Рішення № 19900422, 27.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2011 року справа № 5020-1623/2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99703, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 35744164)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

( АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 (99703, АДРЕСА_1,

про зобовязання виконати певні дії

Суддя Погребняк О.С.

За участю представників:

Позивач (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_4 - представник, довіреність № б/н від 25.06.2009, ОСОБА_5 - представник, довіреність № б/н від 25.06.2009;

Відповідач (ФОП ОСОБА_2.) не зявився;

Третя особа (ОСОБА_3.) не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зобовязання знести самовільно зведену споруду навіс літ. «Б», розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Позовні вимоги обґрунтовані самовільним зведенням на земельній ділянці, що надана в орендне користування позивачу споруди (навісу) у відсутність спеціального дозволу на будівництво та будь-яких дозвільних документів.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 11.10.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 25.10.2011.

У ході розгляду справи відповідач, у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, надав заяву про застосування судом позовної давності (вх. 11406/11 від 21.10.2011), враховуючи те, що спірна збірно-розбірна споруда сонцевологозахисного навісу була зведена у 2006 році, тобто строк позовної давності по даній справі сплинув ще у 2009 році. (арк.с. 34-35).

Також у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач надав відзив на позовну заяву, зазначивши, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними (арк.с. 39-47).

Крім того, у ході розгляду справи відповідач заявив клопотання про припинення провадження у справі в звязку з наявністю рішення господарського суду №5020-12/139 між тими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження по справі з огляду на таке.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Предметом позову у справі №5020-1623/2011 є зобовязання відповідача знести самовільно зведену споруду навіс літ. «Б», розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Судом встановлено, що Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 16.03.2010 №5020-12/139 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, у позові було відмовлено (арк.с. 53-55).

Постановою Севастопольського апеляційно-господарського суду від 26.04.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 16.03.2010 у справі №5020-12/139 було залишено без змін (арк.с. 56-60).

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2010 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 №5020-12/139 було залишено без змін.

Предметом позову у справі №5020-12/139 є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що розташована і урочищі Ласпи, Севастопольська зона ПБК, 17, зобовязання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 97,2 кв.м у межах орендованої позивачем ділянки та заборона розташовувати будь-яке обладнання та здійснювати будь-яку господарську діяльність на орендованій позивачем ділянці за межами належних їй на праві власності обєктів нерухомості.

За змістом абзацу другого підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" підставою позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, а не законодавчі чи інші нормативно-правові акти, на які він посилається.

Вивчивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про припинення провадження у справі враховуючи різні предмет та підстави позову.

У поряду статті 77 Господарського процесуального кодексу у судовому засіданні 25.10.2011 була оголошена перерва до 27.10.2011.

У судовому засіданні 27.10.2011 представник позивача у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав письмові пояснення по суті позовних вимог, просив позовні вимоги задовольнити.

У судове засідання 27.10.2011 третя особа явку уповноважених представників не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно, про причини незявлення не сповістила.

Відповідач у судове засідання 27.10.2011 не зявився, явку уповноважених представників не забезпечив, до його початку надав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з хворобою його уповноваженого представника (вх. 11624/11 від 27.10.2011).

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у судовому засіданні 25.10.2011 суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав доводи та пояснення сторін, після чого оголосив перерву до 27.10.2011.

Оскільки явка учасників судового процесу у судове засідання 27.10.2011 обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.1997 Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації №1786-р підприємцю ОСОБА_1 було надано із земель державного лісного фонду в тимчасове користування на умовах оренди строком до 01.09.2012 земельну ділянку, площею 0,038 га в урочищі Ласпи для будівництва та обслуговування тимчасового павільйону - кафе та споруд майданчика для відпочинку без виключення даної земельної ділянки з категорії земель державного лісового фонду з переважним правом продовження строку оренди у встановленому законом порядку (арк.с. 12).

Відповідно до пункту 2.4 Розпорядження, було передбачено здійснювати будівництво тимчасового павільйону-кафе та споруд майданчика для відпочинку лише згідно з проектною документацією, що затверджена Управлінням міськбудівництва та архітектури після отримання дозволу на здійснення будівельних та монтажних робіт в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

03 жовтня 1997 року між Севастопольською міською державною адміністрацією (СМДА) та підприємцем ОСОБА_1 (Землекористувач) було укладено Договір №155 про право користування земельною ділянкою на умовах оренди (Договір) (арк.с. 13-14) за умовами якого СМДА розпорядженням №1786-р від 30.09.1997 надала, а землекористувач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 0,0379 га, що розташована в районі урочища Ласпи, відповідно до плану землекористування (п. 1.1).

Земельна ділянка надана на умовах оренди строком до 01.09.2012 для будівництва та обслуговування тимчасового павільйону-кафе та споруд майданчика для відпочинку (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пунктів 3.2.2 Договору, землекористувач зобовязаний, зокрема, не змінювати цільове призначення земельної ділянки, забезпечувати чистоту та благоустрій території орендованої земельної ділянці та прилеглої 20 метрової зони від мереж ділянки.

Актом державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту Павільйон-кафе «Дельфин»на 50 місць з майданчиком для відпочинку в урочищі Ласпи було прийнято в експлуатацію (арк.с. 15-18).

Наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 05.05.1998 №105 було затверджено акт державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом павільйону-кафе «Дельфин»на 50 місць з літним майданчиком в урочищі Ласпи в Балаклавському районі (арк.с. 19).

Згідно з реєстраційним посвідченням від 26.05.1998 право приватної власності на павільйон-кафе «Дельфин»зареєстровано за Приватним підприємцем ОСОБА_1 (арк.с. 20).

10 липня 1999 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (продавець), фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_6 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу павільйону-кафе «Дельфін», згідно з яким продавець продав, а покупці купили ОСОБА_2 51/100 частку, ОСОБА_6 25/100 часток павільйону-кафе „Дельфін” (а.с. 21).

11 січня 2003 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, а також ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_6.) було укладено договір про порядок користування павільйоном-кафе „Дельфін” (а.с. 22), відповідно до якого сторони встановили порядок користування спірним павільйоном.

За змістом означеного договору, об'єкт нерухомого майна належить: ОСОБА_2 на 51/100 частки; ОСОБА_3 25/100 частки, ОСОБА_1 на 24/100 частки.

Відповідно до умов зазначеного договору, у користування ОСОБА_1 переходить: в павільйоні-кафе літ. А: в півпідвалі - 1/2 частка заготовочного цеху 1-6 пл. 21,0 кв.м., на першому поверсі - 6/25 частки приміщення бара-кафе 1-1 пл. 28,4 кв.м., 6/25 частки мийки 1-2 пл. 6,2 кв.м., 6/25 частки заготовочного цеху 1-3 пл. 17,3 кв.м., на другому поверху - 6/25 частки приміщення кафе-бара 1-1 пл. 40,9 кв.м., 6/25 частки гардеробної 1-2 пл. 4,2 кв.м.; крім того 6/25 частки огорожі та інших споруд, що складає 6/25 частки павільйону-кафе.

У користування ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_6) переходить: в павільйоні-кафе літ. А: в півпідвалі - 1/2 частка заготовочного цеху 1-6 пл. 21,0 кв.м., на першому поверху - 1/4 частка приміщення бара-кафе 1-1 пл. 28,4 кв.м., 1/4 частка мийки 1-2 пл. 6,2 кв.м., 1/4 частка заготовочного цеху 1-3 пл. 17,3 кв.м., на другому поверху - 1/4 частка приміщення кафе-бара 1-1 пл. 40,9 кв.м., 1/4 частка гардеробної 1-2 пл. 4,2 кв.м.; крім того 1/4 частка огорожі та інших споруд, що складає 1/4 частку павільйону-кафе.

У користування ОСОБА_2 переходить: в павільйоні-кафе літ. А: в півпідвалі 1-1 пл. 4,5 кв.м., комора 1-2 пл. 1,6 кв.м., туалет 1-3 пл. 3,3 кв.м., комора для господарського інвентарю 1-4 пл. 4,1 кв.м., комора 1-5 пл. 10,0 кв.м., на першому поверху - 51/100 частка приміщення бара-кафе 1-1 пл. 28,4 кв.м., 51/100 частка мийки 1-2 пл. 6,2 кв.м., 51/100 частка заготовочного цеху 1-3 пл. 17,3 кв.м., на другому поверху - 51/100 частка приміщення кафе-бара 1-1 пл. 40,9 кв.м., 51/100 частка гардеробної 1-2 пл. 4,2 кв.м.; крім того 51/100 частка огорожі та інших споруд, що складає 51/100 частку павільйону-кафе.

На час укладення договору про порядок користування павільйоном-кафе, за даними інвентаризації, яка проведена БТІ 17 грудня 2002 року, до складу споруд входили: калитки № 1, № 7, забори №№ 2, 3, 4, споруди у вигляді мушлі № 5, підпірна стіна № 6 та мощеня І.

16.05.2005 між Приватним підприємцем ОСОБА_7 (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір на продаж козирка на підставі полікарбонату (арк.с. 88-89).

Судом встановлено, що навіс був змонтований на майданчику відпочинку, що був прийнятий в експлуатацію Актом державної технічної комісії від 30.04.1998.

Відповідно до матеріалів справи, проектом будівництва павільйону-кафе «Дельфин»було передбачено будівництво кафе бару з літним майданчиком на 50 місць та бару на 12 місць (арк.с. 77)

У висновку №20 від 20.04.1997 про проект розміщення сезонного павільйону-кафе «Дельфин»з відкритим майданчиком до 50 місць (арк.с. 81) вказано, що проектом передбачено на ділянці 460 кв.м в районі бухти Ласпи у бази відпочинку «Дельфин»влаштування майданчику відпочинку з відкритим майданчиком-кафе на 44 місця та блоком суспільного харчування мобільного типу, площею 21 кв.м.

Ескізний проект будівництва збірно-розбірного сонцевологозахістного навісу на відкритому майданчику земельної ділянки було узгоджено Управлінням міського будівництва та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації 28.05.2005 (арк.с. 85).

Листом №278 від 21.07.2011 Державної організації Архітектурно-будівельного та технічного нагляду Севастопольської міської державної адміністрації зазначено, що основними характеристиками обєкта «Павільйон-кафе «Дельфин»на 50 місць в урочищі Ласпи»є показники, які зафіксовані в акті Державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта №105 від 05.05.1998 на підставі інструкції по технічної паспортизації житлових будівель державного та суспільного фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів в міській та сільських місцевостях України.

Відповідно пункту 1.5 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб", затверджених наказом Держжитлокомунгосп від 13.12.1995, № 56, що діяли на дату прийняття в експлуатацію Павільйону-кафе «Дельфин»з майданчиком відпочинку, до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносилися:

а) жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку;

б) нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках;

в) вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку);

г) квартири багатоквартирних будинків.

Належні до вказаних об'єктів допоміжні будівлі та споруди реєструються у складі цих об'єктів.

Тимчасові споруди та споруди, що не повязані фундаментом з землею не підлягали реєстрації в КП «БТІтаДРОНМ»СМР та при введенні в експлуатацію обєкта не відображалися в актах Державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту.

Згідно з пунктом 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 №7/5 не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

З огляду на зміст вказаних положень, такі обєкти нерухомого майна як тіньові навіси окремо в експлуатацію не вводилися, тобто є складовими частинами обєкту нерухомості «Павільйону-кафе «Дельфин»з літним майданчиком.

11.10.2011 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом про звільнення земельної ділянки від самовільно зведеної споруди навісу (літ. «Б»), зазначивши, що фізичною особою-підприєцем ОСОБА_2 у 2006 році без належного дозволу було зведено споруду навіс, враховуючи те, що у схематичному плані ділянки станом на 17.12.2002 вказана споруда не позначена. На думку ФОП ОСОБА_1, факт самовільного будівництва на земельній ділянці, яка знаходиться в орендному користуванні позивача створює йому перешкоди в належному користуванні земельною ділянкою.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази по справі, не вбачає підстав для задоволення позовну, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно із статтею 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналогічна норма міститься у статті 120 Земельного кодексу України .

Тобто, право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості виключно за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно з вимогами земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач продав відповідачеві 51/100 частку обєкту нерухомого майна - павільйону-кафе, про що свідчить Договір купівлі-продажу від 10.07.1999.

Враховуючи те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на час укладення договору купівлі-продажу правомірно, на підставі чинного законодавства (яке діяло на момент укладення договору), користувалось земельною ділянкою загальною площею 0,0379 га, яка розташована в урочищі Ласпі, а тому право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, перейшло до відповідача.

Судом встановлено, що 14.07.2009 позивач звертався до суду із позовною заявою до відповідача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, в частині заборони розташовувати будь-яке обладнання та здійснювати будь-яку господарську діяльність на орендованої позивачем земельної ділянки за межами належних їй на праві власності обєктів нерухомості.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 16.03.2010 №5020-12/139 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, у позові було відмовлено (арк.с. 53-55).

Постановою Севастопольського апеляційно-господарського суду від 26.04.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 16.03.2010 у справі №5020-12/139 було залишено без змін (арк.с. 56-60).

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2010 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 №5020-12/139 було залишено без змін.

Предметом теперішнього позову є знесення споруди навісу літ. «Б», який, на думку позивача, був самовільно зведений відповідачем без відповідних дозволів та є таким, що створює перешкоди в належному користуванні земельною ділянкою позивачу.

Згідно ст. 29 Закону України "Про планування та забудову території” здійснення будівельних робіт на обєктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Статтями 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону. Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. Дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Статтею 7 Закону України "Про основи містобудування" до органів, що здійснюють державне регулювання у сфері містобудування віднесено, зокрема, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виконано проектування спірного навісу, відповідно до вимог законодавства, проект розміщення спірного навісу був погоджений Управлінням міського будівництва та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації (арк.с. 85).

Згідно ст. 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У Рекомендаціях Вищого господарського суду від 02.02.2010 № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства” зазначено, що у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно необхідно враховувати, що така особа має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, і відсутність у цієї особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, повязаних земельними правовідносинами”, надісланої супровідним листом Вищого господарського суду України № 04-08/34 від 12.02.2010, законодавством не встановлено будь-яких строків для оформлення фактично набутого права землекористування. Оскільки право власності відповідача на нерухомість виникло на підставі цивільно-правової угоди, недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухомість, не може бути умовою для обмеження права власника нерухомості щодо користування нерухомістю та, як наслідок, відповідною земельною ділянкою, на якій вона знаходиться, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Отже, зведення спірного навісу відповідачем на майданчику для відпочинку не може вважатися самовільним, з огляду на те, що по-перше, відповідач є належним користувачем частини земельної ділянки, на якій знаходиться нерухомість, що перейшла до нього за договором купівлі-продажу, по-друге зведення навісу на майданчику для відпочинку не суперечить цільовому призначенню земельної ділянки, по трете, - матеріали справи підтверджують узгодження розміщення спірного навісу.

Суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності у даній справі з огляду на приписи пункту частини 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»від 18.12.2009 №14, а саме: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя підпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано 01.11.2011