Рішення № 19900623, 07.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2011 року справа № 5020-1379/2011 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99023)

до Публічного акціонерного товариства “Севастопольський морський завод”

(вул. Героїв Севастополя, 13, м.Севастополь, 99001)

про стягнення 59807,63 грн.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2, довіреність ВРВ №214207 від 14.09.2011;

відповідача ОСОБА_3, довіреність №02/02 від 10.01.2011.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” про стягнення 59807,63 грн., з яких: 50690,52 грн. заборгованість за договором, 3939,28 грн. пеня, 3873,76 грн. інфляційні втрати, 1304,07 грн. 3% річних.

Позивач, з посиланням на статті 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобовязання за договором № 02/288-Ю від 11.08.2008 в частині оплати за виконані роботи.

Ухвалою від 06.09.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.10.2011 змінено найменування відповідача з Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” на Публічне акціонерне товариство “Севастопольський морський завод”.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити з тих підстав, що роботи за договором, виконані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 особисто, Публічне акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” оплатило повністю, а що стосується оплати робіт за договором, які були виконані іншими фізичними особами, то позивач, на думку відповідача, не підтвердив факт існування будь-яких правовідносин із фактичними виконавцями робіт, а тому не має повноважень вимагати оплати цих робіт. Крім того, відповідач наполягає на застосуванні позовної давності та наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.10.2011 оголошувалась перерва до 03.11.2011 та з 03.11.2011 до 07.11.2011.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

11.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством “Севастопольський морський завод” (далі Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі Виконавець) був укладений договір № 02/288-Ю (далі Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець за погодженням сторін приймає на себе зобовязання по виготовленню, зварці, правці і запилюванню металоконструкцій блоків для судна постачання МТ 6009-L, а Замовник зобовязаний прийняти та оплатити вказані роботи на умовах даного договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що договірна ціна робіт по правці, зварці та запилюванню визначається з розрахунку 41,54 грн./год. за кожну відпрацьовану годину на підставі табеля обліку відпрацьованого часу у складі здавальної команди.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами Договору складалися та підписувалися табеля обліку відпрацьованого часу (арк. с. 62, 64-66).

Згідно з пунктом 5.1. Договору розрахунки за виконані роботи по даному договору проводяться Замовником в українських гривнях і безготівковій формі наступними платежами: платежі проводяться в повному обсязі після підписання Акту прийома-здачі виконаних робіт та виставленим Виконавцем рахунку протягом 5 банківських днів.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання та досягнення згоди по всім його істотним умовам і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань та проведення розрахунків (пункт 9.1. Договору).

Додатковою угодою від 22.10.2009 до Договору сторони виклали пункт 4.1. Договору в наступній редакції: «договірна ціна робіт по правці, зварці та запилюванню визначається з розрахунку 41,54 грн/год. за кожну відпрацьовану годину на підставі табеля обліку відпрацьованого часу у складі здавальної команди і складає 180865,20 грн.», пункт 5.1. Договору викладений в наступній редакції: «розрахунки за виконанні роботи за цім договором здійснюються Замовником в української гривні наступним чином: 93974,68 грн. було перераховано на розрахунковий рахунок Виконавця раніше до 30.09.2009, сума у розмірі 86890,52 грн. перераховується на розрахунковий рахунок Виконавця згідно із наступним графіком платежів: 30.10.2009 7240,00 грн., 30.11.2009 7240,00 грн., 30.12.2009 7240,00 грн., 30.01.2010 7240,00 грн., 28.02.2010 7240,00 грн., 30.03.2010 7240,00 грн., 30.04.2010 7240,00 грн., 30.05.2010 7240,00 грн., 30.06.2010 7240,00 грн., 30.07.2010 7240,00 грн., 30.08.2010 7240,00 грн., 30.09.2010 7250,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав роботи за Договором на загальну суму 180 865,20 грн., що підтверджується актами здачі прийому виконаних робіт, які скріплені печатками сторін, та копії яких містяться в матеріалах справи (арк. с. 17-20).

Слід зазначити, що відповідач підтвердив факт підписання актів здачі прийому виконаних робіт, надавши суду копії цих актів, підписаних уповноваженим представником Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод”.

Відповідач оплатив роботи за Договором, виконані позивачем, частково, на суму 130 174,68 грн., що не заперечувалося представником відповідача та підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи (арк. с. 21-38).

Станом на день розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем складає 50 690,52 грн. і залишається непогашеною, що і стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 317 Господарського кодексу України передбачено, що загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з передаванням її результату замовнику.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за Договором , яка залишена відповідачем без задоволення.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на день розгляду справи в суді складає 50 690,52 грн. і залишається непогашеною.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що позивач не підтвердив факт існування будь-яких правовідносин із фактичними виконавцями робіт, а тому не має повноважень вимагати оплати цих робіт. При цьому, обсяг робіт за Договором, який виконаний позивачем особисто, Публічне акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” оплатило повністю.

Але зазначений довід судом до уваги не приймається, оскільки договір № 02/288-Ю від 11.08.2008 був укладений саме між відповідачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, виконаний позивачем обсяг робіт прийнятий відповідачем без заперечень, що є підставою для проведення взаєморозрахунків між сторонами.

На підставі викладеного, у звязку з тим, що докази погашення відповідачем наявної заборгованості відсутні, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” заборгованості за Договором в розмірі 50 690,52 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3939,28 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1. Договору сторони встановили, що при простроченні платежів Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент нарахування пені, від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідач у відзиві на позов заявив про сплив строку позовної давності для стягнення пені за порушення термінів оплати в судовому порядку та просить суд при розгляді спору застосувати наслідки спливу строку позовної давності, відмові у стягненні пені (арк. с. 67-68).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Слід зазначити, що форма такої заяви законом не встановлена, а тому може бути довільною та містити вимоги про застосування позовної давності.

Враховуючи, що додатковою угодою від 22.10.2009 до Договору сторони дійшли згоди про розстрочення оплати робіт з наступним графіком платежів: 30.10.2009 7240,00 грн., 30.11.2009 7240,00 грн., 30.12.2009 7240,00 грн., 30.01.2010 7240,00 грн., 28.02.2010 7240,00 грн., 30.03.2010 7240,00 грн., 30.04.2010 7240,00 грн., 30.05.2010 - 7240,00 грн., 30.06.2010 7240,00 грн., 30.07.2010 7240,00 грн., 30.08.2010 7240,00 грн., 30.09.2010 7250,52 грн., а відповідач заявив про застосування позовної давності та наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені, суд дійшов висновку, що стягнення суми пені за несвоєчасне виконання зобовязання по сплаті виконаних робіт за період з 01.10.2009 по 30.08.2010 задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суми пені за несвоєчасне виконання зобовязання по сплаті виконаних робіт може бути нарахована лише на суму 7250,52 грн., яку відповідач мав сплатити 30.09.2010.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 3939,28 грн. підлягають задоволенню частково, в розмірі 560,38 грн. (за формулою: сума боргу х ставку пені у відсотках за день прострочення х кількість днів прострочення виконання зобовязання): 7250,52 х 0,0424657% х 182.

Позивач просить також стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 3873,76 грн. та 3% річних в розмірі 1304,07 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що при розрахунку інфляційних втрат позивач вибірково застосував індекси інфляції лише за ті періоди, коли такий індекс перевищував 100%, але індекси інфляції за липень та серпень 2011 року, які склали 98,7% та 99,6% відповідно, не були враховані в розрахунку інфляційних, в наслідок чого, на думку представника відповідача, була завищена сума інфляційних витрат на 924,75 грн.

В ході судового розгляду представник відповідача наполягав, що таке вибіркове застосування індексів інфляції суперечить природі цього платежу, який має компенсувати стягувачу збитки від обезцінення грошової маси. Тобто, у разі предявлення до стягнення інфляційних втрат повинні застосовуватися усі індекси інфляції на дату подачі позову (05.09.2011). В іншому разі, стягнення індексу інфляції не відображає обєктивну втрату боргом реальної вартості.

Але суд не погоджується із зазначеними запереченнями, враховуючи наступне.

С наданого позивачем розрахунку індексу інфляції, який міститься у матеріалах справи, позивач просить стягнути інфляційні втрати за період з жовтня 2010 року по червень 2011 року у сумі 3873,76 грн., тобто, за період, коли величина індексу інфляції (у відсотках до попереднього місяця) за даними Державного комітету статистики України складала більше 100%. При цьому, вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за липень та серпень 2011 позивачем не заявлялось.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, за наявності про це клопотання заінтересованої особи, але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Судом був проведений перерахунок інфляційних втрат за формулою: (сума заборгованості х зведений індекс інфляції : 100) сума заборгованості, відповідно до якого з відповідача на користь позивача за період з жовтня 2010 року по червень 2011 року підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі: (50690,52 х 107,64 : 100) 50690,52 = 3872,76 грн.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних перевірений судом та визнаний вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1304,07 грн. такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, враховуючи все вищезазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 56427,73 грн., з яких: 50690,52 грн. заборгованість за договором, 560,38 грн. пеня, 3872,76 грн. інфляційні втрати, 1304,07 грн. 3% річних.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” (вул. Героїв Севастополя, 13, м.Севастополь, 99001, код ЄДРПОУ 14312370, відомості про наявність розрахункових рахунків в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99023, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в АКБ «Правекс Банк», МФО 321983) 56427,73 грн., з яких: 50690,52 грн. заборгованість за договором, 560,38 грн. пеня, 3872,76 грн. інфляційні втрати, 1304,07 грн. 3% річних, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 564,28 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Суддя О.О.Єфременко

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 11.11.2011