Рішення № 19896471, 01.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.11 Справа№ 5015/5463/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВІКО” (м.Вишневе Київської області)

до відповідача:Приватного акціонерного товариства “Західно-Український консорціум” (м.Львів)

про:визнання недійсним правочину.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі:Башак І.Є.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 - представник, довіреність від 15.07.2011 року

від відповідача:ОСОБА_2 - представник, довіреність від 16.09.2011 року Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВІКО” (м.Вишневе Київської області) до Приватного акціонерного товариства “Західно-Український консорціум” (м.Львів) про визнання недійсним правочину.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.09.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 21.10.2011 року. Ухвалою від 21.10.2011 року розгляд справи відкладено до 27.10.2011 року, у зв”язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 27.10.2011 року розгляд справи відкладено до 07.11.2011 року, у зв”язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 07.11.2011 року розгляд справи відкладено до 14.11.2011 року, для надання доказів. Ухвалою від 14.11.2011 року розгляд справи відкладено до 24.11.2011 року, у зв”язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 24.11.2011 року розгляд справи відкладено до 01.12.2011 року, для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 20.09.2011 року, про відкладення від 21.10.2011 року, про відкладення розгляду справи від 27.10.2011 року, від 07.11.2011 року, від 14.11.2011 року, від 24.11.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

19.10.2011 року за вх.№23944/11 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

27.10.2011 року за вх.№24814/11 від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи.

21.11.2011 року за вх.№27181/11 позивач подав клопотання про неможливість забезпечення явки представника у судове засідання.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 20.09.2011 року, про відкладення від 21.10.2011 року, про відкладення розгляду справи від 27.10.2011 р., від 07.11.2011 року, від 14.11.2011 року, від 24.11.2011 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

21.10.2011 року за вх.№24201/11 відповідач подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

21.10.2011 року за вх. №24202/11 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

27.10.2011 року за вх. №24855/11 відповідач подав заяву про застосування правових наслідків спливу позовної давності.

В судове засідання 14.11.2011 р. представник відповідача з»явився, надав пояснення по суті спору та звернувся до суду із клопотанням про продовження строку вирішення спору у порядку вимог ст. 69 ГПК України та відкладення розгляду справи.

24.11.2011 року за вх.№27675/11 відповідач подав пояснення по справі.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 01.12.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВІКО»(надалі - позивач) та Закритим акціонерним товариством «Західно-Український Консорціум», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Західно-Український Консорціум»(надалі - відповідач), оскільки, на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства», Закрите акціонерне товариство «Західно-Український консорціум»рішенням Загальних зборів акціонерів від 15.09.2010 року змінило своє найменування, а саме: Закрите акціонерне товариство «Західно-Український консорціум»(код ЄДРПОУ 30583551) на Приватне акціонерне товариство «Західно-Український консорціум»(код ЄДРПОУ 30583551), укладено Договір поставки № 11/08 - tin від 19.05.2008 року (далі - Договір).

На думку позивача, Договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, не дотримано вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, що, як вважає позивач, є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Позивач стверджує, що уклавши договір поставки від 19.05.2008 року №11/08-tin з ПАТ «Західно-Український консорціум»без попередньої згоди вищого органу управління Товариства, ТОВ «ВВІКО»порушило положення Статуту, затвердженого Установчими зборами учасників, згідно протоколу № 23 від 17.11.2006 року, щодо компетенції органів управління стосовно прийняття відповідних рішень. Тому, позивач вважає, що, уклавши без попередньої згоди вищого органу Товариства безстроковий договір поставки на орієнтовну суму 60 000 000,00 грн. та придбавши за ним майно на загальну суму 9 712 596, 39 грн., Товариством, в особі виконавчого органу, порушено ст.7 Статуту, оскільки, на думку позивача, на момент укладання Договору особа, яка підписала його, була неуповноваженою на ці дії, тобто, як стверджує позивач, Договір від імені позивача був укладений фізичною особою, яка не мала, згідно з п. 2 ст. 203 ЦК України, необхідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи.

Відповідач, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що, вважає позовну заяву ТОВ «ВВІКО»необгрунтованою, викладеною з вибірковим застосуванням норм матеріального права, що регламентують спірні правовідносини та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи ТОВ «ВВІКО»у правовідносинах з ПрАТ «ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНСОРЦІУМ»при укладанні Договору не мають юридичної сили для відповідача у справі виходячи з того, що, на його думку, обов'язок доказування про обізнаність відповідача стосовно наявних будь-яких обмежень повноважень представника ТОВ «ВВІКО»на укладання Договору, згідно норм чинного законодавства України, покладено на позивача.

Відповідач стверджує, що не знав про будь-які обмеження генерального директора ТОВ «ВВІКО»ОСОБА_3, яка, як зазначає відповідач, є учасником ТОВ «ВВІКО» з часткою в статутному капіталі 20%, на укладання Договору, у зв'язку з чим, на думку відповідача, в силу приписів абз. 2 ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, обмеження повноважень представника ТОВ «ВВІКО», не мають юридичної сили для відповідача.

На думку відповідача, чинне законодавство України не передбачає обов'язку особи-контрагента перевіряти правоздатність та дієздатність особи - іншої сторони правочину.

Отже, відповідач проти позову заперечив та надав відповідні пояснення по суті спору.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частина 3 ст. 92 ЦК України встановлює, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Абзац 2 частини 3 ст. 92 ЦК України імперативно встановлює, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, обов'язок доказування про обізнаність відповідача стосовно наявних будь-яких обмежень повноважень представника ТОВ «ВВІКО»на укладання Договору, прямо покладено на позивача.

Позивач стверджує, що на момент укладання Договору особа, яка підписала його, а саме ОСОБА_3, була неуповноваженою на ці дії, тобто, як стверджує позивач, Договір від імені позивача був укладений фізичною особою, яка не мала згідно з п. 2 ст. 203 ЦК необхідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи.

Однак, оскільки, як зазначено позивачем у позовній заяві, Договір поставки № 11/08- tin від 19.05.2008 року, визнання недійсним якого є предметом позову, укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВІКО»та відповідачем, тому особою, яка вчиняє правочин та повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, згідно ч.3 ст.203 ЦК України, є Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВІКО», а не її представник, який здійснював оформлення (підписання) Договору.

Крім того, в ході судового розгляду справи встановлено, що ПрАТ «ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНСОРЦІУМ»не знав та не міг знати про будь-які обмеження повноважень генерального Директора ТОВ «ВВІКО»ОСОБА_3, яка є учасником ТОВ «ВВІКО»з часткою в статутному капіталі 20%, на укладання Договору, у зв'язку з чим, в силу приписів абз.2 ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, обмеження повноважень представника ТОЙ “ВВІКО”, про які заявлено в позові, не можуть мати юридичної сили для відповідача.

Також, позивач, всупереч ст.33 ГПК України та ст.92 ЦК України, не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин обізнаності відповідача про будь-які обмеження представника ТОВ «ВВІКО», що підписав Договір, тобто його генерального директора.

Одночасно, згідно пп. и), і) п. 7.6. Статуту ТОВ “ВВІКО” (надалі - Статут), на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, до повноважень Загальних зборів учасників ТОВ «ВВІКО»відноситься надання згоди на здійснення директором правочинів ( укладення договорів, угод) на суму, що перевищує суму, встановлену Загальними Зборами Учасників, надання згоди на проведення директором правочинів з придбання, продажу, застави та будь-якого іншого розпорядження рухомим та нерухомим майном Товариства.

Згідно п.7.20 Статуту, виконавчим органом ТОВ «ВВІКО»є Правління (Дирекція) під керівництвом Генерального директора. Генеральний директор здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ «ВВІКО».

Згідно ст.62 Закону України «Про господарські товариства», у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Згідно п. 7.28 Статуту, Генеральний директор Товариства має право, зокрема, без довіреності діяти від імені Товариства, представляти Товариство у відносинах з органами влади та місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами.

Позивач стверджує, що укладення Договору відбулося без попередньої згоди Вищого органу Товариства на укладення договору поставки в особі Виконавчого органу, чим, на думку позивача, порушено ст.7 Статуту. Однак, повноваження Генерального директора, що встановлені п. 7.28. Статуту, не містять будь-яких обмежень (крім тих, що належать до компетенції загальних зборів учасників). Належних та допустимих доказів обмеження повноважень Генерального директора на час укладення даного Договору, не зважаючи на вимогу суду, надано не було, оскільки, як встановлено в ході судового розгляду справи та підтверджено наданими доказами, Договір було укладено 19.05.2008 року, а, згідно протоколу зборів учасників позивача від 22.03.2011 року, обмеження повноважень представника позивача, що підписав Договір, було визначено на цих зборах.

Окрім того, згідно частини 4 статті 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі, тобто особі, яку вони представляють. Таким чином, ТОВ «ВВІКО»не позбавлено можливості звернутися до фізичної особи ОСОБА_3 з вимогою про відшкодування збитків, за умови їх наявності та достатності підстав.

Також, згідно ч.2 ст.184 ГК України, укладення господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст.181 цього кодексу.

Згідно ч. 1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено в ході розгляду справи, Договір, визнання недійсним якого є предметом позову, оформлено у відповідності до вищезазначених вимог.

Також, згідно ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено у позовній заяві та погоджено сторонами під час судового розгляду справи, протягом дії Договору відповідачем поставлено, а позивачем прийнято у власність товар, який станом на час звернення з позовом до суду, частково є оплаченим позивачем, що свідчить про фактичне схвалення правочину його сторонами.

Таким чином, позовні вимоги, що заявлені позивачем не є обгрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими доказами по справі та спростовуються відповідачем.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВІКО” (м.Вишневе Київської області) до Приватного акціонерного товариства “Західно-Український консорціум” (м.Львів) про визнання недійсним правочину є необґрунтованим і таким, що не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п. ”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито ” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №8890 від 14.09.2011 року на суму 85,00 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №8891 від 14.09.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Суддя Пазичев В.М.