Рішення № 19903617, 16.11.2011, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2011 р.Справа № 22/5025/1815/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" с. Громада, Любарського району, Житомирської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" смт. Антоніни Красилівського району

про стягнення 24284,00 грн.

Суддя Заверуха С.В.

Представники сторін:

позивач: ОСОБА_1 - представник за довіреністю

відповідач: не з'явився

Повне рішення складено та підписано 16.11.2011р.

Суть спору: позивач ТОВ "Агрофірма "Відродження" звернувся з позовом до відповідача СТОВ "Довіра" про стягнення 49 303,36 грн., з яких 24284,00 грн. збитки у вигляді суми авансу, на яку не було поставлено продукцію, 25019,36 грн. збитки у вигляді витрат по оплаті відсотків банку за користування кредитними коштами.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання досягнутих домовленостей між сторонами відповідач виписав позивачу відповідні рахунки для проведення попередньої оплати зерна на суму 185 400,00 грн., а саме: рахунок №141 від 16.08.2010р. на 50 тон зерна жита на суму 57 400,00 грн., рахунок №144 від 25.08.2010р. на 100 тон зерна жита на суму 128000,00 грн., які були повністю оплачені позивачем в сумі 185 400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1035 від 17.08.2010р. на суму 57 400,00 грн., №17 від 26.08.2010р. на суму 128000,00 грн.

Однак, стверджує позивач, СТОВ "Довіра" в порушення взятих на себе зобов'язань щодо поставки зерна жита не виконав.

Оскільки внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для ТОВ "Агрофірма "Відродження", тому позивач звернувся з даним позовом до суду. При цьому стягнення 25019,36 грн. збитків у вигляді витрат по оплаті банку пояснює тим, що кредит у ПАТ "Індустріально-експортний банк", згідно кредитного договору №16 від 18.08.2010 р., взято з метою своєчасного та повного проведення попередньої оплати товару.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, витребування судом документи не надав, однак надіслав на адресу суду телеграму про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому процесі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребувані документи не надав, хоча про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення кореспонденції від 25.10.2011р.

Представником позивача в судове засідання подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 24284,00 грн. заборгованості у вигляді суми авансу, на яку не було поставлено продукцію.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, вони господарським судом приймаються.

На адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з хворобою повноважного представника.

Згідно ч.1, 3, 4 ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Отже, відповідач не обмежений у виборі представника, який може представляти його інтереси у даній справі, крім того, керівник особисто може брати участь у судовому процесі.

Відповідно ч.1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що сторони по справі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника відповідача, а тому в задоволенні клопотання відповідача належить відмовити.

Справа підлягає вирішенню згідно ст. 75 ГПК України за наявними в ній документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Згідно Довідки №03-03-2964 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" зареєстровано за адресою: 13132, Житомирська область, Любарський район, с. Громада, вул. Польова, код 31884860.

Згідно усної домовленості між сторонами було досягнуто згоди про поставку відповідачем для позивача зерна жита нового врожаю 2010р. в кількості 150 тон по ціні 1280,00 грн. за тону на умовах попередньої оплати. Також, за твердженнями позивача, сторони домовились, що зерно жита повинно бути поставлено на протязі 10 днів після проведення попередньої оплати.

На виконання досягнутих домовленостей відповідач виставив до оплати позивачу відповідні рахунки для проведення попередньої оплати зерна на загальну суму 185 400,00 грн., зокрема, №141 від 16.08.2010р. на 50 тон зерна жита на суму 57 400,00 грн., №144 від 25.08.2010р. на 100 тон зерна жита на суму 128 000,00 грн.

ТОВ "АФ "Відродження" на підставі виставлених рахунків здійснило 100% попередню оплату зерна жита в кількості 150 тон на загальну суму 185 400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1035 від 17.08.2010р. на суму 57 400,00 грн., №17 від 26.08.2010р. на суму 128 000,00 грн.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань зерна жита в обумовлені сторонами строки не поставив.

Однак, після неодноразових звернень, як вказує позивач, відповідачем в рахунок погашення існуючої заборгованості було передано у власність ТОВ "АФ "Відродження" зерно пшениці в кількості 67,940 тон на загальну суму 95 116,00 грн., що підтверджується накладною №6 від 15.03.2011р. та повернув грошові кошти в сумі 66 000,00 грн., що підтверджується випискою з банку від 04.07.2011р., 25.07.2011р., зі змісту якої вбачається, що грошові кошти надійшли від СГ ТОВ "Довіра", в призначенні платежу зазначено: за погашення кредиторської заборгованості за 2010р. згідно акта звірки від 14.03.2011р.

Таким чином залишок коштів попередньої оплати зерна жита, яке не було поставлено відповідачем, складає 24 284,00 грн.

Оскільки відповідач не виконав свої зобовязання належним чином, не поставив позивачу продукцію, а саме зерно жита на суму 24 284,00 грн., позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 09.03.2011 р. №14 з вимогою поставити жито в кількості 150 тон до 20.03.2011 р., а у разі неможливості поставити розглянути інші пропозиції. З наявного в матеріалах справи поштового повідомлення вбачається, що відповідачем отримано претензію, яка залишена останнім без задоволення та відповіді в частині поставки зерна на суму 24284,00 грн.

За таких обставин з врахуванням не поставлення відповідачем зерна жита в обумовлений строк на суму 24 284,00 грн. та не повернення зазначених грошових коштів, стала підставою для позивача звернутись до суду з даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 ст. 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до п. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Приписами п.1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Ст.526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу. Так, позивач здійснив попередню оплату товару на підставі виставлених рахунків, а відповідач зобов'язувався поставити позивачу товарно-матеріальні цінності.

Згідно ч. 1. ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу (ст. 663 ЦК України).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 670 ЦК України визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої з нього грошової суми.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як встановлено судом між сторонами існувала усна домовленість про поставку зерна жита в кількості 150 тон по ціні 1280,00 грн. за тону на умовах попередньої оплати, що не заперечується сторонами та підтверджується змістом виставлених рахунків, а також доказами попередньої оплати.

Крім того, за твердженнями позивача та про що, також свідчить вимога №14 від 09.03.2011р., поставка продукції повинна була бути здійснена до 20.03.2011 р.. Даний факт не спростовано відповідачем.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач відповідно до платіжних доручень №1035 від 17.08.2010р. на суму 57 400,00 грн., №17 від 26.08.2010р. на суму 128 000,00 грн. перерахував попередню оплату товару в сумі 185400,00 грн. Отримання вказаної суми попередньої оплати є свідченням існування між сторонами господарських відносин купівлі-продажу.

Натомість відповідач в рахунок погашення заборгованості передав у власність позивача зерно пшениці на загальну суму 95 116,00 грн., що підтверджується накладною №6 від 15.03.2011р. та повернув грошові кошти в сумі 66 000,00 грн., про що свідчать банківські виписки від 04.07.2011р., від 25.07.2011р.

Відповідачем вказаного факту не спростовано.

Таким чином, повернення відповідачем коштів в сумі 66000 грн. саме за погашення заборгованості по недопоставленим товарно-матеріальним цінностям згідно виставлених рахунків №141 та 144, є свідченням погодження СГ ТзОВ "Довіра" повернення отриманої суми попередньої оплати в наслідок неможливості передачі товару у погоджений сторонами строк (до 20.03.2011 р.), що узгоджується з приписами п. 2 ст. 693 ЦК України.

Будь-яких доказів передання відповідачем позивачу товару (зерно жита) на суму 24 284,00 грн., передбачені договором сторонами, а також вимогою від 09.03.2011 р., в матеріали справи не надано.

Також, відповідач на вимогу позивача від 09.03.2011 р. грошові кошти не повернув.

За таких обставин, оцінюючи надані позивачем докази та враховуючи факт виникнення у позивача права вимоги повернення попередньої оплати, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 24284,00 грн. обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача в зв'язку із задоволенням позову.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" с. Громада, Любарського району, Житомирської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" смт. Антоніни Красилівського району про стягнення 24284,00 грн. задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (Хмельницька область, Красилівський район, смт. Антоніни, код 03785958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" (13132, Житомирська область, Любарський район, с. Громада, вул. Польова, 1, код 31884860) 24 284,00 грн. (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят чотири гривні 00 коп.) попередньої оплати, 242,84 грн. (двісті сорок дві гривні 84 коп.) державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя С.В. Заверуха

Повне рішення складено та підписано 16.11.2011р.

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу,

3 - відповідачу (рекомендованим).

Помічник судді Гураль Л.Л.