими торговельними місцями за спірний період, не надав суду належних доказів сплати орендної плати позивачеві за користування обєктами оренди за період з січня 2008 року по січень 2009 року включно. Водночас, господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення первісного позову повністю залишено поза увагою вимоги чинного законодавства та умови договорів оренди.

Так, згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

В силу ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом встановлено, що згідно з п. 6.1 строк дії кожного договору сторони визначили до 01.08.2006 року. Умовами п. 6.2 договорів сторони встановили, що після закінчення строку дії договору, при відсутності заперечень сторін, його дія пролонгується на той же строк і на тих же умовах.

Отже, як вимогами законодавства так і умовами договорів передбачена можливість продовжити дію договору лише за відсутності сторін.

Також, судом встановлено, що у наступному додатковими угодами від 01.08.2006 року та від 12.07.2007р., укладеними сторонами, строк дії договорів продовжувався спочатку до 01.07.2007 року, а потім до 01.06.2008 року. Листами №№ 1899-1903 від 26.06.2008р. КП „Малиновський ринок” повідомило підприємця ОСОБА_6 про припинення договорів оренди у звязку з закінченням терміну дії, на який їх було укладено, і що на новий термін договори продовжуватися не будуть. Тобто, КП „Малиновський ринок” як орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії договорів висловило заперечення щодо продовження дії цих договорів.

Отже, договори оренди торговельного місця, укладені 23.02.2006 року між КП „Малиновський ринок” та підприємцем ОСОБА_6, припинилися 01.06.2008 року у звязку з закінченням строку, на який їх було укладено та відмовою однієї із сторін (орендодавця) від продовження цих договорів, а тому відповідно, з цієї дати припинилися і зобовязання сторін за цими договорами. Відтак, висновок місцевого суду про те, що оскільки підприємець ОСОБА_6 не припиняв користуватися торговельними місяцями, то за відсутністю заперечень Ринку договори оренди торговельних місць свою дію не припиняли та на час розгляду справи є діючими, слід визнати помилковим.

За таких, встановлених судом апеляційної інстанції обставин, оскільки договори оренди торговельного місця від 23.02.2006р. є підставою первісного позову, стягненню з підприємця ОСОБА_6 на користь КП „Малиновський ринок” підлягає заборгованість по орендній платі та за охорону торговельних місць за період з січня 2008 року по травень 2008 року включно, за договором оренди № 1523/НОМЕР_5 від 23.02.2006р. в сумі 458,30 грн.; за договором оренди № 1519/доп. НОМЕР_4 від 23.02.2006р. в сумі 347,20 грн.; за договором оренди № 1519/НОМЕР_4 від 23.02.2006р. в сумі 1508,75 грн.; за договором оренди № 1517/НОМЕР_3 від 23.02.2006р. в сумі 3049 грн.; за договором оренди № 1516/НОМЕР_2 від 23.02.2006р. в сумі 2518,75 грн., а всього загальною сумою 7882 грн. В решті частини первісного позову має бути відмовлено.

Стосовно зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне. Предметом судового розгляду за зустрічним позовом є вимога підприємця ОСОБА_6 до КП „Малиновський ринок” про визнання недійсними договорів оренди торговельних місць: № 1523/НОМЕР_5 від 23.02.2006р., № доп.НОМЕР_4 від 23.02.2006р., № 1519/НОМЕР_4 від 23.02.2006р., № 1517/НОМЕР_3 від 23.02.2006р. № 1516/НОМЕР_2 від 23.02.2006р., укладених між сторонами, а також про стягнення з КП „Малиновський ринок” безпідставно отриманих коштів та збитків у подвійному розмірі в сумі: 26835 грн. за договором оренди № 1516/НОМЕР_2 від 23.02.2006р.; 32773,80 грн. за договором оренди № 1517/НОМЕР_3 від 23.02.2006р.; 15523 грн. за договором № 1519/НОМЕР_4 від 23.02.2006р.; 3888,64 грн. за договором оренди№ доп.НОМЕР_4 від 23.02.2006р.; 10748,96 грн. за договором оренди № 1523/НОМЕР_5 від 23.02.2006р., а всього 89769,40 грн.

Підставами для визнання оспорюваних договорів недійсними підприємець ОСОБА_6 вказує наступні обставини: договори були укладені ним під впливом обману зі сторони КП „Малиновський ринок” щодо обставин, які мали істотне значення, оскільки останнє не маючи на своєму балансі такого виду майна, як торговельні місця, не є їх власником та, відповідно, і не має права здавати їх в оренду та отримувати за це кошти. Окрім того, дані договори не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлювалися ними. При цьому, підприємець посилався на положення ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 230, ч. 1 ст. 762, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні зустрічного позову, правильно встановив відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди, оскільки позивачем за зустрічним позовом в порушення ст. 33 ГПК України не виконано обовязку щодо подання доказів невідповідності вказаних договорів нормам права, що є підставою для визнання договорів недійсними.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що КП „Малиновський ринок” створено Одеською міською радою, зареєстроване та діє відповідно до чинного законодавства України. Як вбачається із статуту КП „Малиновський ринок” основною метою його діяльності є організація ринкової торгівлі, надання різноманітних видів послуг та отримання прибутку в інтересах засновника. На виконання рішення Одеської міської ради від 15.07.2005р. № 4221-ІV про затвердження Правил торгівлі на ринках в м. Одесі адміністрацією підприємства затверджено дислокацію торговельних місць на ринку, відповідно до якої торговельним місцям присвоєні індивідуальні номери та їх розташування закріплено на території ринку. Статутом КП „Малиновський ринок” передбачено право надання за згодою засновника в оренду торговельних місць. Укладені між сторонами оспорювані договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто отримання підприємцем ОСОБА_6 торговельних місць для здійснення торговельної діяльності й на отримання підприємством прибутку від надання підприємцю торговельних місць у користування на умовах, передбачених оспорюваними договорами. Оскільки КП „Малиновський ринок” створено саме з метою організації ринкової торгівлі, надання різноманітних видів послуг й воно фактично виконує функції адміністрації ринку, як субєкта господарювання, то саме йому і належить право укладання угод із продавцями про надання в оренду торговельних місць на ринку.

З даними висновками господарського суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст.20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен зясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 230 цього Кодексу встановлює, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності (здійснюються обманні дії в активній формі), або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди (бездіяльність). Однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину. Тому у випадку, коли воля суб'єкту правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними. Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону.

Таким чином, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, судом першої інстанції правильно встановлено відсутність доказів, на підтвердження обставин введення позивача в оману при укладенні спірного договору.

Відповідно до 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. N 57/188/84/105, ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеської міської ради від 15.07.2005р. № 4261-ІV з метою удосконалення та узаконення торговельної діяльності в місті Одеса, належної організації торгівлі та надання послуг населенню було створено комунальне підприємство „Малиновський ринок” та затверджено його статут.

22.07.2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради проведено державну реєстрацію юридичної особи КП „Малиновський ринок”, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії А00 № 260110.

Відповідно до статутних положень КП „Малиновський ринок”, основною метою діяльності підприємства є організація ринкової торгівлі, надання різноманітних видів послуг та отримання прибутку в інтересах засновника; предметом діяльності підприємства, зокрема, є надання за згодою з засновником в оренду торговельних місць, майна, обладнання, приміщень та автомобільного транспорту.

Рішенням Одеської міської ради від 27.06.2006 року № 276-V затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок (додаток № 1); надано КП „Малиновський ринок” земельні ділянки (за рахунок земель міста) загальною площею 5.0564 га, за адресою: м. Одеса, в межах вулиць Рекордної, Малиновського, Єфімова, а саме:

- земельну ділянку № 1, площею 4.2488 га, у постійне користування, для експлуатації промринку;

- земельну ділянку № 2, площею 0,1231 га, земельну ділянку № 3, площею 0,5717 га та земельну ділянку № 4, площею 0,1128 га у довгострокову оренду терміном на 10 років для експлуатації промринку та благоустрою прилеглої території; затверджено договір оренди земельних ділянок між Одеською міською радою та КП „Малиновський ринок” (додаток 2).

На виконання рішення Одеської міської ради від 15.07.2005р. № 4221-ІV про затвердження Правил торгівлі на ринках в м. Одесі адміністрацією КП „Малиновський ринок” було затверджено дислокацію торговельних місць на ринку, відповідно до якої торговельним місцям надані індивідуальні порядкові номери та їх місцерозташування закріплено на плані території ринку. Тобто, кожне торговельне місце на території промтоварного ринку „Малиновський” має свій індивідуальний порядковий номер та місце розташування, за яким його можна індивідуалізувати.

Як вже було зазначено вище, торговельне місце це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

Статтею 761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Таким чином, оскільки КП „Малиновський ринок” створено Одеською міською радою саме з метою організації ринкової торгівлі, надання різноманітних видів послуг та отримання прибутку в інтересах засновника на відведеній для цієї мети за рішенням органу місцевого самоврядування земельній ділянці і вказане комунальне підприємство фактично виконує функції адміністрації ринку, як субєкта господарювання, то, відповідно, саме йому і належить право укладення угод із продавцями про надання торговельних місць на ринку в оренду.

Наведеним повністю спростовуються доводи позивача за зустрічним позовом щодо відсутності права у КП „Малиновський ринок” здавати торговельні місця на ринку в оренду та отримувати за це орендну плату.

З цих же підстав не можуть бути прийняті до уваги надані позивачем за зустрічним позовом на обґрунтування предявлених вимог копія проекту рішення Одеської міської ради „Про передачу КП „Малиновський ринок” майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, розташованого на території ринку „Малиновський” в м. Одесі”, підготовленого постійною комісією з економічної, інвестиційної політики та питань комунальної власності, а також копії чотирьох договорів оренди від 28.09.2003р., укладених приватним підприємцем ОСОБА_6 з колишньою адміністрацією ринку дочірнім підприємством „Чорноморець - Трейдінг” ЗАТ Футбольний клуб „Чрноморець”, оскільки зазначені документи не мають ніякого відношення до предмета спору у справі та ніяким чином не підтверджують обставин введення позивача в оману при укладенні ним оспорюваних договорів оренди. Окрім того, всі ці перелічені документи, що подані позивачем за зустрічним позовом для залучення до матеріалів справи у світлокопіях, не є належними доказами у розумінні ст.ст. 32, 36 ГПК України, оскільки належним чином ніким не засвідчені, що взагалі унеможливлює їх дослідження та оцінку.

Другою підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними позивач за зустрічним позовом вказує те, що дані договори не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлювалися ними. Слід при цьому зазначити, що вказані підприємцем ОСОБА_6 підстави для визнання договорів недійсними взаємно виключають одна одну, оскільки передбачають різні правові наслідки їх недійсності.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України встановлено, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з розясненнями Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009р. № 9, що містяться в п. 24, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину та той факт, що правочин було укладено без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином та що сторони ніяких дій по здійсненню фіктивного правочину не вчиняли.

Наявні в матеріалах справи документи беззаперечно свідчать про те, що на виконання умов укладених між сторонами оспорюваних договорів оренди КП „Малиновський ринок” передало, а підприємець ОСОБА_6 прийняв у фактичне користування визначені цими договорами торговельні місця, якими продовжує користуватися до теперішнього часу, що ним не заперечується. А також не заперечується ним і факт сплати орендодавцю орендної плати за користування торговельними місцями, переданими йому в оренду за оспорюваними договорами оренди.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним матеріалами справи факт укладення та повного виконання відповідачем за зустрічним позовом та часткового виконання позивачем за цим позовом оспорюваних договорів оренди торговельних місць, а підприємцем ОСОБА_6 не доведено обставин, що ці договори були укладені без наміру створити правові наслідки, що обумовлювалися ними.

За змістом ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України не можуть бути визнані фіктивними договори, на виконання умов яких були створені правові наслідки та за якими сторони вчинили юридично значимі дії.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що підприємець ОСОБА_6 не підтвердив відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними у судовому порядку на підставі ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 230, ст. 234 ЦК України.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання доказується кредитором. При визначені неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Збитки є одним із видів правових наслідків порушення зобовязання (ст.611 ЦК України).

За приписами статті 22 ЦК України під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою відповідальності за порушення зобовязання є вина особи, яка порушила зобовязання, якщо інше не встановлено договором або законом, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання (ст. 614 ЦК України).

Обєктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобовязання, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобовязань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 статті 230 ЦК України передбачено, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі.

З огляду на викладене та зважаючи на відсутність доказів на підтвердження обставин введення позивача за зустрічним позовом в оману при укладенні спірних договорів, доказів понесення ним збитків, а також наявності факту несвоєчасної та неповної сплати підприємцем ОСОБА_6 орендних платежів та платежів за охорону займаних торговельних місць, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та, відповідно, відмову у задоволенні зустрічного позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що згідно з приписами ч. 1 ст. 760 ЦК України торговельні місця на ринку можуть бути предметом договору оренди від КП „Малиновський ринок” до підприємця ОСОБА_6 за умови визнання їх індивідуальних ознак (номеру, загальної площі, місця розташування на ринку, які мають бути зазначені у плані території ринку), що підтверджує неможливість отримання відповідних коштів (орендної плати), судом апеляційної інстанції були перевірені, про що зазначено вище, з наданням таким доводам правової оцінки, тому вони відхиляються як такі, що не спростовують зроблених судом висновків.

Доводи апеляційної скарги про те, що КП „Малиновський ринок” надавало підприємцю ОСОБА_6 виключно послуги по охороні та утриманню торговельних місць, спростовуються наявними в справі доказами, ретельно дослідженими судом, та не відповідають вимогам правових актів, що регулюють питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків.

Відповідно до ст. 11112 ГПК України всі вказівки касаційної інстанції, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2011 року, виконані судом апеляційної інстанції в повному обсязі.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову повністю підлягає частковому скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права з прийняттям нового рішення про часткове задоволення первісного позову, а в частині відмови у задоволенні зустрічного позову має бути залишено без змін, як таке, що відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві за первісним позовом підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог витрати зі сплати державного мита в сумі 78,82 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в сумі 86,54 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 26.08.2011 року у справі № 26-12/124-10-3667 скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_6 (65088, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства „Малиновський ринок” (65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 22, код ЄДРПОУ 33659062) 7882 грн. заборгованості та 165 грн. 36 коп. судових витрат.

В решті частини первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.