Рішення № 19903029, 22.11.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р. Справа № 5023/8086/11

вх. № 8086/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судовогозасідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, особисто, 3-ї особи <Текст >відповідача - ОСОБА_2, за дорученням, 3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом ФО Пруднікова Валентина Григоровича, м. Харків 3-я особа <Текст >

до ФО ОСОБА_5, м. Харків 3-я особа <Текст >

про стягнення 110621,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 60000,00 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу корпоративних праві, укладеного між сторонами 16.01.2008 року. Крім того, просить суд стягнути з відповідача 21941,40 грн. пені та 28680,00 грн. інфляційних нарахувань. Судові витрати, які складаються з державного мита, витрат на ІТЗ судового процесу та витрат на послуги адвоката позивач просить суд покласти на відповідача.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

21.11.2011 року до господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Зокрема посилається на те, що дана справа не підсудна господарському суду, на сплив позовної давності та вказує на те, що відповідно до п. 9 спірного договору, позивач отримав грошові кошти, ще до підпису договору.

Суд, дослідивши наданий відзив, долучає його до матеріалів справи.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.11.2011 року до 11:00 22.11.2011 року.

22.11.2011 року до господарського суду від позивача надійшла заява, в якій він просить суд долучити до матеріалів справи копії квитанцій до прибуткового касового ордеру про оплату послуг адвоката.

Суд, дослідивши надані квитанції, долучає їх до матеріалів справи.

В судовому засіданні позивач підтримує позов у повному обсязі та просить суд його задовольнити. Стосовно заяви відповідача про сплив позовної давності пояснив суду, що факт того, що відповідач не має наміру віддавати грошові кошти позивачу його став відомий 26.04.2011 року після ознайомлення з матеріалами перервірки у райвіділку міліції. Стосовно тверджень відповідача про непідсудність справи господарському суду, пояснив, що раніше він звертався з позовом до Ленінського районного суду м. Харкова, проте ухвалою суду від 04.07.2011 року, залишеною без змін ухвалою судової колегії судової плати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 08.09.2011 року, йому було відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

16.01.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав, відповідно до якого позивач продав, а відповідач купив корпоративні права, які складають 100% (37500,00 грн.) в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРЕГАТСТАНОК", юр. адреса: м. Харків, вул. Земовська, 4, кв. 9, код ЄДРПОУ 34632324, Статут якого зареєстрований у виконавчому комітеті Харківської міської ради 30.10.2006 року, номер запису 14801020000030206.

Зазначені корпоративні права належать позивачу на підставі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРЕГАТСТАНОК" та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, місце проведенням державної реєстрації виконавчий комітет Харківської міської ради 30.10.2006 року, номер запису про державну реєстрацію 14801020000030206.

Під корпоративними правами, визначеними у п. 1 договору, розуміється право на управління та отримання прибутку, а також активів у разі його ліквідації, відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 3 договору, з моменту укладання цього договору до відповідача переходять усі права засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРЕГАТСТАНОК",, передбачені його статутом.

Відповідно до п. 9 спірного договору: "Продаж корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРЕГАТСТАНОК", за погодженням сторін вчиняється за суму 60000,00 грн., які гроші я ОСОБА_1 одержав повністю від покупця, ОСОБА_5, ще до підпису цього договору".

Позивач звернувся до господарського суду з позовом та просить суд стягнути з відповідача 60000,00 грн. основного боргу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за спірним договором він грошові кошти від відповідача не отримував ні до ні після підписання спірного договору. Зазначення в договорі факту отримання грошових коштів від відповідача пояснює тим, що між позивачем та відповідачем існували дружні та довірчі стосунки, він розраховував на те, що відповідач проведе оплату в обговореному порядку. Крім того, сторони зазначили спірний пункт в договорі за нарадою нотаріуса, який оформлював договір.

Господарським судом з Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області був витребуваний матеріал про відмову в порушенні кримінальної справи з якого вбачається наступне.

29.03.2011 року до Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області надійшла заява ОСОБА_1 (позивач по справі) про вжиття заходів до ОСОБА_5 (відповідач по справі), який 16.01.2008 року заволодів його майном, а саме корпоративними правами на фірму ТОВ "СПЕЦАГРЕГАТСТАНОК" не сплативши їх вартість.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_6, наданих ст. о/у Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВСУ в Х/обл., перед складанням договору сума коштів за договором у розмірі 60000,00 грн. ОСОБА_1 фактично не передавалась.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (далі-підприємства та організації), мають звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є субєктами підприємницької діяльності.

Частиною 5 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Зі змісту спірного договору та позовної заяви вбачається, що позивач продав відповідачу корпоративні права під якими розуміється право на управління та отримання прибутку, а також активів у разі його ліквідації відповідно до чинного законодавства, та з моменту укладання спірного договору до відповідача переходять усі права засновника Товариства, передбачені його статутом.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розгляду даного позову в порядку господарського судочинства.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати придбаних корпоративних прав за договором купівлі-продажу від 16.01.2008 року.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 21941,40 грн. пені.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобовязання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Як свідчать матеріали справи, сторони в договорі не передбачили такої відповідальності відповідача як стягнення пені, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 28680,00 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 60000,00 грн. заборгованості та 28680,00 грн. інфляційних нарахувань, обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про порушення позивачем строків позовної давності, виходячи з наступного.

У ст. 253 Цивільного кодексу України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Згідно з ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

На підставі дослідження обставин справи та пояснень позивача, суд дійшов висновку, що початок перебігу строку позовної давності відраховується з моменту коли позивач довідався про порушення свого права з боку відповідача, а саме з моменту ознайомлення з матеріалами перевірки у Червонозаводському РВ ХМУ ГУМВСУ в Х/обл.

Позивач також просить стягнути з відповідача 9000,00 грн. витрат на юридичні послуги, наданими, відповідно до договору № 09/2011-ЮР від 30.04.2011 року.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При визначені розміру виплат, суд користується принципом розумності та співрозмірності витрат. За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 9000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

<Текст >

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ФО ОСОБА_5 (61015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про відкриті поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь ОСОБА_1 (61177, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, відомості про відкриті поточні рахунки в матеріалах справи відсутні)-60000,00 грн. заборгованості, 28680,00 грн. інфляційних, 886,80 грн. державного мита, 189,19 грн. витрат на ІТЗ судового процесу та 9000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Суддя (підпис< Текст >Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 23 листопада 2011 року