Рішення № 19910238, 01.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/14401.12.11 За позовом Прокурора Соломянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління Держкомзему у м. Києві

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про зобовязання звільнити земельну ділянку та привести її у належний стан шляхом

знесення павільйону

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача-1ОСОБА_2 предст. (дов. від 23.11.2011р.)

від позивача-2 ОСОБА_3 предст. (дов. від 06.12.2010р.)

від відповідача не зявився

від прокуратури не зявився

У судовому засіданні 01.12.2011р. на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Соломянського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління Держкомзему в м.Києві до відповідача про зобовязання звільнити земельну ділянку площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та привести її у належний стан шляхом знесення павільйону та стягнення 3392,66грн. шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2011р. порушено провадження в справі №47/144, розгляд справи призначено на 28.04.2011р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. розгляд справи відкладено до 24.05.2011р.

В судовому засіданні 24.05.2011р. прокурор та представники позивачів заявлені вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити. В обгрунтування поданого в інтересах держави позову прокурор наголошує на тому, що відповідачем самовільно зайнято та здійснюється використання земельної ділянки площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, що суперечить ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, що, на думку прокурора, згідно ст. 212 Земельного кодексу України є підставами для зобовязання відповідача звільнити земельну ділянку площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та привести її у належний стан шляхом знесення павільйону.

Відповідач у судовому засіданні 24.05.2011р. проти заявлених вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Також, у судовому засіданні відповідачем заявлено письмове клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи. Клопотання мотивоване тим, що відповідач не погоджується з наведеним розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, оскільки розмір шкоди має бути встановлено у визначеному законом порядку та підтверджено належним доказом, яким у даній справі, на думку, відповідача, може бути саме висновок судової експертизи.

Представники позивачів та прокурор проти заявленого клопотання заперечували, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

У судовому засіданні 24.05.2011р. клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи судом задоволено, у звязку з чим, ухвалою суду від 24.05.2011р. у справі №47/144 призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03680 м. Київ, вул. Смоленська,6) на підставі статті 7 Закону України "Про судову експертизу", провадження у справі зупинено.

Враховуючи те, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 47/144 усунено, оскільки до суду повернулись матеріали справи №47/144 та повідомлення КНДІСЕ про неможливість проведення експертизи, у звязку з ненаданням необхідних документів експерту та неоплатою експертизи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2011р. поновлено провадження справі №47/144, розгляд справи призначено на 01.12.2011р.

У судовому засіданні 01.12.2011р. позивачі викладені у позові вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Відповідач та прокуратура своїх представників у судове засідання 01.12.2011р. не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши надані матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.1 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17 червня 2008 р. N 123 (далі Положення), вбачається, що Головні управління Держкомзему у містах Києві та Севастополі (далі - головні управління) є територіальними органами Держкомзему, йому підзвітні і підконтрольні.

Згідно статті 3 Положення основними завданнями головного управління є: підготовка та внесення Держкомзему пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, установлення меж міста, району в місті, забезпечення її реалізації та проведення земельної реформи; координація роботи з проведення земельної реформи; організація і ведення державного земельного кадастру та координація робіт з підготовки земельно-кадастрової документації; здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель; участь у виконанні державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, установлення меж адміністративно-територіальних утворень, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, проведення моніторингу земель, відтворення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру і територіального планування; проведення у межах компетенції, визначеної Держкомземом. державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких програм і проектів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до п.п. 5, 37, 38 статті 4 Положення головне управління відповідно до покладених на нього завдань готує і здійснює організаційні, економічні, екологічні та інші заходи, спрямовані на раціональне використання земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості, продуктивності та корисних властивостей ґрунтів, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення інших територій і об'єктів екомережі, організовує здійснення заходів щодо відтворення корисних властивостей земельних ділянок; здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та інших законів; обстежує земельні ділянки та видає спеціальні дозволи на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до проектів, затверджених в установленому порядку, а також обстежує земельні ділянки, яким заподіяно шкоду внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Згідно з ст. 18 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (далі Закон) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (стаття 5 Закону).

Згідно статті 6 Закону до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань; видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів; вирішення інших питань відповідно до закону.

У відповідності до приписів статті 9 Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом проведення перевірок тощо.

Як зазначив позивач у позові, державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві відповідно до вимог статей 6 і 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», проведено перевірку дотримання вимог чинного земельного законодавства при використанні земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1, за результатами якої складено Акт №А/3016 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.03.2011р. (далі акт №А/3016) та Акт обстеження земельної ділянки №24/6 від 10.03.2011р. (далі акт №24/6).

Відповідно до Ату №А/3016, встановлено, що відповідачем самовільно здійснюється використання земельної ділянки площею 64кв. м. для розміщення торговельних павільйонів без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, яка використовується ним для розміщення торговельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_1, передбачених статтею 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до Акту №24/6, в ході перевірки державними інспекторами було встановлено, що відповідачем самовільно здійснюється використання земельної ділянки площею 64 кв.м. для розміщення торговельних павільйонів (МАФ) за адресою: АДРЕСА_1.

10.03.2011р. державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві відносно ФОП ОСОБА_1 було винесено припис із вказівкою усунути порушення вимог земельного законодавства.

Також, 12.03.2011р. державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №6, згідно якої внаслідок того, що ФОП ОСОБА_1 всупереч ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України самовільно використовує земельну ділянку площею 64 кв.м., постановлено визнати винним відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00грн.

За наведених обставин, прокуратура Соломянського району міста Києва звернулась до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління Держкомзему у м. Києві до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідач самовільно займає спірну земельну ділянку.

Також, як зазначає прокурор у позові, розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок зайняття відповідачем земельної ділянки площею 64 кв.м. без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, становить 3392,66грн., на підтвердження чого надано відповідний розрахунок, здійснений державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві згідно Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007р.

У відзиві на позов відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, обґрунтовуючи тим, що відповідач займав земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 на підставі Дозволів Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №09-0218 від 18.02.2010р., терміном дії з 25.02.2010р. по 24.06.2011р. та №09-0458 від 25.02.2010р., терміном дії з 25.02.2010р. по 24.06.2011р. Відтак, відповідач зазначає, що займає вказану земельну ділянку на законних підставах.

Постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007р. було затверджено Методику визначення розмірів шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначеннями, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі Методика № 963), яка застосовується інспекціями Мінприроди або Держземінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держземінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" дає визначення поняття «самовільне зайняття земельної ділянки»- це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 10 Закону встановлено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину.

Згідно із статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 Земельного кодексу України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або державного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельних ділянок.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Таким чином, обов'язковою умовою передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про надання земельної ділянки в оренду. (зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №11/155/08 від 22.11.2010р.).

Аналогічний висновок міститься у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»від 17 травня 2011 року N 6, де зазначено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Крім того, відповідно до п. 3 Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009р. №982 (чинного на момент проведення перевірки), встановлено, що розміщення малої архітектурної форми здійснюється на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради, а для власників земельних ділянок на підставі рішення виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Самовільне розміщення малих архітектурних форм забороняється.

Також, у п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»від 17 травня 2011 року N 6 зазначається, що ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища було видано відповідачу Дозволи на розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 (які додані до позовної заяви), а саме: №09-0218 від 18.02.2010р., терміном дії з 25.02.2010р. по 24.06.2011р. та №09-0458 від 25.02.2010р., терміном дії з 25.02.2010р. по 24.06.2011р.

Проте, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про передачу відповідачу для провадження підприємницької (розміщення тимчасової споруди) діяльності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності належного правочину щодо такої земельної ділянки, отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України займає спірну земельну ділянку без відповідних правовстановлюючих документів, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобовязання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Також, враховуючи те, що відповідач всупереч вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України самовільно займає вказану земельну ділянку, чим порушує вимоги земельного законодавства, суд дійшов висновку, що державі завдано шкоду, яка згідно розрахунку, здійсненого уповноваженою особою згідно Методики № 963, складає 3392,66 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, суд задовольняє вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача про зобовязання відповідача звільнити земельну ділянку площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та привести її у належний стан шляхом знесення павільйону та стягнення 3392,66грн. шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 187,00грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2. Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: 03187, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та привести її у належний стан шляхом знесення павільйону.

3. Стягнути з ОСОБА_1 (місцезнаходження: 03187, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (р/р 31518920700001, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, одержувач ГФУ КМДА, банк ГУ ДКУ у м. Києві) 3392 (три тисячі триста девяносто дві) грн. 66 коп. шкоди Видати наказ.

4. Стягнути з ОСОБА_1 (місцезнаходження: 03187, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 187 (сто вісімдесят сім) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення 08.12.2011р.