Рішення № 19892183, 07.11.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.11 Справа № 8/160пн/2011

За позовом Державного підприємства "Луганськвугілля" в особі Відокремленого виробничого підрозділу "Шахта Ніканор-Нова", м. Зоринськ Перевальського району Луганської області,

до Приватного акціонерного товариства "Луганська Вугільна Компанія", м. Луганськ, -

про витребування майна та зобовязання виконати умови договору.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 провідний юрисконсульт, - довіреність № 03/5-630 від 25.12.10 року;

від відповідача ОСОБА_2. представник, - довіреність № б/н від 14.08.11року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем з посиланням на протиправне притримання відповідачем належного йому майна вугільного концентрату - заявлено вимоги про:

витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна, яке належить позивачеві;

зобовязання відповідача виконати умови договору на переробку давальницької вугільної сировини №70, укладеного між сторонами 12.08.07 року;

зобовязання відповідача протягом 2-х діб здійснити відвантаження продукту збагачення за реквізитами, вказаними у заявці.

19.09.2011 позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог (вих.№03/277, без дати, - до справи надано 19.09.11 року), у якій просить витребувати майно позивача, а саме: вугільний концентрат марки Тк-0-100 у кількості 17754,99 тонн з незаконного володіння відповідача (а.с.66-67).

З огляду на те, що ця заява не суперечить приписам ч.4 ст.22 ГПК України, суд прийняв її, врахував під час розгляду спору по суті та виходить з того, що віднині вищевикладена вимога є предметом спору по справі.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 19.09.11 року до 06.10.11 року - з метою надання позивачу часу для підготовки заперечень на відзив відповідача та витребування додаткових документальних доказів від сторін; з 06.10.11 року до 07.11.11 року з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази.

Ухвалою суду від 06.10.11 року на підставі заяви позивача строк розгляду справи відповідно до ч.3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15 днів, - до 15.11.11 року.

До початку судового засідання 07.11.11 року сторони подали клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги (з урахуванням їх уточнення) підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що його дії у даному випадку відповідають договірним правовідносинам, які склалися між сторонами відповідно до договору №70 від 12.08.07 року, та ґрунтуються на чинному законодавстві, а саме: на приписах ст. 594 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач стверджує, що дії з притримання майна позивача ним вчинені з огляду на те, що позивач має перед ним заборгованість у сумі 13.503.119,69 грн., факт існування якої підтверджується рішенням господарського суду Луганської області від 14.06.11 року по справі №27/86/2011 (відзив на позовну заяву за вих. №14/2245 від 15.09.11року) (а.с.69-72).

06.10.11року відповідач надав доповнення до відзиву на позовну заяву (вих.№14/2255 від 06.10.11 року), яким повідомив, що притримує не вугільний концентрат, а результат перероблення вугільного концентрату, який не був оплачений до цього часу, на підставі чого він просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у звязку з необґрунтованістю (а.с.106-107).

У судовому засіданні він послався на те, що його дії відповідають судовій практиці господарських судів України по справах даної категорії (а.с.90-96).

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

12.08.07 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) у простій письмовій формі укладено договір №70/926/627/09/07 на переробку давальницької вугільної сировини, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання зі збагачення рядового вугілля замовника (п.1.1), при цьому останній поставляє вугілля виконавцеві власними силами та за власний кошт (п.1.2).

Виконавець приймає вугілля, збагачує його та передає замовнику продукти збагачення (далі концентрат) (п.1.3).

Відвантаження продуктів збагачення здійснюється на умовах FCA (ст. Інкотермс-2000) згідно додатково вказаним реквізитам замовника. Датою відвантаження продуктів збагачення є дата залізничних накладних, проставлена станцією відправлення (п.3.2).

Відвантаження продуктів збагачення здійснюється згідно заявці замовника (п.3.5).

Виконавець бере участь у здійсненні взаємозвірки за кількістю та якістю у період приймання-передачі вугільної продукції вантажоотримувачу (п.3.9).

Сторони домовилися, що замовник сплачує на користь виконавця вартість збагачення вугілля шляхом перерахування грошових коштів до 15-го числа місяця, наступного за звітним. У випадку відстрочки оплати понад 30 діб замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у вигляді неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Узгоджена вартість переробки (збагачення) 1 тонни вугілля становить 15,12 грн. (з ПДВ).

До вартості збагачення не включені витрати на транспортування вугілля від залізничної станції до виконавця та назад. Замовник сплачує залізничний тариф, послуги експедитора та додаткові збори до залізничної станції вантажоодержувача. (п.5.1).

Звіряння розрахунків здійснюється до 5-го числа місяця, наступного за звітним. Баланс переробки підписується обома сторонами за договором та скріплюється печатками (п.5.2).

Дослідження судом змісту договору в частині відповідальності сторін за порушення його умов, у тому числі щодо заходів про забезпечення виконання зобовязань за договором, показало, що сторони це питання належним чином не врегулювали.

Так, згідно вищецитованому п.5.1 договору замовник сплачує пеню у разі відстрочки сплати вартості робіт зі збагачення понад 30 діб, - тобто питання відповідальності замовника у разі несплати або несвоєчасної сплати вартості цих робіт у договорі не вирішено.

Згідно пункту 6.1 останнього у разі невиконання або неналежного виконання зобовязань за договором винна сторона відповідно до чинного законодавства України несе відповідальність за шкоду, спричинену іншій стороні, та відшкодовує у повному обсязі спричинені та документально підтверджені витрати (п.6.1).

Тобто заходи забезпечення виконання зобовязань за договором у вигляді притримання взагалі не передбачені для жодної із його сторін.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору він відвантажував на користь виконавця вугільну продукцію, яку після збагачення, відповідно до умов розділу 3 договору, виконавець повинен був відвантажувати згідно його (замовника) заявкам (п.3.5 договору), але робив це не у повному обсязі, - що підтверджується наступними доказами:

1)заявками на відвантаження вугільної продукції за період з червня 2010 року по серпень 2011 року загальною масою 92100 тонн (а.с.20;22-34);

2)письмовою вимогою від 02.08.11 року за вих. №15-456, адресованою відповідачеві, - про наявність станом на 01.07.11 року на його (Приватного акціонерного товариства "Луганська Вугільна Компанія" (далі ПАТ "ЛВК")) складі вугільної продукції, що належить Держаному підприємству "Луганськвугілля" (далі ДП "Луганськвугілля"), загальною масою 167,6 тис. тонн, у тому числі: марки ГСШ 58,6 тис. тонн; марки Т 109,0 тис. тонн) (а.с.22);

3)підписаним сторонами по цій справі та скріпленим їх печатками балансом переробки ПАТ "ЛВК" давальницької сировини (п.5.2 договору), отриманої від ДП "Луганськвугілля" в особі Відокремленого виробничого підрозділу "Шахта Ніканор-Нова" станом на травень 2011 року, згідно якому виконавець не повернув на користь замовника продукцію збагачення масою 31022,339 тонни (а.с.19).

Відповідач підтвердив факт притримання продукції збагачення, яка належить ДП "Луганськвугілля".

Так, пославшись на те, що станом на 01.10.08 року ДП "Луганськвугілля" у звязку з неналежним виконанням умов низки договорів (№190/08 від 01.08.07 року; №218/12 від 12.12.07 року; №70 від 12.08.07 року; та ін., - усього 15 договорів), укладених з ЗАТ "Луганська Вугільна Компанія", правонаступником якої є ПАТ "ЛВК", - мало заборгованість у сумі 57.574.563,56 грн., - з огляду на що ЗАТ "ЛВК" спрямувало на адресу ДП "Луганськвугілля" письмове повідомлення від 02.10.08 року за вих. №832/93/03 про притримання невизначеної кількості вугільної продукції марки Гсш-0-13 (а.с.82-83).

Як вбачається з наявних у справі доказів, ДП "Луганськвугілля" 18.09.09 року спрямувало на адресу ЗАТ "ЛВК" претензію №03/5-515 з вимогою про відвантаження продукції збагачення. Але відповідач, пославшись на наявність у ДП "Луганськвугілля" за 8-ми договорами (№23/2 від 03.01.05 року; №3-2008 від 25.12.07 року; та ін., - серед яких відсутній вищезгаданий договір №70/926/627/09/07 від 12.08.07 року) боргу за послуги зі збагачення вугільної продукції у загальній сумі 64.066.329,27 грн., а також на ст. 594 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), - повідомив про притримання невизначеної кількості збагаченої вугільної продукції (концентрату) (а.с.84-86).

Як на один з доказів правомірності своїх дій з притримання продукції збагачення відповідач посилається на рішення господарського суду Луганської області від 14.06.11 року по справі №27/86/2011 за позовом ПАТ "ЛВК" до ДП "Луганськвугілля" в особі Відокремленого виробничого підрозділу "Шахта Ніканор-Нова" - про стягнення 19.998.968,85 грн., яким позов задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто з відповідача основний борг у сумі 13.503.119,69 грн., інфляційні втрати у сумі 3.600.237,87 грн., 3% річних у сумі 901.034,10 грн., штраф у сумі 945.218,31 грн., пеню у сумі 1.049.358,88 грн., державне мито у сумі 25.500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (а.с.87-88).

Позивач, посилаючись на те, що він є власником спірної продукції збагачення масою 31.022,339 тонни загальною вартістю 25.815.673,72 грн., - вважає, що станом на 01.09.11 року вартість притримуваного майна на 12.312.554,03 грн. перевищує суму основного боргу у розмірі 13.503.119,69 грн., стягнутого на підставі вищезгаданого рішення (розрахунок, - а.с.68), - у звязку з чим не погодився з доводами відповідача та просить витребувати належне йому майно, а саме: вугільний концентрат марки Тк-0-100 у кількості 17754,99 тонн вартістю 12.312.554,03 грн. (25.815.673,72 грн. 13.503.119,69 грн.) з незаконного володіння ПАТ "ЛВК".

Маса та вартість спірного майна позивачем визначені наступним чином:

вартість майна (вугільного концентрату): 12.312.554,03 грн. (25.815.673,72 грн. 13.503.119,69 грн.) (суд при визначенні вартості спірного майна не у повній мірі погоджується з позивачем, оскільки позивач при її визначенні припустився арифметичної помилки: фактично вартість майна становить 12.312.552,92 грн. (17754,99 т х 693,47 грн.));

маса майна (вугільного концентрату): 17.754,99 тонни (12.312.554,03 грн. : вартість 1 тонни вугільного концентрату у розмірі 693,47 грн.) (а.с.68).

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ); його різновидністю є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обовязковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та

справедливості (ч.1 ст. 627 ЦКУ).

В силу частини 1 ст.638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У розділі 6 вищезгаданого договору №70/926/627/09/07 від 12.08.07 року ("Санкції та рекламації") та інших його розділах сторони не передбачили будь-яких засобів забезпечення виконання зобовязань за договором.

В той же час відповідно до ст. 547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 547 Кодексу містить імперативний припис: правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно частині 1 ст. 548 Цивільного кодексу виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, укладаючи договір №70/926/627/09/07 від 12.08.07 року, в силу прямого припису чинного ЦК України сторони були зобовязані зазначити у ньому право сторони на притримання, але не зробили цього.

З вищецитованого законодавства вбачається, що воно не містить посилання на право притримання за будь-яких інших умов, ніж передбачені ст.ст.547-548 ЦКУ, а тому суд не сприймає в якості належних та допустимих доказів посилання відповідача на два вищезгадані листи з обґрунтуванням причин та підстав притримання.

Таким чином, дії відповідача з притримання спірної продукції збагачення є протиправними.

Уклавши вищезгаданий договір №70/926/627/09/07 від 12.08.07 року, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язання, а в силу ст.526 ЦКУ воно повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів, що позивач припустився порушення умов договору №70/926/627/09/07 від 12.08.07 року; позивач також визнав цей факт.

Договір, укладений між сторонами, належить до договорів про надання послуг.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

З обставин справи вбачається, що власником вугільної маси, поставленої позивачем з метою її збагачення відповідачем, а також власником продукції збагачення є позивач, що останній належним чином довів, а відповідач визнав в ході вирішення цього спору.

Згідно ч.1 ст. 316 ЦКУ правом власності є право особи на річ (майно), яке вона

здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу ст. 317 Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання

власника та місцезнаходження майна.

Як зазначено у статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 387 Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В силу ст. 391 ЦКУ власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням його уточнення).

Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Судом встановлено, що позивач при зверненні з позовом до суду припустився недоплати державного мита.

Так, згідно первісній позовній заяві позивач заявив дві вимоги: вимогу майнового характеру про витребування вугільного концентрату з незаконного володіння відповідача та вимогу немайнового характеру - зобовязати відповідача здійснити відвантаження названого концентрату впродовж 2-х діб.

При подачі до суду позову позивач сплатив державне мито наступним чином:

згідно платіжному дорученню №34-Б від 01.08.11 року 85,00 грн. (а.с.5);

згідно платіжному дорученню №242-А від 23.08.11 року 25415,00 грн. (а.с.6).

Пунктом "а" ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 "Про державне мито" визначено, що у разі подання до господарського суду позову майнового характеру на користь державного бюджету України підлягає сплаті державне мито у розмірі 1% його вартості, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.).

З матеріалів справи видно, що вартість в майна, заявленого до витребування, становить 12.312.552,92 грн., з огляду на що державне мито підлягало сплатив у сумі 25500,00 грн., - фактично позивач сплатив лише 25415,00 грн.

Пунктом "б" ч.2 ст. 3 вищеназваного Декрету встановлено, що за подання до господарського суду позову немайнового характеру (про зобовязання відповідача відвантажити вугільний концентрат впродовж 2-х діб) на користь державного бюджету України підлягало сплаті державне мито у сумі 85,00 грн., - яку позивач фактично сплатив.

Таким чином, сума недоплати державного мита за позов майнового характеру становить 85,00 грн. (25500,00 грн. 25415,00 грн.) та підлягає стягненню з позивача на користь державного бюджету України.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,203,316-321,387,391,509,525-527,530,547-548,626,627,638,901 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32-36,43,44,47-1,49, 82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Витребувати з незаконного володіння Приватного акціонерного товариства "Луганська Вугільна Компанія", ідентифікаційний код 32474386, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Луганськ, вул. Радянська (Совєтская),18; поштова: місто Луганськ, вул. Кірова, 49, - продукцію збагачення - вугільний концентрат марки Тк-0-100 вагою 17754 (сімнадцять тисяч сімсот пятдесят чотири) тонни 99 кілограмів, - та зобовязати його (Приватне акціонерне товариство "Луганська Вугільна Компанія") повернути цей вугільний концентрат власнику Державному підприємству "Луганськвугілля" (місто Луганськ, вул. Лермонтова, 1-в, ідентифікаційний код 32473323) в особі Відокремленого виробничого підрозділу "Шахта Ніканор-Нова", ідентифікаційний код 33846717, який знаходиться за адресою: Перевальський район, вул. Кірова, 1 Луганської області; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Луганська Вугільна Компанія", ідентифікаційний код 32474386, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Луганськ, вул. Радянська (Совєтская),18; поштова: місто Луганськ, вул. Кірова, 49, - на користь Державного підприємства "Луганськвугілля" (місто Луганськ, вул. Лермонтова, 1-в, ідентифікаційний код 32473323) в особі Відокремленого виробничого підрозділу "Шахта Ніканор-Нова", ідентифікаційний код 33846717, який знаходиться за адресою: Перевальський район, вул. Кірова, 1 Луганської області, судові витрати, а саме: державне мито у сумі 25585 (двадцять пять тисяч пятсот вісімдесят пять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з Державного підприємства "Луганськвугілля" (місто Луганськ, вул. Лермонтова, 1-в, ідентифікаційний код 32473323) в особі Відокремленого виробничого підрозділу "Шахта Ніканор-Нова", ідентифікаційний код 33846717, який знаходиться за адресою: Перевальський район, вул. Кірова, 1 Луганської області, - на користь державного бюджету України на рахунок 31219206700006, банк: ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач: УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО: 24046582, ККД: 22030001, символ звітності банку 206.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ Державній податковій інспекції у Перевальському районі Луганської області.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 07.11.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 10 листопада 2011 року.

Суддя А.П.Середа