Постанова № 19918912, 22.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2011 № 216/2-2004

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Сухового В.Г.

суддів:

при секретарі:Марвано А.Т.

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік»

на рішення господарського суду Київської області

від 29.11.2004 р.

у справі № 216/2-2004 (суддя Шевчук С.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси»

до Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Технополіс»

про стягнення 60 961,69 грн. заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» про стягнення 60961,69 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.11.2004р. у справі № 216/2-2004 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» 60 961,69 грн. боргу, 609,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення вмотивовано тим, що заборгованість у відповідача виникла внаслідок господарських відносин між ТОВ «Компанія «Технополіс» та ВАТ «МП «Сантехнік» за поставлену продукцію. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем отримано продукції на 60961, 69 грн., а факт отримання вказаного товару відповідачем не оспорюється. Суд також зазначив, що заборгованість відповідача документально підтверджується, а тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського міжобласного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить вказане рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не було досліджено докази, надані відповідачем, у звязку з чим порушено правило належності і допустимості доказів в розумінні ст. 34 ГПК України. Також, скаржник посилається на те, що підстави для стягнення заборгованості з відповідача з посиланням на ст.ст. 197, 202 ЦК УРСР не існує. Скаржник також вважає, що суд помилково, в порушення ст.614 ЦК України поклав відповідальність за нездійснення розрахунків на відповідача, вина якого відсутня в даному випадку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.03.2005р. ТОВ «Компанія «Технополіс» залучено до участі у справі № 216/2-2004 у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача. Цією ж ухвалою провадження у справі № 216/2-2004 зупинено до розгляду іншої справи № 14/142. Відповідно до Указу Президента України №811/2010 вiд 12.08.2010 року «Питання мережі господарських судів України» Київський міжобласний апеляційний господарський суд ліквідовано, 02.02.2011 року матеріали справи №216/2-2004 направлено до Київського апеляційного господарського суду.

Після автоматизованого розподілу справ 09.02.2011 року справу №216/2-2004 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Суховий В.Г., судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. колегією суддів у складі: головуючого судді Сухового В.Г. (доповідач), суддів: Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. справу №216/2-2004 прийнято до свого провадження. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2011р. у справі №14/142 рішення господарського суду м. Києва від 09.07.2004р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ВАТ «Мале підприємство «Сантехнік» без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011р. апеляційне провадження у справі № 216/2-2004 поновлено, розгляд справи призначено на 25.10.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011р. позивача зобовязано подати суду засвідчені належним чином протокол погодження договірної ціни та акт прийому передачі від 25.12.2002р. (невідємна частина Договору купівлі-продажу № 2002/12-25 від 25.12.2002р.). Розгляд справи відкладено на 22.11.2011р. у звязку з неявкою у судове засідання 25.10.2011р. представників учасників судового процесу та для витребування зазначених в ухвалі матеріалів. У судове засідання 22.11.2011р. представники учасників судового процесу повторно не зявились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та своєчасно в установленому порядку. Про поважність причин своєї неявки, учасники судового процесу суд не повідомили, вимоги ухвали від 25.10.2011р. позивачем не виконано, витребувані документи суду не надано.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Апеляційною інстанцією враховано, що заяв та клопотань про відкладення розгляду справи або про неможливість розгляду справи у судовому засіданні 22.11.2011р. від учасників судового процесу не надходило.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, з урахуванням вимог ст.ст. 22, 33, 77, 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, справа може бути розглянута у даному судовому засіданні за наявними у ній матеріалами без участі представників сторін, яких було належно повідомлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, законність та обґрунтованість прийнятого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2003 р. між ТОВ "Екоресурси" та ТОВ "Компанія "Технополіс" укладено договір про уступку права вимоги, згідно з яким ТОВ "Компанія "Технополіс" надала ТОВ "Екоресурси" право вимагати від ВАТ "МП "Сантехнік" виконання грошових зобов'язань в сумі 60 961,63 грн. (а.с.4-5).

У позовній заяві позивач посилається на те, що вказана сума заборгованості 60 961,63 грн. виникла у відповідача внаслідок господарських відносин ТОВ "Компанія "Технополіс" та ВАТ "МП "Сантехнік" та обґрунтована наступними обставинами.

Зокрема, згідно з накладною № 28/03-1 від 28.03.2002 р. на підставі довіреності серії ЯДЗ №980895 від 27.03.2002 р. ВАТ "МП "Сантехнік" (а.с.7-8) отримало кабельно - провідникову продукцію на загальну суму 6 022 грн. в т. ч. ПДВ. Розрахунок за отриманий кабель відповідач не здійснив, а тому розмір заборгованості по вказаній накладній за поставлену продукцію склав відповідно 6 022 грн.

Згідно договору від 01.04.2002 р. № 2002/04/01 Л*, 16.04.2002 р. та згідно накладної № 16/04 від 16.04.2002р. через ОСОБА_1 на підставі довіреності ЯЕД № 333002 від 16.04.2002 р. відповідач тримав брухт алюмінію у кількості 10,735 тон на суму 53 239,62 грн., в т. ч. ПДВ (а.с.9-11). Розрахунок за отриманий брухт відповідач провів частково, сплативши лише 21 000 грн. Відповідно залишок заборгованості відповідача перед ТОВ "Компанія "Технополіс" склав 32 239,62 грн. 25.06.2002 р. згідно накладної № 25/06-1 через ОСОБА_1 на підставі довіреності ЯЕД № 333026 від 25.06.2002р. ВАТ «МП «Сантехнік» отримало принтер НР Desk Jet 840С в кількості 1 шт. та вартістю 1200 грн., в т. ч. ПДВ (а.с.12-14). Оплату за отримання вказаного товару відповідач не здійснив, в результаті чого у нього утворилась заборгованість у сумі 1 200 грн.

30.09.2002 р. згідно видаткової накладної № 30/09-6 ОСОБА_1 отримав на підставі довіреності ЯЕД 333023 від 30.09.2002 р. (одержувач згідно з накладною ВАТ «МП «Сантехнік») кабельно - провідникову продукцію на загальну суму 12 000,06 грн., в т. ч. ПДВ (а.с.15-17). Оплату відповідачем здійснено не було, а тому заборгованість за отриманий відповідачем товар складає 12000,06 грн.

Укладений між позивачем та третьою особою договір уступки права вимоги не було визнано недійсним, що підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2011р. у справі №14/142, якою рішення господарського суду м. Києва від 09.07.2004р., яким відмовлено у позові про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 27.08.2003р. залишено без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача

заборгованості у сумі 6 022 грн., 32 239,62 грн., 1 200 грн. та 12000,06 грн., що загалом складає 51461, 69 грн. Зазначена заборгованість підтверджується матеріалами справи, не спростована відповідачем, а тому є доведеною.

Крім того, колегія суддів вважає вірним застосування судом першої інстанції щодо спірних правовідносин положень ГК України та ЦК України від 16.01.2003р.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України позивач 26.02.2004 р. надіслав відповідачу претензію за № 26/02-1 з вимогою про сплату боргу на суму 60961,69 грн. (а.с.19-20), яку останній залишив без відповіді та задоволення. Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відхилення заперечень відповідача про те, що продукція (товари, матеріальні цінності) після отримання відповідачем передавались в натурі позивачу, оскільки відповідачем не наведено правових підстав, за яких здійснювалась така передача та не надано доказів на підтвердження їх існування (договір про сумісну діяльність, співробітництво тощо). Доказів того, що порушена кримінальна справа щодо викрадення майна (а.с.26) стосується саме отриманих відповідачем матеріальних цінностей, останнім також ні суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано. Отже, вказані доводи відповідача є безпідставними і не відповідають наявним у матеріалах справи доказам.

Стосовно посилання відповідача на те, що «за тими товарно-матеріальними цінностями, за якими проведено розрахунки з позивачем в натурі, є підстави вважати ці зобовязання припиненими виконанням» на підставі ст. 599 ЦК України, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо відсутності доказів припинення вказаних зобовязань у розумінні ст. 33 ГПК України та у відповідності до ст. 599 ЦК України.

Стосовно позовних вимог про стягнення 9500 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що 25.12.2002р. між третьою особою та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 2002/12-25, предметом якого стала передача права власності ТОВ «Компанія «Технополіс» до ВАТ «МП «Сантехнік» на склад матеріалів, що знаходиться за адресою Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська 54А, загальною площею 846,6 кв.м (далі обєкт, а.с.18).

Позивач стверджує, що відповідач у повному обсязі не розрахувався з ТОВ "Компанія "Технополіс", сплативши лише 45500 грн. від загальної вартості обєкту у сумі 55000 грн., а тому на підставі договору уступки права вимоги, заборгованість у сумі 9500 грн., яка виникла у відповідача перед ТОВ «Компанія «Технополіс» і має бути сплачена позивачу.

Відповідач не оспорює факт укладення вказаного договору, проте зазначає, що всю суму за цим договором він сплатив, а тому, на його думку, вказана вимога про сплату 9500 грн. є безпідставною.

Відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу № 2002/12-25 від 25.12.2002р. ціна обєкта купівлі-продажу визначається Протоколом погодження договірної ціни, який є невідємною частиною даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що право власності на обєкт купівлі-продажу переходить від продавця до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі, що є невідємною частиною даного договору.

Згідно з п.3.3 та 3.4 договору купівлі-продажу передача обєкту купівлі-продажу здійснюється за актом приймання-передачі, а майно, яке передається разом з обєктом купівлі-продажу також визначається у акті приймання-передачі.

Крім того, договір про уступку права вимоги від 27.08.2003р. та акт прийому-передачі за цим договором від 27.08.2003р. (а.с.4-5) містять посилання про передачу третьою особою позивачу права вимоги до відповідача (п.1.1 договору) на підставі, зокрема, акту прийому-передачі виробничої будівлі (склад матеріалів) від 25.12.2002р.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Апеляційною інстанцією встановлено, що матеріали справи не містять ні Протоколу погодження договірної ціни на будівлю складу матеріалів, ані акту приймання передачі вказаного обєкта нерухомості, які є невідємною частиною договору.

Відповідач при цьому у відзиві на позовну заяву (а.с.40-41) та у своїй апеляційній скарзі (а.с.57-59) заперечує проти наявності заборгованості у сумі 9 500 грн., стверджуючи про повний розрахунок з ТОВ «Компанія «Технополіс» за вказану будівлю складу.

За відсутності Протоколу погодження договірної ціни на будівлю складу матеріалів та акту приймання передачі вказаного обєкта нерухомості не можливо встановити повну вартість придбаного майна і, відповідно, перевірити обґрунтованість здійсненого позивачем та прийнятого до уваги судом першої інстанції розрахунку можливої заборгованості відповідача за отриману будівлю складу.

Таким чином, заборгованість за договором від 25.12.2002р. № 2002/12-25 у сумі 9500 грн. за отриману будівлю складу матеріалів позивачем у встановленому ГПК України порядку не доведена, належних та допустимих доказів відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, позивачем суду не надано.

За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкових висновків у своєму рішенні, стосовно доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості у сумі 9500 грн. за договором купівлі-продажу від 25.12.2002р. № 2002/12-25.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.54 ГПК України позовна заява повинна містити:

-виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

-зазначення доказів, що підтверджують позов;

-обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Згідно зі ст.81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

Статтею 103 ГПК України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в частині стягнення з відповідача 9500 грн., прийняте рішення господарського суду Київської області від 29.11.2004р. у справі № 216/2-2004 підлягає скасуванню, а позов в цій частині слід залишити без розгляду.

Отже позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи лише в частині стягнення 51461,69 грн. заборгованості.

З урахуванням зазначеного вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В іншій частині доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 77, 81, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» на рішення господарського суду Київської області від 29.11.2004 р. у справі № 216/2-2004 задовольнити частково. 2. Рішення господарського суду Київської області від 29.11.2004 р. у справі № 216/2-2004 скасувати частково в частині стягнення 9500 грн. заборгованості.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» до Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» про стягнення 60 961,69 грн. заборгованості задовольнити частково.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» (код 13705593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» (код 32008105) 51461,69 грн. заборгованості.

5. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» до Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» про стягнення 9500 грн. заборгованості залишити без розгляду.

6. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» (код 13705593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» (код 32008105) судові витрати у сумі 514,10 грн. державного мита та 99,61 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» (код 32008105) на користь Відкритого акціонерного товариства «Мале підприємство «Сантехнік» (код 13705593) 47,49 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

8. Доручити господарському суду Київської області видати накази.

9. Матеріали справи № 216/2-2004 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді

28.11.11 (відправлено)