Рішення № 19900423, 25.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2011 року справа № 5020-1502/2011

За позовомПрокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 10)

в інтересахКомунального підприємства „Севтеплоенерго”

державиСевастопольської міської Ради,

в особі:ідентифікаційний код 03358357

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

доПублічного акціонерного товариства „Фармація”,

ідентифікаційний код 16515077

(99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А)

про стягнення 29175,24 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Ленінського району м. Севастополя) явку уповноваженого представника не забезпечив;

позивач (КП „Севтеплоенерго” СМР) ОСОБА_1 юрисконсульт договірно-претензійного відділу, довіреність № 3ю від 04.10.2011;

відповідач (ПАТ „Фармація”) ОСОБА_2 юрисконсульт, довіреність № 10 від 12.07.2011.

Обставини справи:

20.09.2011 Прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (далі позивач, КП „Севтеплоенерго” СМР) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Фармація” (далі ПАТ „Фармація”) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 27492,03грн, пені у сумі 1410,26 грн та 3% річних у сумі 272,95 грн, разом 29175,24грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 64 від 08.02.2006 в частині внесення оплати за отриману теплову енергію та гаряче водопостачання.

Ухвалою від 23.09.2011 порушено провадження у справі № 5020-1502/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 25.10.2011.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги визнав у повному обсязі. Також відповідач у звязку зі скрутним фінансовим становищем просив розстрочити виконання рішення суду на три місяці.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Проти розстрочення виконання рішення заперечувала, посилаючись на те, що КП „Севтеплоенерго” СМР само перебуває у важкому матеріальному стані.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

08.02.2006 між Відкритим акціонерним товариством „Фармація”, яке змінило назву на „Публічне акціонерне товариство „Фармація” (покупець, відповідач), та Комунальним підприємством „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (продавець, позивач) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії №64 (далі Договір) /арк. с. 10-13/.

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Продавець зобовязується надати покупцеві теплову енергію до межі балансової і експлуатаційної відповідальності своєчасно та відповідної якості, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.

Розділом 2 Договору визначені тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ), а саме: централізоване опалення для підприємств, організацій та установ в опалювальний сезон 6,93 грн/м2; за гаряче водопостачання 23,07 грн/м3.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.7 Договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, за тарифами, які діють на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим Покупцем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунку за розрахунковий місяць.

Відповідно до пункту 4.9 Договору, зміна та затвердження нових тарифів тягнуть зміну вартості послуг теплопостачання з дня введення в дію нових тарифів, при цьому переукладення договору чи внесення змін до тексту цього Договору не здійснюється.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було здійснено постачання теплової енергії відповідачеві та виставлені рахунки-фактури за отриману теплову енергію №64:

-від 04.03.2011 на суму 25 934,45 грн /арк. с. 16/;

-від 21.03.2011 на суму 323,10 грн /арк. с. 17/;

-від 15.04.2011 на суму 372,80 грн /арк. с. 18/;

-від 15.04.2011 на суму -82,76 грн /арк. с. 19/;

-від 27.04.2011 на суму 260,96 грн /арк. с. 20/;

-від 10.06.2011 на суму 323,10 грн /арк. с. 21/;

-від 20.07.2011 на суму 360,38 грн /арк. с. 22/;

Разом: на суму 27492,03 грн.

Таким чином, зобовязання за Договором з постачання теплової енергії позивачем виконувались своєчасно та належним чином, однак відповідач не в повному обсязі оплачував спожиту теплову енергію, у звязку з чим за період з лютого по червень 2011 року у нього утворилась заборгованість у сумі 27492,03 грн.

Викладене стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом про стягнення заборгованості за теплову енергію, 3% річних та пені.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Даний позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради.

Статтею 5 Закону України „Про місце самоврядування в Україні” встановлено, що Севастопольська міська Рада є органом місцевого самоврядування, до основних повноважень якого згідно зі статтею 13 Закону України „Про теплопостачання” входить: регулювання діяльності субєктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; затвердження з урахуванням вимог законодавства у сфері теплопостачання проектів містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, схем теплопостачання та іншої містобудівної документації; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; погодження на розміщення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці нових або реконструкцію діючих обєктів теплопостачання та сприяння розвитку систем теплопостачання на відповідній території; встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

Органом, який уповноважений здійснювати функції держави в сфері теплопостачання, є Севастопольська міська Рада, яка для здійснення цих функцій створила Комунальне підприємство „Севтеплоенерго”, а отже подача прокурором даного позову є правомірною.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що 08.02.2006 між сторонами укладено господарський договір №64, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Саме цей договір є підставою виникнення у відповідача обовязку оплатити позивачеві отриману теплову енергію.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, сторони в договорі домовились, що розрахунки за теплову енергію здійснюються у порядку, визначеному розділом 4 Договору, зокрема, остаточний розрахунок за отриману теплову енергію здійснюється в строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до тарифів, діючих на день отримання теплової енергії (пункт 4.7 Договору).

Отже, рахунки № 64 від 04.03.2011 та від 15.04.2011 за березень 2011 року відповідач був зобовязаний оплатити не пізніше 15.04.2011;

рахунок № 64 від 27.04.2011 (за квітень 2011 року) не пізніше 15.05.2011;

рахунок № 64 від 10.06.2011 (за травень 2011 року) не пізніше 15.06.2011 і т. ін.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували погашення наявної заборгованості у встановленому судом розмірі (27492,03 грн), тобто є таким, що прострочив виконання зобовязання.

У відзиві на позов відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з частиною пятою статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Зважаючи на те, що дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 27492,03 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст.610ЦКУкраїни).

Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором №64 від 08.02.2006 не передбачено іншого розміру процентів за прострочення виконання зобовязання щодо оплати теплової енергії, тому в даному випадку застосовуються відповідні норми чинного законодавства.

За розрахунком позивача сума 3% річних становить 272,95 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем /арк. с. 26/, суд вважає його правильним, а отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 272,95 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст.230 ГК України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 4.8 та підпунктом 2 пункту 6.1 Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів за отриману теплову енергію з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від нарахованої до сплати суми.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”).

Суд погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем /арк. с. 25/, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1410,26 грн також підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги Прокурора Ленінського району м.Севастополя в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради до Публічного акціонерного товариства „Фармація” про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 64 від 08.02.2006, а також пені та 3% річних у загальній сумі 29175,24 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши заяву відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення, суд встановив відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Загальні підстави розстрочення виконання судового рішення наведені в статті 121 Господарського процесуального кодексу України. Такими підставами є конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк чи визначеним судом способом.

У пункті 2 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, відповідач не надав суду жодного доказу наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим заявником (відповідачем у справі) не доведена, а тому суд не вбачає підстав для задоволення його заяви про розстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього в доход бюджету.

Згідно з підпунктом „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах, що дорівнює 236,00 грн.

Таким чином, державне мито у розмірі 291,75 грн (1% від 29175,24 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього у доход Державного бюджету України, оскільки прокурор звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статями 46, 49, 78, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фармація” (ідентифікаційний код 16515077; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А; п/р2600200015733 в СФ ВАТ „Укрексимбанк”, м. Севастополь, МФО 384986, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 03358357; 99011, м. Севастополь, вул.Л.Павліченко, 2, п/р26007020123615 в ПАТ “ВТБ Банк”, м. Київ, МФО 321767) 29175,24 грн (двадцять девять тисяч сто сімдесят пять грн 24 коп.), з яких: 27492,03 грн основний борг; 1410,26 грн пеня; 272,95 грн 3% річних.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фармація” (ідентифікаційний код 16515077; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А; п/р2600200015733 в СФ ВАТ „Укрексимбанк”, м. Севастополь, МФО 384986, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р 31113095700007 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598) державне мито у сумі 291,75 грн (двісті девяносто одна грн 75 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фармація” (ідентифікаційний код 16515077; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А; п/р2600200015733 в СФ ВАТ „Укрексимбанк”, м. Севастополь, МФО 384986, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р 31212264700007 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598, код бюджетної класифікації 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

31.10.2011.