Рішення № 19896966, 07.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.11 Справа№ 5015/6365/11

За позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхове товариство “Гарантія”, м.Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Національна страхова компанія “Оранта” в особі Львівської обласної дирекції ВАТ “НАСК “Оранта”, м.Львів

про: стягнення 9262грн. 55коп.

Суддя Гоменюк З.П.

Секретар судового засідання Старостенко О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_5

від відповідача: не зявився

Представнику позивача, розяснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обовязки, зокрема, права заявляти відводи. Заяв про відвід судді не поступало.

Суть спору: Позов заявлено Приватним акціонерним товариством “Страхове товариство “Гарантія” до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Львівської обласної дирекції ВАТ “НАСК “Оранта” про стягнення 8539грн. 71коп. страхового відшкодування, 605грн. 62коп. пені, 117грн. 22коп. 3% річних та 1707грн. 94коп. витрат пов”язаних з оплатою послуг адвоката.

Ухвалою суду від 31.10.2011р. за даним позовом судом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 23.11.2011р. В зв”язку з неявкою представників сторін в судове засідання 23.11.2011р., розгляд справи відкладено на 07.12.2011р.

В судовому засіданні 07.12.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 07.12.2011р. не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 25.11.2011р. № 06641450.

В судовому засіданні 07.12.2011р. судом судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.12.2011р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

10 листопада 2009р. між ВАТ “СТ “Гарантія” (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір №5-2300/09.047 добровільного страхування наземного транспорту.

Обєктом страхування за цим договором є майнові інтереси страхувальника, повязані з володінням, користуванням і розпорядження транспортним засобом Nissan X-Trail, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

п. 9 договору №5-2300/09.047 від 10.11.2009р. передбачено, що страховим випадком є, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.

Договір №5-2300/09.047 від 10.11.2009р. діє з 12 листопада 2009р. до 11 листопада 2010р.

12 травня 2010р. близько 07.10 год. у м.Червонограді Львівської області по вул.Львівській, ОСОБА_2, керуючи автомобілем “АЗЛК 2141” ( д.н.з НОМЕР_2), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався в тому, що транспортний засіб, який рухався за ним розпочав здійснювати обгін, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки “Нісан” ( д.н.з. НОМЕР_1) під керування ОСОБА_1 , що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 18.06.2010р. ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні згаданої дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

27.05.2010р. ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Судовим експертом автотоварознавцем ОСОБА_3 25.05.2010р. складено висновок №248 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту автомобіля Nissan X-Trail-2,0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в якому зазначено, що вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля на момент дослідження становить 10371грн. 07коп.

10.06.2010р. позивач згідно страхового акту №478 виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 8539грн. 71коп.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ВАТ НАСК “Оранта” за полісом №ВС/6513037 обов”язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ліміт відповідальності визначений в сумі 35000грн. 00коп. та встановлена франшиза 0грн. 00коп.

05.04.2011р. позивачем надіслано відповідачу претензію на суму 8539грн. 71коп., яка залишена останнім без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, станом на час судового розгляду шкода в розмірі 8539грн. 71коп. позивачу не відшкодована.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Статтею 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача виплаченого ним страхового відшкодування є підставною та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 6 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 1.3. Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоровю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Обовязковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобовязаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти (п. 9.1. Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”).

Обовязковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.

Оскільки відповідачем після отримання претензії жодних відповідей позивачу по вказаному страховому випадку не надходило, позивач покликаючись на ч.1 та 2 ст. 37 Закону України “Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 605грн. 62коп. за період з 06.05.2011р. по 19.10.2011р. відповідно до яких передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду; за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Також позивач просить відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 117грн. 22коп. за період з 06.05.2011р. по 19.10.2011р.

Розглянувши дані вимоги, суд прийшов до висновку про те, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки даний спір виник із правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобовязань відповідача перед позивачем. Відповідно до положень ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ч. 3 ст. 198 ГК України, ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача перейшло право зворотної вимоги до відповідача, як особи відповідальної за заподіяний збиток лише у межах фактичних витрат (без права на збільшення таких витрат шляхом нарахування 3% річних та інфляційних втрат), оскільки вказаними нормами не передбачено відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі. Таким чином, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення, оскільки з боку відповідача існує обовязок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобовязання, а тому положення ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

В обгрунтування вимоги про стягнення пені, позивачем не представлено правочинів в яких би була сторонами узгоджена умова про забезпечення виконання зобовязання у вигляді неустойки (пені). Тому вимога про стягнення пені є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.

Позивач також просить стягнути 1707грн. 94коп. витрат пов”язаних з оплатою послуг адвоката. В обґрунтування вказаної вимоги позивачем долучено копію договору №б/н про надання правової допомоги від 01.04.2008р., додаток №1 до цього договору, рахунок №30г-2011 від 17.10.2011р., платіжне доручення №1187 від 18.10.2011р. на суму 1707грн. 94коп. (перераховану по рахунку 030г-/110 від 17.10.2011р.). Згідно цих документів договір та додаткова угода укладені між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, рахунок на оплату послуг виставлявся ФОП ОСОБА_4, кошти за надані послуги були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_4 Таким чином, з перелічених документів не вбачається, що послуги у цій справі надавалися саме адвокатом ОСОБА_4 і ним, як адвокатом, отримана винагорода за представництво інтересів позивача за даним спором. Доказів на підтвердження витрат позивача на оплату саме послуг адвоката у справі №5015/6365/11, позивачем не представлено.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України “Про адвокатуру”, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представником.

п.2.1.4 договору №б/н про надання правової допомоги від 01.04.2008р. передбачено, що повірений (фізична особа-підприємець ОСОБА_4) зобов”язується представляти інтереси довірителя (позивача у справі) в усіх необхідних для цього органах.

Однак, представником позивача у даній справі виступав ОСОБА_5 на підставі довіреності № 191/07/11 від 14.07.2011р., яка є звичайним дорученням на представництво в суді, і щодо якого в матеріалах відсутні дані про те, що він є адвокатом.

З огляду на викладене, вимога позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1707грн. 94коп. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, суд прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення 8539грн. 71коп. страхового відшкодування. В частині стягнення 605грн. 62коп. пені, 117грн. 22коп. 3% річних та 1707грн. 94коп. витрат пов”язаних з оплатою послуг адвоката відмовити.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 16, 547,549, 625,993, 1166, 1172, 1187, 1188,1191 ЦК України, ст.ст. 198, 230, 231 ГК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст.28,33,34,43,44, 49,82,84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Львівської обласної дирекції ВАТ “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м.Львів, вул.Бортнянського, 12 (ідентифікаційний код 02308191) на користь Відкритого акціонерного товариства “Страхове товариство “Гарантія”, м.Київ, вул. Печерський узвіз, 3 (ідентифікаційний код 14229456) 8539грн. 71коп. страхового відшкодування, 94грн. 04коп. витрат по сплаті державного мита та 217грн. 58коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.

3. В частині стягнення 605грн. 62коп. пені, 117грн. 22коп. 3% річних та 1707грн. 94коп. витрат пов”язаних з оплатою послуг адвоката відмовити.

Суддя Гоменюк З.П.