Рішення № 19901672, 24.10.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2011 р. Справа № 5023/6919/11

вх. № 6919/11

Суддя господарського суду Смірнова О.В.

при секретарі судовогозасідання Липко О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 24.06.2011 р.;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 4121 від 19.09.2011 р.;

3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПФК "РУСТ", м. Харків 3-я особа <Текст >

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків 3-я особа <Текст >

про стягнення 119 059 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПФК "РУСТ" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з відповідача, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, заподіяної шкоди у розмірі вартості вантажу, яка склала суму 119 059,50 грн. та судових витрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 29 серпня 2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 серпня 2011 року було відкладено розгляд справи на 26 вересня 2011 року.

29 серпня 2011 року позивач надав клопотання, в якому просив суд залучити ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_1, 62321) до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача.

В судовому засіданні 26 вересня 2011 року було оголошено перерву до 13 жовтня 2011 року.

10 жовтня 2011 року позивач надав додаткові докази, які долучені судом до матеріалів справи.

13 жовтня 2011 року відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи до отримання копії позовної заяви та можливості надання у зв"язку з цим обгрунтованих заперечень.

13 жовтня 2011 року позивач звернувся до суду з заявою про продовження строку розгляду справи № 5023/6919/11 на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року було відкладено розгляд справи на 24 жовтня 2011 року. В задоволенні клопотання позивача про залучення ОСОБА_4 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача відмовлено. В задоволенні клопотання позивача про витребування додаткових доказів відмовлено. Заяву позивача про продовження строку розгляду справи задоволено. Продовжено строк розгляду справи за межі, передбачені ч. 1 ст. 69 ГПК України, на 15-ть календарних днів по 30 жовтня 2011 р.. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено.

21 жовтня 2011 року відповідач надав заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що 03.05.2011 р. між позивачем та відповідачем шляхом переговорів було укладено усну угоду, згідно з якою відповідач мав перевезти металопрокат з м. Кривий Ріг із дозавантаженням в м. Дніпропетровськ, після прибуття автомобіля до місця дозавантаження в м. Дніпропетровськ, з ініціативи позивача було змінено місце розвантаження. Відповідач зазначив, що після розвантаження автомобіля претензій з боку позивача до відповідача щодо кількості та якості товару не було, що підтверджено фактом розрахунку з перевізником у повному обсязі. Крім того, відповідач зазначив, що в товарно-транспортній накладній № 0012801 від 05.05.2011 р. в графі "прийняв водій - експедитор" стоїть підпис невідомої особи, а не водія ОСОБА_4

21 жовтня 2011 року відповідач надав суду клопотання, в якому просив суд залишити позов без розгляду, посилаючись на те, що в провадженні СВ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області знаходиться кримінальна справа № 60111291, порушена за ч. 2 ст. 190 КК України за фактом, що 06.05.2011р. невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа металопрокатом, який належав позивачу, чим завдано матеріальної шкоди.

24 жовтня 2011 року представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у запереченнях.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що між позивачем та відповідачем в усній формі був укладений договір про перевезення арматури (А-ІІІ) № 10 ТНП про перевезення товару у кількості 19,550 т. та у відповідності до транспортної накладної серії 0012801 від 05.05.2011 р. та накладної на відпуск матеріалів № НОМЕР_1 від 05.05.2011 р. перевізник у особі водія ОСОБА_4 05.05.2011 р. отримав вантаж, якій належав позивачу на праві власності зі складу ТОВ "Вікант" до перевезення.

Позивач зазначає, що отриманий товар відповідач зобов"язаний був доставити у м. Харків позивачу, однак з моменту отримання товару до перевезення пройшло більше 2-х місяців, а товар позивачем так і не був доставлений у пункт призначення.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 25.06.2011 р. про повернення товару на суму 119059,50 грн. або відшкодування його вартості, однак до цього часу претензія залишилась без відповіді.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 2 ст. 307 ГК України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Процес укладання договору перевезення супроводжує встановлений законодавством порядок документального оформлення перевезення вантажу, який має певні особливості на кожному виді транспорту, застосовується щодо всіх стадій процесу перевезення вантажу і передбачає оформлення відповідних транспортних документів.

Зокрема у Правилах перевезення вантажів автомобільним транспортом визначено такий порядок укладання договору. Після того, як перевізник і замовник узгодили умови перевезень та розрахунків, стверджений підписом і печаткою перевізника проект договору, з необхідними додатками до нього у 2-х екземплярах, перевізник зобов"язаний направити замовнику не пізніше як через три дні після його узгодження. Замовник не пізніше як через 10 днів після одержання від перевізника проекту договору підписує його і додатки до нього, стверджує їх печатками і один екземпляр повертає перевізнику.

Проте позивачем не надано жодних доказів укладення договору в письмовій формі між позивачем та відповідачем.

Згідно статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.0.51956 (Закон України № 57-V Про приєднання від 01.08.06 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов його договору і прийняття вантажу перевізником.

Керуючись ч. 2 ст. 307 ГК України, перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень, а згідно ч. 5 ст. 308 ГК України про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовіправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

На автомобільному транспорті основними документами на перевезення є товарно - транпортні накладні та дорожні листи вантажного автомобілю. Після прийняття вантажу згідно з товарно - транспортною накладною водій підписує всі її екземпляри.

Товарно - транспортна накладна № 0012801 від 05.05.2011 р., залучена позивачем до матеріалів справи, як доказ в обгрнутування своїх позовних вимог, не підтверджує наявність правовідносин та укладання договору перевезення між позивачем та відповідачем чи існування будь-яких взаємних зобов"язань. В графі "замовник" вказаної накладної зазначено ТОВ "ПФК"РУСТ", "вантажовідправник" - ТОВ "Викант" та "вантажоодержувач" - ТОВ "ПФК "РУСТ", а також в графі "прийняв водій - експедитор" значиться підпис невідомої особи.

Відповідач у своїх запереченнях наголошує на тому, що в товарно-транспортній накладній № 0012801 від 05.05.2011 р. в графі "прийняв водій - експедитор" значиться підпис невідомої особи, а не водія ОСОБА_4

Таким чином, із зазначеного документу вбачається, що відповідач не виступав та не виступає стороною спірних правовідносин.

Отже, позивачем не надано жодного аргументованого правового доказу того, що саме відповідач повинен виконати зобов"язання за вказаною накладною.

За змістом пункту 11 Інструкції приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства - отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

До договорів повинні бути додані розписки матеріально - відповідальних осіб, що вони ознайомлені з Правилами приймання товарів за їх особистими підписами. Відпуск товарно - матеріальних цінностей покупця або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється також Наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей".

Отже, довіреність на отримання цінностей є первинним документом, у якому зафіксовано рішення керівника підприємства про уповноваження конкретної особи отримати для підприємства по переліку та у відповідній кількості товарно - матеріальних цінностей. Без довіреності не може бути виписаний або підписаний інший первинний документ - накладна, яка є дозволом для здійснення господарської операції по видачі цінностей і яка відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

За змістом вказаної Інструкції забороняється відпускати товар у разі пред"явлення доручення з порушенням встановленого порядку заповнення, тим більше, зовсім без доручень.

Відповідно до ч. 1 п. 15 Інструкції, відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства - постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей фізичною особою підприємцем підприємству цінностей , розрахунки за які проводяться у безготівковій формі, також таких, що передаються безоплатно або за товарообмінними операціями, здійснюється на умовах подання підприємцю довіреності підприємства.

Пунктом 14 Інструкції прямо передбачено, що відпуск фізичною особою підприємцем цінностей, розрахунки за які проводяться у безготівковій формі, а також таких, що передаються безоплатно або за товарообмінними операціями, здійснюється за умови подання підприємцю довіреності підприємства.

Матеріали справи не містять відповідних довіреностей відповідача на одержання товару за накладними, складеними позивачем.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

В силу вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судом встановлено, що жодних зобов"язань щодо укладання договору перевезення вантажу, оформлення перевізних документів, прийняття відповідних зобов"язань перед перевізником, організацію та забезпечення відправки і одержання вантажу, передачу його перевізнику, зберігання вантажу до його одержання, оформлення необхідних перевізних документів, страхування вантажу, тощо відповідач на себе не приймав та не здійснював, та крім того, договір про перевезення вантажу між сторонами в письмовій формі укладений не був.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача заподіяної шкоди у розмірі вартості вантажу у сумі 119059,50 грн. є необгрунтованою, в її задоволенні слід відмовити.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з посиланням на п.2 ст. 81 ГПК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Позивач у своєму клопотанні посилається на те, що в провадженні СВ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області знаходиться кримінальна справа № 60111291, порушена за ч. 2 ст. 190 КК України за фактом, що 06.05.2011 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа металопрокатом, який належав позивачу , яким завдано матеріальної шкоди, проте у даному випадку це не є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, тому суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, та дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі ст.ст.124, 129 Конституції України, ч. 1, 2 ст. 307, ч. 5 ст. 308 ст. ст. Г К України, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 54 ст.ст.82-85 ГПК України, суд

<Текст >

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя (підпис< Текст >Смірнова О.В.

Повний текст Рішення складено 28 жовтня 2011 року.