Рішення № 19900572, 02.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2011 року справа № 5020-1567/2011

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю

„Виробничо-торгівельна фірма „Фармаком”,

ідентифікаційний код 30590731

(61001, м. Харків, вул. Юрївська, 17)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест”,

ідентифікаційний код 36127301

(99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, оф. 19)

про стягнення 3415,44 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „ВТФ „Фармаком”) ОСОБА_1 представник, довіреність № 24/10-11 від 23.10.2011;

відповідач (ТОВ „Тонус Інвест”) явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

27.09.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгівельна фірма „Фармаком” (далі позивач, ТОВ „ВТФ „Фармаком”) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі суд) з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” (далі відповідач, ТОВ „Тонус Інвест”) про стягнення заборгованості у сумі 5587,48грн /арк. с. 3-4/.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором №84 від 15.03.2010 в частині своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою суду від 06.10.2011 порушено провадження у справі № 5020-1567/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 20.10.2011 /арк. с. 1-2/.

Через неявку сторін у судове засідання та невиконання ними вимог суду, розгляд справи в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України був відкладений на 02.11.2011.

У засіданні суду 02.11.2011 представник позивача надала заяву від 01.11.2011 про зменшення розміру позовних вимог, у звязку з частковим погашенням відповідачем наявної заборгованості; остаточно позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3415,44грн /арк. с. 35/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв вищезазначену заяву позивача до розгляду.

02.11.2011 у засіданні суду представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у жодне із судових засідань явку свого повноважного представника не забезпечив, про причини незявлення суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином за адресою, яка вказана у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк.с.26-28/, договорі /арк. с. 9-11/ та позовній заяві /арк. с. 3-4/.

Не скористався відповідач і своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

15.03.2010 між ТОВ „ВТФ „Фармаком” (Продавець) та ТОВ „Тонус Інвест” (Покупець) укладено Договір №84 /арк. с. 9-11/ (далі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець зобовязався передати у власність Покупця товар, асортимент, кількість та ціна на який встановлюються у видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками Сторін та є невідємними частинами Договору.

У пункті 2.5 Договору сторони встановили, що приймання товару по кількості і якості здійснюється представником Покупця, що має відповідну довіреність, згідно із діючим законодавством.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що право власності від Продавця до Покупця переходить у момент передачі товару. Моментом передачі товару Сторони вважають належне оформлення (підписання і скріплення печаткою) уповноваженою особою Покупця видаткової накладної.

Із матеріалів справи убачається, що на виконання умов Договору Продавець передав, а Покупець прийняв товар на підставі наступних документів:

видаткових накладних:

-№ РН-0004586 від 17.08.2010 на суму 1788,54 грн /арк. с. 12/;

-№ РН-0008061 від 01.11.2010 на суму 1849,68 грн /арк. с. 13/;

-№ РН-0009425 від 19.11.2010 на суму 1620,48 грн /арк. с. 14/;

-№ РН-0009426 від 19.11.2010 на суму 1634,40 грн /арк. с. 15/;

-№ РН-0009428 від 19.11.2010 на суму 160,56 грн /арк. с. 16/,

довіреностей:

-серії ААВ № 281578 від 08.11.2010 /арк. с. 17-18/;

-серії ААВ № 281584 від 24.11.2010 /арк. с. 19-20/.

Згідно із пунктом 4.1 Договору, оплата за поставлений товар здійснюється в національній валюті України шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Оплата товару здійснюється Покупцем на умовах відстрочки платежу на 30 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 4.2 Договору).

Сторони дійшли згоди, що Покупець зобовязаний оплатити товар в сумі, зазначеній у супровідних документах, та у порядку, передбаченому Договором (пп. „г” п. 5.3 Договору).

Відповідно до пункту 9.1 Договору, він набирає чинності з 15.03.2010 і діє до 31.12.2010.

Зі змісту вищенаведених видаткових накладних та довіреностей убачається, що Продавець передав, а Покупець прийняв товар на загальну суму 7053,66 грн.

Отже, позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі.

Натомість, відповідач умови Договору в частині оплати отриманого товару виконав частково у сумі 1466,18 грн, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 5587,48 грн (7053,66-1466,18), що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Під час розгляду справи відповідач додатково сплатив ще 2172,04 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 3415,44 грн (5587,48 2172,04).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін є зобовязальними відносинами, що виникли з договору поставки, тому підпадають під правове регулювання нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 15.03.2010 між сторонами був укладений договір № 84 /арк.с.9-11/, який за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 265 Господарського кодексу України, згідно із якою, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, саме договір № 84 від 15.03.2010 є підставою виникнення у відповідача перед позивачем обовязку оплатити отриманий товар.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено вище, пунктом 4.2 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобовязання щодо оплати отриманого товару на умовах відстрочки платежу на 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Отже, остання поставка товару (19.11.2010) мала бути оплачена відповідачем в строк до 20.12.2010 включно.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, відповідач свої зобовязання за Договором виконав не в повному обсязі, внаслідок чого несплаченими залишились 3415,44грн.

Доказів зворотного в порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Враховуючи те, що оплата Продавцеві отриманого товару є основним обовязком відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості за поставлений товар у розмірі 3415,44 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 102,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” (ідентифікаційний код 36127301; адреса: 99029, м. Севастополь, проспект Генерала Острякова, 89, кв. 19; п/р 26005219228600 в АКБ „Укрсиббанк”, МФО351005, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгівельна фірма „Фармаком” (ідентифікаційний код 30590731; адреса: 61001, м. Харків, вул. Юрївська, 17; п/р26008201309311 в ПАТ„ОТП Банк” м. Київ, МФО300528) 3415,44 грн (три тисячі чотириста пятнадцять грн 44 коп.), атакож державне мито в розмірі 102,00 грн (сто дві грн 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

07.11.2011.