Рішення № 19886754, 30.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/34630.11.11 За позовом Державної організації Комбінат “Прогрес”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Інформаційно-

консалтингове бюро “МИР”

Про стягнення 78350, 27 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 по дов. №б/н від 10.10.2011р.

Від відповідача не з”явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державної організації Комбінат “Прогрес” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інформаційно-консалтингове бюро “МИР” 71920,00 грн. основного боргу, 6430,27 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 36 від 01.01.2011 про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач в судове засідання 16.11.2011 не зявився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.10.2011 не виконав.

В судовому засіданні 16.11.2011р. представником позивача подана заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 96720 грн. основного боргу, 13767, 04 коп. пені, 963, 69 грн. штраф.

У звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 30.11.2011р.

В судовому засіданні 30.11.2011р. представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 96720 грн. основного боргу, 2559,03 грн. пені, 4166, 40 грн. штраф.

Відповідач в судове засідання 30.11.2011 не зявився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.10.2011 та ухвалі від 16.11.2011р. про відкладення розгляду справи не виконав. Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду про порушення провадження у справі направлялась на адресу відповідача, що зазначена у позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2011 між Державною організацією Комбінат “Прогрес” (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інформаційно-консалтингове бюро “МИР”(поклажодавець) було укладено договір № 36 про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігач зобовязався прийняти в майбутньому товарно-матеріальні цінності поклажодавця і повернути їх після закінчення терміну дії договору, а поклажодавець зобовязався попередньо і щомісячно сплачувати зберігачу кошти на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. договору зберігач зобовязався забезпечити відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей поклажодавця силами відомчої воєнізованої охорони (ВВО).

Спір виник в звязку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено плату за зберігання товарно-матеріальних цінностей, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на день звернення до суду становить 71 920 грн. та за неналежне виконання зобовязань нарахована пеня в розмірі 6430,27 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 1. ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 2.1. договору сторони домовились про те, що договірна ціна щомісячної передоплати поклажодавцем коштів за зберігання товарно-матеріальних цінностей буде регулюватись додатками до цього договору.

Згідно п. 9.1. договору строк дії договору сторонами визначено з 01.01.2011 по 31.12.2011.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами були укладені такі додатки до договору : № 01 від 01.01.2011, № 02 від 29.04.2011, згідно яких сторонами визначено розміри щомісячних цін за надані послуги по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей (з урахуванням займаної площі на добу).

Відповідно до п. 3.1. договору сторони дійшли згоди про те, що будуть вважати належним виконанням умов цього договору з боку поклажодавця своєчасне перерахування до 10 числа кожного місяця передоплати щомісячної договірної ціни визначеної додатком на поточний рахунок зберігача, а також обовязкове належне і своєчасне виконання всіх інших умов цього договору.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем у період з січня по жовтень 2011 року були надані послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей за ціною в загальному розмірі 96 720,00 грн.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 96720,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення оплати за надані послуги у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, а отже відповідач є таким, що прострочив.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 3.3. договору за порушення строків виконання зобовязань зберігач має право на стягнення з поклажодавця пені у розмірі 0,1% вартості послуг з якого допущено просточення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобовязання щодо оплати наданих послуг, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В силу умов договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі за надані послуги до 10 числа поточного місяця.

Як вбачається з розрахунку позивач нараховує пеню на суми боргу за кожний місяць наданих послуг окремо за 30 днів прострочення, застосовуючи пеню з урахуванням ст.. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті наданих послуг зберігання відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.3. договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, розмір якої, за уточненим розрахунком позивача становить 2559,03 грн.

За умовами п. 3.3. договору та чинного законодавства штраф має бути розрахований в розмірі 7% від суми невиконаного зобовязання при умові прострочення понад 30 днів.

Оскільки матеріали справи свідчать, що прострочення оплати наданих послуг зберігання мало місце понад 30 днів за кожним платежем, суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 4166, 40 грн.

Враховуючи викладене позовні вимоги Державної організації Комбінат “Прогрес” обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню повністю з урахуванням зави позивача поданої в судовому засіданні 30.11.2011р.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інформаційно-консалтингове бюро “МИР” (м. Київ, вул. Катерини Білокур, 1, офіс 23, код ЄДРПОУ 35317170) на користь Державної організації Комбінат “Прогрес”(м. Київ, бул. І.Лепсе, 24, код ЄДРПОУ 14373207) 96720 грн. 00 коп. основного боргу, 2559 грн. 03 коп. пені, 4 166 грн. 40 коп. штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інформаційно-консалтингове бюро “МИР”(м. Київ, вул. Катерини Білокур, 1, офіс 23, код ЄДРПОУ 35317170) в доход Державного бюджету України 1034 грн. 45 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Трофименко Т.Ю. Повний текст рішення складено 01.12.2011р.