Рішення № 19900639, 03.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2011 року справа № 5020-1472/2011

За позовомКомунального підприємства „Благоустрій”

Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 03360472

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 48)

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99006, АДРЕСА_1)

про стягнення 15172,26 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (КП „Благоустрій”) ОСОБА_2 представник, довіреність № 10/01 від 10.01.2011;

відповідач (ФОП ОСОБА_1) не зявився, явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

12.09.2011 Комунальне підприємство „Благоустрій” Севастопольської міської Ради (далі позивач, КП„Благоустрій”) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_1) про стягнення 15081,18 грн, з яких: 15076,20 грн сума основного боргу; 4,98 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договорами № 29 від 26.07.2011 про відшкодування витрат по вивозу та захороненню ТБВ та № 34 від 09.08.2011 про участь в утриманні обєкта благоустрою, в частині своєчасного та повного здійснення оплати витрат з утримання і обслуговування міського пляжу.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог та остаточно просить суд стягнути з відповідача на свою користь 15172,26 грн, з яких: 15076,20 грн сума основного боргу; 15,08 грн інфляційні втрати за весь час прострочення; 80,98 грн 3% річних /арк. с. 39-40/.

03.11.2011 у засіданні суду представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не зявився, явку уповноваженого представника не забезпечив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини неявки суду не сповістив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 23-24/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Водночас, оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Враховуючи те, що явка сторін обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2011 між Комунальним підприємством „Благоустрій” Севастопольської міської Ради (Сторона-1, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Сторона-2, відповідач) був укладений договір № 29 про відшкодування витрат на вивезення та захоронення твердих побутових відходів /арк. с.10/ (далі Договір №29).

Відповідно до пункту 1.1 Договору №29, позивач зобовязався здійснювати витрати на вивезення та захоронення твердих побутових відходів з території пляжу „Омега”, а відповідач відшкодовувати позивачеві витрати за вивезення та захоронення твердих побутових відходів, вироблених торгівельною точкою „Літній майданчик кафе-бару „Куба” з контейнерних площадок для збору твердих побутових відходів пляжу „Омега”.

Зі змісту пункту 3.1 Договору № 29 убачається, що відповідач за 2011 рік зобовязаний здійснити оплату позивачеві експлуатаційних витрат у сумі 1476,20 грн (утому числі ПДВ у сумі 246,04 грн). При цьому, за умовами Договору №29 оплата здійснюється в момент його підписання у формі 100% попередньої оплати (пункт 3.2 Договору № 29).

Строк дії Договору встановлений з моменту підписання і до 30.09.2011 (пункт 4.1 Договору № 29), тобто на цей час Договір №29 припинив свою дію.

Також, 09.08.2011 між Комунальним підприємством „Благоустрій” Севастопольської міської Ради (Сторона-1, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Сторона-2, відповідач) був укладений договір №34 про участь в утриманні обєкта благоустрою (стаціонар) /арк. с. 8-9/ (далі Договір №34).

Пунктом 1 Договору № 34 встановлено, що Сторона-1, яка є балансоутримувачем обєкта благоустрою, здійснює експлуатацію пляжу „Омега”, в тому числі проводить ремонтні роботи, а Сторона-2 приймає участь у заходах з утримання та ремонту, капітального ремонту та реконструкції елементів благоустрою пляжу „Омега” відповідно до умов Договору №34.

Обєктом Договору № 34 є літній майданчик кафе-бару „Куба”, що розташований на території міського пляжу „Омега” (пункт 2.4 Договору № 34).

Відповідно до пункту 5.1 Договору № 34, участь в утриманні території та обєктів пляжу „Омега” здійснюється відповідачем шляхом відшкодування вартості послуг та робіт, виконаних позивачем по утриманню і ремонту обєкта благоустрою та в цілому складає 13600,00 грн. При цьому, сторонами встановлена форма оплати з розстроченням платежу за наступним графіком: 6 800,00 грн 10.08.2011 та 6 800,00 20.08.2011.

Строк дії Договору №34 визначений його пунктом 7.1з моменту підписання й до 30.09.2011, тобто на час прийняття рішення Договір № 34 припинив свою дію.

Зі змісту Акта приймання-передачі робіт (послуг) № ГЖ-0001505 від 09.08.2011 убачається, що виконавцем (позивачем) були здійснені, а замовником (відповідачем) прийняті роботи (послуги) за Договором № 34 на загальну суму 13600,00 грн (з ПДВ) /арк.с.14/. Даний акт підписаний обома сторонами без будь-яких зауважень.

Таким чином, позивач свої зобовязання за Договором № 34 виконав у повному обсязі, натомість відповідач умови Договору № 34 в частині оплати вартості отриманих послуг не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 13600,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача надіслана претензія за вих. № 760/9 від 23.08.2011 /арк. с. 15/ з вимогою виконати зобовязання за договорами № 29 від 26.07.2011 та № 34 від 09.08.2011 і протягом пяти банківських днів з моменту отримання претензії погасити наявну заборгованість. Проте, ані відповіді на претензію, ані сплати заборгованості за спірними договорами позивач не отримав, що і стало причиною його звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін є зобовязальними відносинами, що виникли з договорів про надання послуг, тому підпадають під правове регулювання нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 26.07.2011 між сторонами був укладений Договір №29 /арк.с.10/, а 09.08.2011 Договір № 34 /арк.с.8-9/, які за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Таким чином, на підставі вищезазначених Договорів у відповідача перед позивачем виникли грошові зобовязання щодо оплати отриманих від позивача послуг.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом установлено, що позивач надав відповідачеві послуги за Договором №34 від 09.08.2011 на суму 13600,00 грн (з ПДВ), що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № ГЖ-0001505 від 09.08.2011 /арк. с. 14/.

Натомість, відповідач в порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів виконання зобовязань щодо їх оплати.

Водночас, за умовами Договору №34 (пункт 5.1) першу частину коштів (6800,00 грн) відповідач був зобовязаний сплатити в строк до 10.08.2011, а другу (6800,00 грн) до 20.08.2011.

Враховуючи те, що станом на день прийняття рішення у справі відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували належне виконання відповідачем власних зобовязань, останній є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь основний борг за Договором № 34 в сумі 13600,00 грн, інфляційні нарахування за весь час прострочення у сумі 13,60 грн, а також 3% річних в сумі 74,91 грн /арк. с. 40/.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок основного боргу з урахуванням індексу інфляції /арк. с. 40/ суд встановив, що, в основному, він є вірним, але має певні недоліки. Зокрема, при розрахунку інфляційних втрат за період з 11.08.2011 по 21.10.2011 (по першому платежу в розмірі 6800,00 грн) /рядки 2-4/ позивач не взяв до уваги, що у серпні 2011 року індекс інфляції був меншим за 100% та становив 99,6%, а за серпень-вересень 2011 року 99,6*100,199,7%. Відтак, сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції за вказаний період буде меншою, ніж розмір самої заборгованості, а отже, не підлягає корегуванню.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за Договором № 34 з урахуванням індексу інфляції за період з 21.08.2011 по 21.10.2011 (по другому платежу в сумі 6800,00 грн в сумі 6,80 грн) підлягають задоволенню частково в загальній сумі 13606,80 грн (6800,00+6800,00+6,80). В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6,80 грн в позові слід відмовити.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних за Договором № 34 /арк. с. 40/ суд визнає правильним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 11.08.2011 по 21.10.2011 (для першого платежу 6800,00 грн) в сумі 40,25 грн та за період з 21.08.2011 по 21.10.2011 (для другого платежу 6800,00 грн) в сумі 34,66 грн, разом в сумі 74,91 грн (40,25+34,66) є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 29 від 26.07.2011 суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Сторонами за взаємною згодою встановлена форма проведення розрахунків у вигляді 100% попередньої оплати (п. 3.2 Договору № 29).

Частиною першою статті 538 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання свого обовязку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обовязку, є зустрічним виконанням зобовязання.

Зі змісту частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України убачається, що у разі невиконання однією із сторін у зобовязанні свого обовязку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обовязку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обовязку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, наслідком невиконання відповідачем своїх зобовязань по попередній оплаті послуг можуть бути лише дії позивача щодо відмови від виконання своїх зобовязань за Договором.

Так, суд вказує на те, що при попередній оплаті за договором про надання послуг чинне законодавство не надає право виконавцю (позивачу) вимагати від іншої сторони виконання грошового зобовязання, оскільки в цьому випадку порушувався би принцип вільного волевиявлення сторін при укладенні правочину, що передбачений частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України.

До того ж, за умовами Договору № 29 відповідач був зобовязаний сплатити 100% вартості послуг в сумі 1476,20 грн в момент підписання Договору, а отже позивач міг взагалі не приступати до виконання свого зобовязання щодо вивезення та захоронення ТПВ.

Оскільки відповідач своє зобовязання щодо внесення попередньої оплати за Договором не виконав, то і у позивача не виникло зустрічного зобовязання щодо надання відповідних послуг.

За викладених обставин та з урахуванням вимог вищезазначених нормативно-правових актів, порушення прав позивача у цій частині суд не вбачає.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обовязок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.

Суд звертає увагу позивача на те, що зі змісту Договору № 29 від 26.07.2011 убачається, що позивач „здійснює витрати по вивезенню та захороненню ТПВ”, а відповідач „бере на себе зобовязання щодо відшкодування” позивачеві витрат по вивезенню та захороненню ТПВ.

Тобто, за умовами Договору № 29 від 26.07.2011 власне відшкодуванню передує здійснення відповідних витрат позивачем.

Натомість, позивачем не надано жодних доказів, які би підтверджували здійснення позивачем якихось витрат, повязаних із вивезенням та захороненням твердих побутових відходів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення 1477,68 грн заборгованості за Договором № 29, через необґрунтованість самих вимог та відсутність порушення прав позивача з боку відповідача. За таких обставин підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційного збільшення в сумі 1,48 грн та 3% річних в сумі 6,07 грн також відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги Комунального підприємства „Благоустрій” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, в сумі 13681,71 грн, в тому числі: основний борг з урахуванням індексу інфляції 13606,80 грн; 3%річних 74,91 грн. В частині позовних вимог в сумі 1492,03 грн (6,80+1477,68+1,48+6,07) в позові слід відмовити.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 136,82 грн (1% від 13681,71 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 212,81 грн (13681,71/15172,26*236,00) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: 99006, АДРЕСА_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства „Благоустрій” Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 03360472; адреса: 99011, м.Севастополь, вул.Леніна, 48; п/р26003060311809 в СФ ПАТ КБ „Приватбанк”, м.Севастополь, МФО324935) 13681,71 грн (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят одна грн 71коп.), з яких: 13606,80 грн основний борг з урахуванням індексу інфляції; 74,91грн 3% річних, а також державне мито в розмірі 136,82 грн (сто тридцять шість грн 82 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 212,81 грн (двісті дванадцять грн 81 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В частині стягнення 1492,03 грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

08.11.2011.