Рішення № 19899591, 22.11.2011, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р. Справа № 5016/3109/2011(3/199)

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінко-Миколаїв”

54028, м. Миколаїв, вул.. 4 Повздовжня, 76

До відповідача: Дочірнього підприємства Комунального підприємства “Миколаївкомунтранс”Абонентської служби “Ленінський”

54008, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, будинок 1, кімната 1

про: стягнення заборгованості в сумі 165641,85 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;

Від відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до суду з позовом стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 155133,10 грн., 3% річних 2307,87 грн., індекс інфляції 1479,66 грн., пеню 76,93 грн., штраф 7% - 6644,29 грн., що складає загальну суму заборгованості в розмірі 165641,85 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору 2-в «про вивезення побутових відходів»від 12.01.2011 року, протоколу розбіжностей від 12.01.2011 року, актів здачі приймання робіт (надання послуг), рахунків-фактур, листувань з досудового врегулювання спору, норм Цивільного й Господарського законодавства України та мотивовані тим, що відповідач порушив зазначену умову пункту 23.1 договору, якою передбачено відповідальність замовника послуг вносити плату за договором, не сплатив позивачу отримані послуги в період з січня 2011 р. по червень 2011 р.

14.11.11 р. позивач скерував до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 155133,10 грн., пені 75,41 грн., штрафу 10859,32 грн., 3% річних 2960,58 грн. та індекс інфляції за весь час прострочення виконання зобовязань 1831,39 грн.

Суд, за правилами ст. 22 ГПК України, розглянувши вищевказану заяву, дійшов висновку про залишення її без розгляду, оскільки до заяви не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Відповідач в судове засідання двічі свого представника не направив, вимоги ухвал суду не виконав, відзив по суті позову не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать відмітки канцелярії на зворотніх сторонах судової ухвали та поштове повідомлення.

Отже, справу розглянуто на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

22.11.11р. суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив сторонам вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2011 року між сторонами був укладений договір № 2-в «про вивезення побутових відходів»згідно з умовами якого позивач, як перевізник, (виконавець) зобовязується згідно графіком вивозити побутові відходи вироблені абонентами Служби, а відповідач, як служба, (замовник) зобовязується своєчасно це оплачувати за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Протоколом розбіжностей від 12.01.2011 року до договору № 2-В про вивезення побутових відходів від 12.01.2011 року сторони дійшли згоди, що пункти 13 та 15 договору будуть викладені в наступній редакції: у разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше ніж до останнього числа періоду, що настає за розрахунковим. Сума договору складає 166374,00 грн. за 7800 м 3.

Цей договір діє з «12»січня 2011 р. до «28»лютого 2011 р. і набирає чинності з дня його укладання (п. 30 договору). Станом на час розгляду даної справи зазначений договір є діючим відповідно до змісту п. 32 цього договору.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного й Господарського законодавства України про надання послуг.

Так, за приписами п. 1 ст. 901 та п. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами пунктів 12, 14 та 15 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата здійснюється безготівкова. Сума договору складає 166374,00 грн. за 7800 м 3.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу послуги по вивезенню побутових відходів в період з січня 2011 року по червень 2011 року на загальну суму 155133,10 грн., про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

№ОУ 000320 від 31.01.11р. на 60214,60 грн.;

№ОУ 001775 від 30.06.11р. на 8105,40 грн.;

№ОУ - 001594 від 31.05.11р. на 8105,40 грн.;

№ОУ - 001296 від 30.04.11р. на 8105,40 грн.;

№ОУ - 000902 від 31.03.11р. на 7892,10 грн.;

№ОУ - 000609 від 28.02.11р. на 62710,20 грн.

Акти підписані представниками обох сторін, підписи скріплені печатками підприємств.

На підставі вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачу позивачем були виставлені рахунки-фактури на загальну суму 155133,10 грн.

Відповідно до умов п. 20.1 договору служба зобов'язана оплачувати в установлений договором строк вивезення відходів.

Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не належним чином виконує взяті на себе договірні зобовязання. Так, за перевіреним судом розрахунком основний борг відповідача перед позивачем по спірним відносинам дійсно складає в розмірі 155133,10 грн.

За правилами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не зазначив суду обставин, які спростовують вимоги позивача, взагалі не висловив заперечень на позов, отже не скористався наданим йому правом на доказування і подання доказів.

Відповідно до змісту ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріали справи містять численні листування позивача на протязі 2011 року як відповідачу так і в установи місцевого самоврядування про заборгованість АС «Ленінський»перед ТОВ «Грінко - Миколаїв». Відповіді на звернення, які містяться в матеріалах справи, відсутні.

Статтями 610, п. 1 ст. 612, п.1 ст. 624, ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається цілком правомірне нарахування позивачем до стягнення боржнику санкцій у вигляді інфляційних в сумі 1479,66 грн. та 3% річних в розмірі 2307,87 грн.

Позивач також просить стягнути з боржника відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України пеню в сумі 76,93 грн. за прострочення виконання зобовязань та штрафні санкції у вигляді 7% штрафу в розмірі 6644,29 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності)товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст. приписів ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказів, в обґрунтування підстав того, що позивач відноситься до державного сектора економіки та виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України позивач суду не надав.

Відповідно до частини 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

При цьому законодавство окремо виділяє такий вид субєктів господарювання державного сектору економіки, як державні підприємства.

Таким чином, дослідивши заявлені позивачем позовні вимоги в цієї частині, суд знаходить їх необґрунтованими та недоведеними.

Стосовно стягнення з боржника пені в сумі 76,93 грн. на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, суд враховуючи вищенаведене, також зазначає наступне:

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобовязань за договором.

Статтею 547 ЦК України передбачено обовязкову письмову форму для такого виду забезпечення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання, зокрема в разі прострочення виконання.

Тобто, згідно вищенаведених норм законодавства, стягнення зі сторони договору, яка порушила зобовязання, неустойки (штрафу, пені), можливе лише за наявності в договорі відповідних умов щодо такого виду забезпечення виконання зобовязання.

З матеріалів справи вбачається, що укладений договір № 2-в від 12.01.11 року «про вивезення побутових відходів»не містить умов щодо стягнення неустойки зі сторони, яка порушила зобовязання за договором, тому суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги в цієї частині також є необґрунтованими та недоведеними.

Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши їх згідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Комунального підприємства “Миколаївкомунтранс” Абонентської служби “Ленінський” (54008, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, будинок 1, кімната 1, код ЄДРПОУ 36486713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінко-Миколаїв” (54028, м. Миколаїв, вул. 4 Повздовжня, 76, код ЄДРПОУ 35989651) 155133,10 грн. основного боргу, 3% річних 2307,87 грн., індексу інфляції 1479,66, 1589,20 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя О.Г. Смородінова

Рішення підписано 28.11.2011 року.