Рішення № 19884877, 21.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/29121.11.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом комунального підприємства «Залізничне»Соломянської районної у м. Києві ради

до товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест»

про стягнення 4082,76 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 961 від 28.10.2011 року

від відповідача: не зявились

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги комунального підприємства «Залізничне»Соломянської районної у м. Києві ради до товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест»про стягнення 4082,76 грн. заборгованості за договором про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 050/з від 28.10.2010 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.10.2010 року між комунальним підприємством «Залізничне»Соломянської районної у м. Києві ради (підприємство за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест» (орендар за договором) укладено договір № 050/з про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.

Відповідно п. 1.1. договору, підприємство надає за плату орендарю комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення, будівлю, загальною площею 69,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пітерська, 7. Орендар приймає участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території тощо.

Згідно п. 2.1. договору, орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно встановлених постачальниками табуляграм.

Пунктом 2.6. договору передбачено, що орендар (власник) повинен щомісячно сплачувати підприємству експлуатаційні витрати.

В п. 2.8 договору вказано, що орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Однак свої зобовязання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого станом на 01.10.2011 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за спожиті послуги в розмірі 3121,12 грн.

Згідно п.2.9. договору, за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожен день затримки платежів, але не більше 100% від суми боргу.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного комунальне підприємство «Залізничне»Соломянської районної у м. Києві ради звернулось до суду з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест» заборгованості за спожиті послуги в розмірі 3121,12 грн., пені в розмірі 833,30 грн., збитків від інфляції в розмірі 77,47 грн. та 3 % річних в сумі 50,88 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/291, розгляд справи призначено на 21.11.2011 року.

В судове засідання 21.11.2011 року зявився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав вимоги викладені у заяві про уточнення позовних вимог та просив суд стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест» заборгованості за спожиті послуги в розмірі 3121,12 грн., пені в розмірі 833,30 грн., збитків від інфляції в розмірі 77,47 грн. та 3 % річних в сумі 50,88 грн., а також державне мито в сумі 102,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 01030 16680528 від 11.11.2011 року.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

28.10.2010 року між комунальним підприємством «Залізничне»Соломянської районної у м. Києві ради (підприємство за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест» (орендар за договором) укладено договір № 050/з про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території (далі - договір).

У відповідності до положень п.1. договору, предметом даного договору є надання підприємством за плату орендарю комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення, будівлю, загальною площею 69,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пітерська, 7. Орендар приймає участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території тощо.

Положеннями п. 1.2. договору встановлено, що договір укладено сторонами на підставі Законів України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», «Про електроенергетику», «Про питне водопостачання», «Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України», затвердженими Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарська України від 27.06.2008 року № 190, «Тимчасових правил обліку і відпускання теплової енергії», затвердженими Міненерго України, 1996 року.

Згідно п. 2.1. договору встановлено, що орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно встановлених постачальниками табуляграм.

Відповідно до п. 2. 6. договору, орендар (власник) зобовязався щомісячно сплачувати підприємству експлуатаційні витрати.

Положеннями п. 2.8. договору визначено, орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу комунальні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав в повному обсязі взяті на себе зобовязання по оплаті отриманих послуг, у звязку з чим в останнього в період з листопада 2010 року по жовтень 2011 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 3121,12 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до статті 903 Цивільного кодексу, України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності положенням п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»від 20.05.1999року, № 686-XIV, суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності у відповідача заборгованості за договором про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 050/з від 28.10.2010 року в розмірі 3121,12 грн. перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У звязку з неналежним виконання грошових зобовязань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 833,30 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.9. договору, за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожен день затримки платежів, але не більше 100% від суми боргу.

У відповідності положенням п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»від 20.05.1999 року, № 686-XIV, суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в розмірі 833,30 грн. за розрахунком позивача.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 77,47 грн. та 50,88 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом, при дослідження розрахунку позивача збитків від інфляції та трьох відсотків річних, було встановлено, що позивач зробив неправильний розрахунок збитків від інфляції, а саме позивач нарахував неправильну суму збитків від інфляції, тому суд наводить власний розрахунок збитків від інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

01.12.2010 - 31.12.2010206.421.0081.65

01.01.2011 - 31.01.2011303.381.0103.03

01.02.2011 - 28.02.2011400.341.0093.60

01.03.2011 - 31.03.20111708.961.01423.93

01.04.2011 - 30.04.20112541.271.01333.04

01.05.2011 - 31.05.20112789.621.00822.32

01.06.2011 - 30.06.20112971.261.00411.89

01.07.2011 - 31.07.20113121.120.987-40.57

01.08.2011 - 31.08.20113121.120.996-12.48

01.09.2011 - 30.09.20113121.121.0013.12

Всього:49,53

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 27,94 грн. відмовити

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 50,88 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 49,53 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ-Інвест»(03048, м. Київ, вул. Ернста, 4, ідентифікаційний код 34662385) на користь комунального підприємства «Залізничне»Соломянської районної у м. Києві ради (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 3-А, ідентифікаційний код 35756945) заборгованість за отримані послуги в розмірі 3121 (три тисячі сто двадцять одна) грн. 12 коп., три проценти річних в розмірі 50 (пятдесят) грн. 88 коп., індекс інфляції в розмірі 49 (сорок девять) грн. 53 коп., пеню в розмірі 883 (вісімсот тридцять три) грн. 30 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 101 (сто одна) грн. 30 коп. та 234 (двісті тридцять чотири) грн. 39 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 24.11.2011 року