Рішення № 19890192, 22.11.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" листопада 2011 р. Справа № 6/135-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства «АВП-ГРУП»про стягнення боргу за договором оренди автомобіля № 1 від 04.05.2011р.,

представники:

позивача: ОСОБА_2 (дов. № 1225 від 02.11.2011р.),

відповідача: ОСОБА_3 (дов. від 08.09.2011р.).

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2011 року Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «АВП-ГРУП»(далі відповідач) про стягнення боргу за договором оренди автомобіля № 1 від 04.05.2011р.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди автомобіля № 1 від 04.05.2011р., щодо сплати орендної плати за цим договором, у звязку з цим позивач просить стягнути з відповідача суму боргу у загальному розмірі 11194,06 грн, з яких: 5000 грн основного боргу, 3 грн індексу інфляції, 27,74 грн 3% річних, 143,32 грн пені та 6020 грн збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2011р. порушено провадження у справі № 6/135-11 та призначено її до розгляду на 22.11.2011р.

14.11.2011р. через загальний відділ господарського суду Київської області відповідачем було подано відзив від 09.11.2011р., в якому він просить в позові ФОП ОСОБА_1 до ПП «АВП-ГРУП»про стягнення заявлених коштів відмовити повністю з підстав, викладених у даному відзиві.

У судовому засіданні 22.11.2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, позивачем подано суду документи, які на його думку, є достатніми доказами на підтвердження завданих йому збитків відповідачем.

Представник відповідача в судову засіданні 22.11.2011р. проти позову заперечував з тих же підстав, що зазначено у його відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

04.05.2011р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (далі орендодавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «АВП-ГРУП» (далі орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди автомобіля № 1 (далі - договір), відповідно до умов якого (п.1.1.) орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування автомобіль: сідельний тягач марки: RENAULT PREMIUM (2003р. випуску) (п. 1.1.1. договору). Державний номер: НОМЕР_4 (п.1.1.2. договору).

Крім того, відповідно до умов договору (п. 1.1.3.) позивач також передав відповідачу напівпричіп SAMRO, держ. номер НОМЕР_5.

Згідно з п. 3.1. договору строк оренди дійсний з 04.05.2011р. по 31.12.2011р.

Сторонами договору визначено (п. 4.1., 4.2.), що розмір орендної плати за весь обєкт оренди і цілому складає 1000 грн в місяць. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця, на умовах 50% оплачується до 15 числа, та 50% до 28 числа місяця за місяцем користування транспортним засобом.

Згідно умов п. 5.1. договору, автомобіль (предмет оренди) передається орендарю на протязі 2-х днів з моменту підписання даного договору оренди автомобіля.

До обовязків орендаря відноситься, зокрема, завчасно сплачувати орендні платежі (п. 6.1.2. договору).

Договір вступає в силу, п. 10.1. договору, з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобовязань по цьому договору.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв:

- автомобіль, марки RENAULT PREMIUM, державний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, колір білий, номер шасі, кузова НОМЕР_6, номер свідоцтва про реєстрацію в органах ГАІ НОМЕР_8, належний орендодавцю на праві власності, згідно технічного паспорту серія АЕС № НОМЕР_9 від 20.09.2008р.;

- напівпричіп, марки SAMRO, державний номер НОМЕР_2, 2011 року випуску, колір сірий, номер шасі, кузова НОМЕР_7. номер свідоцтва про реєстрацію в органах ДАІ НОМЕР_10, належний орендодавцю на праві власності, згідно технічного паспорту серія АЕС № НОМЕР_11 від 20.09.2008р.

Відтак, факт передання відповідачу предмету оренди за договором підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання передачі автомобіля від 04.05.2011р., про що свідчать підписи сторін договору та їх печатки на цьому акті.

Проте, відповідач у своєму відзиві посилається на те, що позивач передав йому автомобіль у несправному стані, чим порушив умови пункту 6.2.1 договору.

При цьому, відповідач вказує, що при підписанні договору та акту приймання передачі автомобіля, сторони виявили технічну несправність даного автомобіля та дійшли згоди, що сума коштів, яка буде затрачена на ремонт автомобіля, позивач зараховує як орендну плату, згідно затрачених коштів відповідача.

Так, судом не залишено поза увагою той факт, що сторонами договору, при складанні акту приймання передачі автомобіля, були зазначені дефекти на кузові автомобіля та напівпричепі, водночас, жодних заперечень щодо неможливості використовувати обєкт оренди за наявності вказаних дефектів орендар та орендодавець в акті не вказали, як і не зазначено в акті, про те, що вартість ремонту вказаних дефектів буде зарахована в рахунок оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Проте, як вбачається з наявного в матеріалах справи акту приймання передачі автомобіля від 04.05.2011р., позивач передав відповідачу предмет оренди в технічно справному стані (п. 5 акту).

Крім того, суд звертає увагу на ч. 3 ст. 767 ЦК України, наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

А згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що орендоване майно не могло бути використане відповідачем за цілями оренди.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо передачі обєкта оренди у відповідності до вимог договору та ст. 767 ЦК України.

За посиланням відповідача про зарахування ним коштів у розмірі 10017,32 грн, як суму відремонтованого автомобіль в рахунок орендної плати за договором оренди автомобіля суд не погоджується, оскільки домовленості про зарахування коштів в даному випадку сторонами ані в договорі, ані в акті приймання - передачі не узгоджено. Твердження відповідача, що сторонами саме було досягнуто домовленості з цього приводу в матеріалах справи не міститься, що вказує на спробу відповідача ввести суд в оману.

Також, суд не погоджується з позицією відповідача стосовно належного ним виконанням взятих на себе зобовязань з оплати орендних платежів, шляхом перерахуванням суми в розмірі 5000 грн, згідно квитанції від 25.05.2011р., оскільки зі змісту даної квитанції не вбачається на який рахунок було сплачено ці кошти та ким. Більше того, суд звертає увагу на твердження самого відповідача, що кошти були ним перераховані не позивачу у даній справі, а його батьку ОСОБА_4, що не може бути належним доказом виконання договірних зобовязань у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Відтак, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач в порушення свого грошового зобовязання за договором оренди автомобіля № 1 від 04.05.2011р. оренді платежі починаючи з 15 червня 2011 року не сплачував.

Таким чином, на час звернення позивача з позовом, сума невиконаного зобовязання з орендної плати за користування обєктом оренди, за період з червня по жовтень 2011р. складає 5000 грн.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 4.2. договору, відповідач зобовязаний був щомісячно сплачувати позивачу за користуванням транспортним засобом орендну плату у розмірі 1000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, доказів сплати орендних платежів за договором оренди автомобіля № 1 від 04.05.2011р. відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо сплати орендних платежів за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем щомісячних платежів з оренди автомобіля, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором оренди автомобіля № 1 від 04.05.2011р. за період з червня по жовтень 2011р. становить 5000 грн.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав належних доказів на підтвердження проведення оплати за оренду автомобіля по договору.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 5000 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 грн втрат від інфляції та 27,74 грн 3% річних нарахованих на прострочену суму боргу розмірі 5000 грн по кожному зобовязаному платежу окремо. При цьому, судом перевірено та встановлено, що позивач правильно визначив кількість прострочених днів при нарахуванні 3% річних та інфляційних нарахувань по кожному окремо орендному платежу з урахування умови п. 4.2. договору, зазначених у його розрахунку.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум втрат від інфляції та 3% річних та враховуючи строки виникнення зобовязань за договором, перевіривши періоди нарахування інфляції та 3% річних, визначені позивачем, вимоги частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних є арифметично вірними.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 3 грн та 3% річних у сумі 27,74 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 143,42 грн, яка нарахована на суму основного боргу за час прострочення кожного платежу з орендної плати за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

При цьому, господарський суд зазначає, що пеня, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобовязання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобовязання. Нарахування пені носить триваючий характер за кожен день прострочення.

Крім того, пеня є триваючою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного у строк зобовязання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2007року у справі №1/208.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, п. 9.1.1. договору передбачено, що у випадку прострочення сплати орендної плати відповідач зобовязаний сплатити пеню у розмірі 500 грн за кожен день прострочення.

Проте, слід зазначити, що статтею 3 Закону України від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Господарський суд зазначає, що порушення відповідачем терміну сплати щомісячних платежів за оренду автомобіля є простроченням боржника (відповідача у справі) в розумінні ст. 612 ЦК України, а тому нарахування позивачем пені на суму боргу по договору господарський суд вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 231 ГК України.

Крім того, згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 9.1.1. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 143,32 грн.

Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача 6020 грн збитків, то суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Звернувшись у суд з позовом позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на ст. 224 ГК України, вказавши, що позивач має право на відшкодування завданих йому збитків у сумі 6020 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Проте, такі доводи є незаконним, оскільки слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (1166 ЦК України).

Тому помилковими є посилання позивача, пов'язане з відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок завданням шкоди, тобто поза договором, посилаючись на ст. 224 ГК України.

Відтак, в даній ситуації має місце випадок, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ).

На підтвердження факту завданих відповідачем збитків, позивач посилається на виставлені йому від ТОВ «ВІТЕСС-АВТО” вимогу № 1411/1 від 14.11.2011р. та рахунки фактури як на оплату проведених ремонтних послуг за орендований автомобіль.

Проте, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження існування договірних відносин як позивача з ТОВ «ВІТЕСС-АВТО”, так і відповідача з ТОВ «ВІТЕСС-АВТО”, що ставить під сумнів завдання збитків відповідачем, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Крім того, судом враховано, що відповідач за свої кошти відремонтував орендований автомобіль, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виставлених ТОВ «Рено Тракс Україна” рахунками та платіжними дорученнями про їх оплату.

Відтак, судом вище встановлено, що позивачем не надано належних доказів по суті позовних вимог, а саме, доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідача, його вини, шкідливого результату такої поведінки та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, про стягнення яких заявляє позивач.

Таким чином, здійснивши аналіз значених норм права, суд дійшов висновку, що вимога позивача в частині стягнення збитків є необґрунтованою та недоведеною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000 грн основного боргу, 3 грн інфляційних втрат, 27,74 грн 3% річних та 143,32 грн пені є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «АВП-ГРУП» (код ЄДРПОУ 35088864) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3) 5000 грн основного боргу, 3 грн інфляційних втрат, 27,74 грн 3% річних та 143,32 грн пені, а також 51,74 грн витрат по оплаті державного мита та 109,08 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині стягнення 6020 грн збитків відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз