Рішення № 19900573, 01.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 року справа № 5020-1416/2011

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Кедр Еспрессо Хаус”,

ідентифікаційний код 35737974

(49050, м. Дніпропетровськ, пл. Академіка Стародубова, буд. 1, офіс 53)

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99042, АДРЕСА_1)

про стягнення 16340,79 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „Кедр Еспрессо Хаус”) ОСОБА_3 представник, довіреність № 11 від 05.01.2011;

відповідач (ФОП ОСОБА_2) не зявилась, явку уповноваженого представника не забезпечила.

Обставини справи:

09.09.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Кедр Еспрессо Хаус” (далі позивач, ТОВ „Кедр Еспрессо Хаус”) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_2) про стягнення 16788,51 грн, з яких: 3620,28 грн сума основного боргу; 218,70 грн 3% річних; 702,33 грн інфляційні нарахування; 12247,20 грн штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором купівлі-продажу №68С від 11.04.2008 в частині своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою суду від 14.09.2011 порушено провадження у справі № 5020-1416/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 05.10.2011 /арк. с. 1-2/.

У звязку із неявкою відповідача у судові засідання та невиконанням нею вимог суду, розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, востаннє до 01.11.2011.

28.10.2011 від позивача на адресу суду надійшла заява за вих. № 48 від 24.10.2011 про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач остаточно просить стягнути зФОП ОСОБА_2 16340,79грн, з яких: 3237,55 грн сума основного боргу; 195,58 грн 3% річних; 660,46 грн інфляційні нарахування; 12247,20 грн штраф. Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати /арк. с. 51-52/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв вищезазначену заяву позивача до розгляду.

01.11.2011 у засіданні суду представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не зявилась, явку уповноваженого представника не забезпечила, відзив на позов та витребувані судом документи не надала, проте до початку судового засідання надала клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із тимчасовою непрацездатністю. Також відповідачка зазначила, що обставини справи їй невідомі, оскільки вона не отримала копії позовної заяви /арк. с. 3-5/.

Беручи до уваги, що непрацездатність відповідачки не позбавляє її як учасника судового процесу можливості направити до суду для участі у судовому засіданні свого представника, зважаючи на неподання жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування заявленого клопотання та ураховуючи наявність у матеріалах справи документів, що підтверджують відправлення позивачем на юридичну адресу відповідачки як копії позовної заяви і доданих до неї документів /арк. с. 6/, так і заяви про зменшення розміру позовних вимог /арк. с. 54-55/ цінним листом із описом вкладення, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через його необґрунтованість.

До того ж, навіть неотримання копії позовної заяви не є перешкодою для участі у судовому засіданні, оскільки суть позовних вимог викладається позивачем безпосередньо в засіданні суду, а отже, відповідач може надати свої заперечення проти позовних вимог також в судовому засіданні. Крім того, відповідач мала достатньо часу на те, щоб ознайомитися із матеріалами справи (в тому числі з позовною заявою) безпосередньо в суді, проте чомусь не зробила цього.

Водночас, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Враховуючи те, що явка сторін обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

11.04.2008 між ТОВ „Кедр Еспрессо Хаус” (Продавець) та ФОПОСОБА_2 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу №68С /арк. с. 10-12/ (далі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець продає, а Покупець купує обладнання за ціною, що вказується в прас-листі Продавця та акті приймання-передачі (Додаток2), який є невідємною частиною Договору.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що обладнання продається Продавцем та купується Покупцем за ціною 5103,00 грн, що відповідає 630 евро (згідно з курсом НБУ + 2% на момент підписання цього Договору), на умовах Додатку 1, який є невідємною частиною Договору.

Зі змісту Додатку 1 убачається, що сторони узгодили Графік виплат платежів та відсотків за користування кредитом, відповідно до якого сума чергового платежу за обладнання складає 382,73 грн (47,25 евро) та повинна проводитися Покупцем 15 числа кожного місяця з травня 2008 року по травень 2009 року, за винятком серпня 2008 року /арк.с.14/.

Розрахунки здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця (пункт 2.3 Договору).

Сторони домовились, що всі платежі, крім першого, здійснюються на підставі Графіку виплат платежів та відсотків за користування кредитом (Додаток 1) за умови, що курс евро на момент здійснення чергового платежу дорівнює чи менше курсу евро на момент укладення Договору. Якщо курс евро більший Покупець самостійно перераховує платіж згідно із курсом евро до гривні на час здійснення платежу (пункт 2.5 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору обладнання постачається Покупцю згідно з Актом приймання-передачі обладнання, підписаним сторонами, який є невідємною частиною Договору (Додаток 2). При цьому поставка обладнання здійснюється Продавцем після сплати першого платежу або за додатковою згодою сторін (пункт 3.4 Договору).

Сторони дійшли згоди, що Покупець зобовязаний своєчасно сплачувати платежі згідно із розділом 2 Договору (підпункт 4.2.2 пункту 4.2 Договору) та письмово, щомісяця до 5 числа, інформувати Продавця про місцезнаходження обладнання. У випадку відсутності даної інформації настають наслідки, передбачені пунктом 9.2 Договору, а також Покупець зобовязаний оплатити Продавцеві штраф у розмірі 20% від вартості обладнання, придбаного за Договором, за кожен випадок такого порушення (підпункт 4.2.8 пункту 4.2 Договору).

Відповідно до пункту 9.1 Договору він набирає законної сили з моменту підписання обома сторонами та вважається дійсним до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Зі змісту Акта приймання-передачі обладнання від 18.04.2008 (Додаток 2) убачається, що Продавець передав, а Покупець прийняв обладнання, а саме: Solis Master 5000 Digital, заводський номер А0030596, кількістю 1 одиниця на загальну суму 5103,00 грн /арк. с. 13/.

Отже, позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі.

Натомість, відповідач умови Договору в частині оплати обладнання виконав частково у сумі 2423,95 грн, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість по оплаті за обладнання у сумі 3237,55 грн.

З метою досудового врегулювання спору 20.05.2011 позивачем на адресу відповідача за вих. № 250 надіслана Вимога про сплату боргу разом з розрахунком штрафних санкцій /арк. с. 16-20/. Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист /арк.с.15/, проте ані відповіді на Вимогу, ані сплати заборгованості за Договором позивач не отримав, що і стало причиною його звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін є зобовязальними відносинами, що виникли з договору купівлі-продажу, тому підпадають під правове регулювання нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 11.04.2008 між сторонами був укладений договір № 68С /арк.с. 10-12/, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу товару в кредит із розстроченням платежу. Саме цей договір є підставою виникнення у відповідача зобовязань щодо оплати отриманого товару.

Частиною першою статті 694 Цивільного кодексу України унормовано, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до частини третьої статті 695 Цивільного кодексу України, до договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, пятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

Абзацом другим частини пятої статті 694 Цивільного кодексу України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений обовязок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Утім, зі змісту укладеного сторонами Договору купівлі-продажу № 68С від 11.04.2008 убачається, що сторони дійшли згоди щодо звільнення покупця від сплати процентів за переданий у кредит товар (пункт 2.2 Договору).

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами Договору Покупець (відповідач у справі) зобовязаний проводити оплату обладнання в декілька етапів; дата останнього платежу 15.05.2009 /арк. с. 14/.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, відповідач свої зобовязання за Договором виконав не в повному обсязі, внаслідок чого несплаченими залишились 3237,55грн. Доказів зворотного в порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь основний борг в сумі 3237,55 грн, інфляційні нарахування за весь час прострочення у сумі 660,46 грн, а також 3% річних в сумі 195,58 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок основного боргу з урахуванням індексу інфляції /арк. с. 53/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 3898,01 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 53/ суд також визнає правильним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 195,58 грн так само підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20% від вартості обладнання за неналежне виконання зобовязань за Договором щодо інформування продавця про місцезнаходження обладнання в сумі 12247,20 грн суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Враховуючи те, що сторонами за взаємною згодою встановлено відповідальність за порушення зобовязань у вигляді застосування штрафу у розмірі 20% від вартості обладнання, що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення ними умов договору, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу правомірною.

Водночас, суд зауважує на такому.

Як зазначалося вище, за неподання письмово щомісяця до 5 числа інформації про місцезнаходження обладнання, Покупець зобовязаний оплатити Продавцеві штраф у розмірі 20% від вартості обладнання, придбаного за Договором, за кожний випадок такого порушення (підпункт 4.2.8 пункту 4.2 Договору).

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято вартість обладнання (5103,00 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 12247,20 грн (5103,00 * 20% (1020,60) * 12 місяців) /арк. с. 4/.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань; причини неналежного виконання або невиконання зобовязання; незначності прострочення у виконанні зобовязання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 12247,20 грн суд зазначає, що позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків внаслідок неподання відповідачем інформації про місцезнаходження обладнання.

За викладених обставин та виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (12247,20 грн) є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобовязання (3237,55 грн), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, обмеживши його розміром штрафу за разове порушення підпункту 4.2.8 пункту 4.2 Договору до 1020,60 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 5114,19 грн, в тому числі: основний борг з урахуванням індексу інфляції 3898,01 грн; 3%річних 195,58 грн, штраф 1020,60 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 11226,60грн (12247,20-1020,60) в позові слід відмовити.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 102,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: 99042, АДРЕСА_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кедр Еспрессо Хаус” (ідентифікаційний код 35737974; адреса: 49050, м. Дніпропетровськ, пл.Академіка Стародубова, буд. 1, офіс 53; п/р26001060196826 в АКБ „Приватбанк”, м. Дніпропетровськ, МФО305299) 5114,19 грн (пять тисяч сто чотирнадцять грн 19коп.), з яких: 3898,01 грн основний борг з урахуванням індексу інфляції; 195,58грн 3% річних, 1020,60 грн штраф, а також державне мито в розмірі 102,00 грн (сто дві грн 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн (двісті тридцять шість грн 00коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В частині стягнення штрафу в сумі 11226,60грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

07.11.2011.