Рішення № 19908490, 15.12.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

15.12.2011Справа №5002-32/4627-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523).

До відповідача Ремонтно будівельного управління № 1 (95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Дзюба нова, 13 ідентифікаційний код 03334925).

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Толстого, 15).

Про розірвання договору оренди, спонукання до виконання певних дій та стягнення 13837, 02 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1, представник, дов. № 02 від 04.01.2011р.

Від відповідача ОСОБА_2., довіреність № 39 від 16.07.2011р., ОСОБА_4, довіреність № 40 від 16.07.2011р.

Від третьої особи ОСОБА_3, довіреність № 815/40101 від 29.08.2011р.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Ремонтно будівельного управління № 1 про розірвання договору оренди нежитлових приміщень № 17/6 від 12.05.1999р., розташованого за адресою по вул.. С. Ценського, 57, в м. Сімферополі, та стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 13837, 02 грн.

Ухвалою господарського суду від 28.10.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 08.11.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 08.11.2011р., від 24.11.2011р., від 06.12.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, відповідачем не виконувались обовязки зі сплати орендної плати за договором оренди, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача то суду із позовом про стягнення заборгованості та розірвання договору. Крім того, позивач просить суд зобовязати відповідача повернути орендоване приміщення.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що позивач не є власником приміщення, а безпосередньо договір взагалі припинив свою дію.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

12.05.1999 року між Житлово-експлуатаційним об'єднанням Київського району міста Сімферополя та Ремонтно будівельним управлінням № 1 був укладений договір оренди нежитлових приміщень №17/6. ( а.с. 21).

В якості підтвердження того, що сторони приступили до виконання обовязків за договором, 01.01.1999р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі . ( а.с. 23).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Орендар ( відповідач) приймає в оренду нежитлове приміщення за адресою вул.. Сергеєва Ценського, 57 площею 169, 7 кв.м.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна позиція міститься у статті 283 Господарського кодексу України. Відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктом 1 статті 19 вищезазначеного закону встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, як вказувалося вище, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Проте, матеріали справи спростовують доводи позивача, з огляду на таке:

Як вбачається наказів Фонду комунального майна та додаткових угод до договору, строк його дії неодноразово продовжувався. ( а.с. 67-78).

Проте, у відповідності до Листа № 31 від 20.01.2009р. надісланого позивачем на адресу РБУ-1 ( а.с. 79) ЖЕО повідомило відповідача про строк дії Договору оренди № 17/6 продовжуватись не буде.

Пунктом 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Проте в даному випадку матеріали справи свідчать про існування заяви про небажання продовжувати дію договору.

Підставою для стягнення заборгованості позивач визначає саме договір оренди, який, як вбачається з матеріалів справи, в період з листопада 2010 року по вересень 2011 року період нарахування заборгованості позивачем, вже припинив свою дію.

Більш того, припинив дію саме за ініціативою позивача.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати та пені є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Стосовно вимоги позивача щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 17/6, необхідно зазначити наступне:

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам статті 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобовязань за договором оренди), їх сумісний розгляд не ускладнює вирішення справи а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

При цьому позиції щодо можливості висування в межах однієї позовної заяви вимог про розірвання договору та повернення обєкту оренди дотримується і Вищий господарський суд України, що вбачається із змісту пункту 17 Інформаційного листа від 13.08.2008р. № 01-8/482.

Як вбачається з матеріалів справи, сутність позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором оренди та застосування наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені та розірвання договору оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

як вже зазначалося, за змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Загальні вимоги до виконання зобовязання сформульовані в статті 526 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Проте, як було встановлено вище , спірний договір на момент звернення позивача із позовом до суду є припиненим. Таким чином звернення із позовом про розірвання припиненого договору є безпідставним, незаконним, а як наслідок, задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить суд зобовязати відповідача повернути нежитлове приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду АР Крим від 02.11.2010р. за Відкритим акціонерним товариством «Кримрембудтрест» визнано право власності на обєкт нерухомого майна за адресою М. Сімферополь, вул.. Сергєєва Ценського, 57. ( а.с. 92).

На підставі зазначеного рішення за ВАТ «Кримрембудтрест» зареєстроване право приватної власності. ( а.с. 94).

Посилання позивача на те, що приміщення є комунальною власністю на підставі рішення виконкому міськради від 15.11.1949р. є неспроможними, оскільки право власності у 2010 році зареєстроване за ВАТ «Кримрембудтрест», що додатково підтверджує відповідь БРТІ на запит ГС АР крим, який надійшов до суду 12.12.2011р.

Приписи статті 317 Цивільного кодексу визначають, що права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові .

Судом встановлено, що власником спірного обєкту є ВАТ «Кримрембудтрест», а отже позивач не має будь-яких прав на спірне приміщення, а й відповідно в нього були відсутні такі права на час звернення до суду.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу, тягне за собою відмову у позові.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 15.12.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 15.12.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.