Рішення № 19886229, 17.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/25417.11.11 За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»

Про стягнення 173703,82 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_2 представник за довіреністю № б/н від 03.09.11.

Від відповідача не зявився

Рішення прийнято 17.11.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в звязку з оголошеними в судових засіданнях перервами з 03.11.11. по 08.11.11., з 08.11.11. по 17.11.11.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»про стягнення з відповідача на користь позивача 173703,82 грн. (173200,00 грн. основний борг, 503,82 грн. пеня) за Договором оренди № 2/2010 від 01.01.10.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобовязання перед позивачем по сплаті орендної плати за користування нежилим приміщенням за період з січня 2010 р. по серпень 2011 р., внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.11. порушено провадження у справі № 30/261, розгляд справи призначено на 22.09.11. о 11-30.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.11. розгляд даної справи було відкладено на 11.10.11. о 12-00.

11.10.11. представником позивача в судовому засіданні подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої Фізична особа підприємець ОСОБА_1 просить суд на підставі ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України вжити заходів до забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на рахунок відповідача;

- накладення арешту на майно, яке належить відповідачу на праві власності.

В судовому засіданні 11.10.11. судом на підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 20.10.11. о 11-30.

Представник позивача в призначене судове засідання 20.10.11. не зявився, заяв, клопотань не подав та не надіслав, поважних причин неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.11. подав клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви для врегулювання між сторонами спору шляхом укладання мирової угоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.11. розгляд справи № 30/254 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 03.11.11. о 14-15.

В судових засіданням 03.11.11. та 08.11.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви.

03.11.11. представником відповідача в судовому засіданні подано письмовий відзив на позов, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позову повністю.

Представником відповідача в судовому засіданні 08.11.11. подано додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.11. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 30/254 на 15 днів.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, подану в судовому засіданні 11.10.11., суд відмовляє у її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.94. N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 1.1 Розяснення Вищого господарського суду України від 12.12.06. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Не допускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що заявником не подано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що грошові суми відповідача можуть зникнути, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду, а також позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову, які не пов'язані з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду (накладення арешту на майно), в звязку з чим заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Позивачем в судовому засіданні 17.11.11. подано письмові пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання 17.11.11. не зявився, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/254.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.10. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд» (Орендар) укладено Договір оренди № 2/2010 виробничо-складського приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець здає в оренду Орендареві, а Орендар приймає в оренду виробничо-складське приміщення, на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Згідно п. 1.2 Договору визначено, що приміщення займає частину загальної площі виробничо-складської будівлі, яка розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Крушинка, вул. Колгоспна, 4, площею 1008 кв. м.

Пунктом 2.1 Договору погоджено, що сторони укладають цей Договір на термін 12 місяців, починаючи з 01.01.10. і до 31.12.10.

У відповідності до п. 2.2 Договору встановлено, що приміщення, яке орендується, вважається переданим Орендареві з моменту підписання представниками сторін акту прийому-передачі, поданому у Додатку А, що є невід'ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору, між сторонами було підписано акт приймання-передачі вказаного вище приміщення в оренду.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що за користування приміщенням впродовж терміну оренди, Орендар має сплачувати Орендодавцеві щомісячну орендну плату у розмірі 10 080,00 грн.

Згідно п. 4.2 Договору, сторонами погоджено, що виплата орендної плати за приміщення здійснюється за поточний місяць до 5-го числа кожного місяця, починаючи з дати початку оренди.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що в звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за Договором в частині внесення орендних платежів, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»перед позивачем за період з січня 2010 р. по серпень 2011 р. становить 173200,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.07.06., адмінбудинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної спільної часткової власності: ОСОБА_1 (1/3) та ОСОБА_3. (2/3), на підставі рішення Крушинської сільської ради від 25.05.06. № 34.

У відповідності до ст. 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст. 356 Цивільного кодексу України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Таким чином, враховуючи вищевикладене вбачається, що позивачу на праві спільної часткової власності належить адмінбудинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (часткою 1/3).

Згідно ст. 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У відповідності до ст. 361 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За таких обставин, учасники права спільної часткової власності, як і індивідуальні власники, наділяються правами володіння, користування та розпорядження майном. Але оскільки право кожного співвласника не обмежується якоюсь чітко визначеною частиною, а поширюється на усе спільне майно, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Здійснення права на засадах спільної згоди учасників має розглядатися як загальне правило, винятки з якого можуть встановлюватись законом.

Отже, якщо інше не встановлено законом, учасники спільної часткової власності здійснюють свої права на засадах загальної згоди. Тому жоден з учасників самостійно не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших.

Інститутом, що дозволяє кожному співвласникові розширити обсяг повноважень щодо своєї частки, залишаючись при цьому співвласником, є домовленість про порядок володіння та користування майном.

З матеріалів справи вбачається, що співвласник адмінбудинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3. надала свою згоду ОСОБА_1 на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном у повному обсязі, що підтверджується письмовим повідомленням від 25.12.09., яке залучено до матеріалів справи.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем було правомірно передано в орендне користування зазначене вище приміщення, яке знаходиться в спільній частковій власності ОСОБА_3. та ОСОБА_1., оскільки з боку ОСОБА_3. була надана письмова згода про вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Сторонами було погоджено строк дії Договору з 01.01.10. по 31.12.10. (п. 2.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Додатків № 2 та № 3 до Договору оренди, які оформлені протоколами від 31.12.10. та від 31.03.11. та підписані з боку позивача і відповідача, сторони дійшли згоди про продовження терміну дії Договору оренди до 30.06.11.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору, за період з січня 2010 р. по червень 2011 р. було надано відповідачу послуг з оренди приміщення на загальну суму 181440,00 грн., але останній лише частково здійснив оплату наданих послуг в розмірі 28400,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за неналежне виконання умов Договору оренди в частині внесення орендних платежів за період дії Договору, а саме, з січня 2010 р. по червень 2011 р. становить 153040,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що відповідач після закінчення терміну дії Договору (30.06.11.) не повернув за актом приймання-передачі спірне приміщення, та продовжував ним користуватись, в звязку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за фактичне користування приміщенням за період з липня по серпень 2011 р. становить 20160,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За таких обставин, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обовязку по сплаті орендної плати та плати за фактичне користування спірним нежитловим приміщенням за період з січня 2010 р. по серпень 2011 р. в повному обсязі не виконав, в звязку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»перед Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 становить 173200,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 173200,00 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 4.4 Договору просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 503,82 грн.

Відповідно до п. 4.4 Договору передбачено, що у випадку затримки платежу, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,05 % від простроченої суми орендної плати.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Судом встановлено, що позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок суми пені без зазначення дат часткових проплат з боку відповідача орендної плати, а також нараховано пеню на суму боргу за фактичне користування приміщенням.

Розрахунок суми пені, здійснений позивачем, судом не може бути прийнятий, оскільки не відповідає чинному законодавству, нарахування проведені без зазначення дат часткових проплат відповідача.

Як про те зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.05. № 01-8/344, господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 12.09.11., 22.09.11. та 20.10.11. у справі № 30/254 позивача було зобовязано надати суду: уточнений розрахунок суми пені, зроблений відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням вимог ст. 232 Господарського кодексу України, з зазначенням періоду нарахування пені («з»- «по»), сум та періодів часткового виконання боржником свого грошового зобовязання, а також того, що пеня нараховується з моменту, коли відбулося фактичне порушення виконання зобовязання (тобто шість місяців починають обчислюватись від дня, що настає за днем, який є остаточним строком для виконання зобовязання).

Але як вбачається з матеріалів справи, позивач не виконав вимог ухвал суду та не надав уточненого розрахунку суми пені.

Слід зазначити, що у позивача, при отриманні зазначених вище ухвал суду виник процесуальний обовязок по виконанню вимог суду, які є обовязковими до виконання в силу положень ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, однак, такі позивачем не виконані, позивачем не було надано суду обґрунтованого розрахунку сум пені з урахуванням часткових проплат, здійснених відповідачем, і через їх невиконання, з огляду на ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, заявлена позивачем до стягнення сума пені є необґрунтованою, в звязку з чим, суд не є зобовязаним здійснювати розрахунок суми пені в обґрунтування вимог позивача, оскільки саме останнім зазначені вимоги перед судом не доведені належними засобами доказування.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 503,82 грн. - пені.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»(02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, к. 817, код ЄДРПОУ 34750790) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2 173200 (сто сімдесят три тисячі двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 1732 (одна тисяча сімсот тридцять дві) грн. 00 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять пять) грн. 31 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.М. Ващенко

Повне рішення

складено 24.11.11.