Рішення № 19893647, 01.12.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.11 Справа № 9/206пд/2011

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій", м. Луганськ

про визнання договору частково недійсним та розірвання договору

в присутності представників:

від позивача ОСОБА_1, пасп. НОМЕР_2 від 06.02.97, ОСОБА_2, дов. № 1449 від 15.11.11,

від відповідача ОСОБА_3, дов. б/н від 25.10.11, ОСОБА_4, дов. б/н від 25.10.11

в с т а н о в и в:

суть спору: позивач, підприємець ОСОБА_1, звернувся з позовною заявою, в якій просить:

1) визнати недійсними пункти 3.3, 3.4 та 4.4 договору про надання торгівельного місця, укладеного 28 березня 2011 року між ним та відповідачем, ТОВ "Водолій",

2) розірвати договір про надання торгівельного місця, укладеного 28 березня 2011 року між ним та відповідачем, ТОВ "Водолій",

3) зобовязати відповідача не перешкоджати позивачу щодо вивозу торгівельного павільйону з території ринку "Словянський базар".

Відповідач, ТОВ "Водолій", у письмових запереченнях на позовну заяву, поданих у судовому засіданні, посилається на таке.

Позивач не надав доказів того, що спірний торгівельний павільйон є його власністю, натомість згідно зі свідоцтвом про право власності на обєкти нерухомого майна від 08.06.06, виданого управлінням комунальним майном Луганської міськради, копія якого надана до матеріалів справи, торгівельні павільйони, у т.ч. й спірний, належить саме відповідачу.

Щодо вимоги про розірвання відповідач вважає, що спірний договір від 28.05.11 було пролонговано на новий строк.

Щодо вимоги про визнання частково недійсними пунктів договору, то, на думку відповідача, позивач неодноразово звертаючись із заявою про укладення нового договору про надання торгового місця, ознайомлювалась з її змістом та підписувала договір за власним бажанням, погоджуючись з усіма умовами.

Доводи позивача полягають у наступному.

28 березня 2011 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання торгівельного місця, згідно з п. 1.1 якого відповідач зобовязався надати позивачу обладнане місце розміром 9 кв. м. для розміщення торгівельного павільйону, який належить позивачу, на території ринку "Словянський базар".

Строк дії договору сторони визначили з 1-го квітня по 30 червня 2011 року.

На час звернення з цим позовом відповідач забороняє вивозити спірне майно, посилаючись на умови п.п. 3.3 та 4.4 договору.

Позивач вважає, що умови спірних пунктів суперечать вимогам чинного законодавства, а тому мають бути визнані недійсними.

Оцінивши матеріали справи, вислухавши доводи та заперечення учасників судового процесу, суд вважає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивач вважає, що його право власності на торгівельний павільйон порушене через наявність пунктів 3.3, 3.4 та 4.4 у спірному договорі, укладеного ним з відповідачем, ТОВ "Водолій", та перешкоджання відповідача у розпорядженні цим майном.

Судом встановлено, що 28 березня 2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір (а.с. 10), згідно з п. 1.1 якого відповідач зобовязався надати позивачу обладнане місце розміром 9 кв. м. для розміщення торгівельного павільйону, а позивач зобовязався згідно з п. 1.2 договору відшкодовувати відповідачу витрати з утримання ринкового господарства в сумі 810,0 грн. щомісяця.

Строк дії договору сторони визначили у п. 3.1 з 1-го квітня по 30 червня 2011 року. При цьому у разі закінчення дії договору та наявності бажання продовжити договірні стосунки позивач має пролонгувати договір шляхом подання відповідної заяви.

Зважаючи на певні обставини, позивач у травні 2011 року припинив діяльність та повідомив в усній формі відповідача про намір розірвати спірний договір та вивезти павільйон з території ринку.

На час звернення з цим позовом, як стверджує позивач, відповідач забороняє вивозити спірне майно, посилаючись на умови п.п. 3.3 та 4.4 договору, якими встановлено, що:

· у випадку припинення дії договору підприємець зобовязується протягом місяця передати торговий модуль, що йому належить,

· у звязку з тим, що модуль є складовою частиною єдиного торгового ряду, у випадку припинення договірних відносин передача торгового модуля здійснюється на місці без права вивозу.

Крім того, пунктом 3.4 договору встановлено, що у разі невиконання підприємцем умов, передбачених у п. 3.3, дія договору є продовженою до виконання підприємцем пункту 3.3.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з наступного.

Сторони визначили строк дії договору до 30.06.11, після цього продовження договору має бути відбуватися лише за наявності відповідної заяви позивача.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що позивач не звертався до відповідача із заявою про продовження спірного договору, тому на час розгляду цієї справи за будь-яких умов він є припиненим.

Твердження відповідача про те, що спірний договір від 28.05.11 було пролонговано на новий строк, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.

За таких обставин вимога позивача щодо розірвання договору не підлягає задоволенню, оскільки він не є чинним на час розгляду спору.

Щодо наявності спірних пунктів 3.3 та 4.4 договору, суд вважає їх такими, що суперечать вимогам чинного законодавства з наступних підстав.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном у повному обсязі, при цьому на зміст права власності не впливають місцезнаходження власника та місцезнаходження майна.

Щодо права розпорядження, то воно полягає в юридичній можливості власника визначити фактичну і юридичну долю майна.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Аналогічна норма міститься й у ст. 13 Конституції України.

Натомість умови спірних пунктів договору протиправно обмежують право власності володільця торгівельного павільйону стосовно розпорядження цим майном.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, ч.ч. 1-5, правочин має відповідати у т. ч. наступним вимогам:

- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Незважаючи на припинення договору, недійсність спірних його пунктів призвело до виникнення юридично значимих наслідків у вигляді цього спору.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що спірний торгівельний павільйон є власністю позивача. У судовому засіданні позивач пояснив, що придбав павільйон за заявою, проте належних правовстановлюючих документів щодо цього майна у позивача немає, а відтак, позивач не є власником торгівельного павільйону.

Натомість відповідач надав до матеріалів справи свідоцтво про право власності на обєкти нерухомого майна від 08.06.06 (а.с. 27), виданого управлінням комунальним майном Луганської міськради, згідно з яким торгівельні павільйони, у т.ч. й спірний, належить саме відповідачу, ТОВ "Водолій".

За таких обставин умова п. 3.3 спірного договору щодо зобовязання позивача у разі припинення договірних відносин передати торговий модуль, що належить позивачу на праві власності не відповідає ані закону, ані фактичним обставинам, оскільки право розпорядження цим майном позивачу не належить.

Виходячи з цього, вимога про визнання цього пункту недійсним є такою, що підлягає задоволенню, разом з тим, вимога позивача про зобовязання відповідача не перешкоджати позивачу вивезенню торгівельного павільйону не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсними п.п. 3.4 та 4.4 договору щодо продовження дії договору до виконання позивачем умов, викладених у п. 3.3, та зобовязання позивача передати торговий модуль на місці без права вивозу, суд вважає їх такою, що підлягає задоволенню, оскільки недійсність п.п. 3.4 та 4.4 випливає з недійсності п. 3.3 цього договору.

У судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з клопотанням про витребування від відповідача всіх документів, які були оформлені з цим підприємством та направлені на його адресу особами, що раніше здійснювали торгівельну діяльність в торгівельному кіоску, який розташований на торгівельному місці, що орендувався позивачем (розписки, заяви, договори, претензії тощо).

Суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання, оскільки воно не повязане з предметом спору.

Виходячи з викладеного, позов слід задовольнити частково з покладенням судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 47-1, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовну заяву підприємця ОСОБА_1, ід. код НОМЕР_1, задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункти 3.3, 3.4 та 4.4 договору про надання торгівельного місця, укладеного 28 березня 2011 року між позивачем, ОСОБА_1, та відповідачем, ТОВ "Водолій".

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з відповідача, ТОВ "Водолій", м. Луганськ, вул. Ватутіна, буд. 90-а, код 30339378, на користь позивача, ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1, судові витрати в розмірі 107,01 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 02.12.11.

Суддя А.Г.Ворожцов