Рішення № 19880896, 02.11.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.11 Справа № 32/5009/5469/11

Суддя Колодій Н.А.

за позовом Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Аляска” (69059, м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, буд. 32, кв. 74)

про стягнення 42483,11 грн. Суддя Н.А. Колодій

представники:

від позивача: ОСОБА_3, довіреність № 2450 від 27.03.2009 р.

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність б/н від 30.09.2011 р.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аляска” про стягнення 42483 грн. 11 коп. заборгованості, які складаються з 39396 грн. основного боргу за безпідставне користування чужими коштами та 3087 грн. неустойки.

Ухвалою господарського суду від 14.09.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд призначено на 05.10.2011 р. В судових засіданнях для надання додаткових доказів оголошувались перерви до 06.10.2011р., до 26.10.2011 р., та до 02.11.2011 р.

Ухвалою суду від 06.10.2011 р., у звязку з неявкою представника позивача у судове засідання, розгляд справи відкладався на 19.10.2011 р.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, обґрунтовує їх ст.ст. 205, 526, 611 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193, 216, 217, 231, 232, 265 Господарського кодексу України.

Відповідач не визнав заявлені позовні вимоги, мотивуючи тим, що взяті на себе зобовязання щодо поставки будівельних матеріалів він виконав у повному обсязі, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

До господарського суду Запорізької області 05.10.2011 р. надійшла заява від ПП ОСОБА_6 про його вступ у справу № 32/5009/5469/11 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Мотивуючи заяву останній посилається на те, що він був підрядником будівельних робіт за замовленням ОСОБА_1 на обєкті по вулиці Ладозькій у місті Запоріжжя, на підставі усної домовленості. У звязку з цим у період вересня-жовтня 2008 р. він особисто робив відмітки на товарно-транспортних накладних ТОВ “Аляска” про отримання відповідної продукції на будівельному майданчику.

Клопотання про залучення ПП ОСОБА_6 в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, судом залишено без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

ПП ОСОБА_6, заявляючи клопотання про залучення його до участі у справі у якості третьої особи не надав жодного належного документального обґрунтування наявності законних підстав, на яких належить його допустити до участі у справі. Посилання на ті обставини, що на підставі усної домовленості з ОСОБА_1 він виконував підрядні роботи, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки наявність підрядних відносин у господарському процесі повинна підтверджуватися належними доказами, зокрема письмовим договором та іншими письмовими доказами. Так само належними доказами повинен посвідчуватися і факт уповноваження особи на вчинення певних дій від імені юридичної особи. Оскільки, як слідує і письмових пояснень ОСОБА_6, викладених в клопотанні, та фактичних обставин справи, належні письмові докази у сторін відсутні, тому у господарського суду немає законних підстав робити висновки про наявність між сторонами господарських відносин, які створюють для їх учасників відповідні цивільно-правові наслідки.

Вирішення спору закінчено в судовому засіданні 02.11.2011 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обовязків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України, випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів звязку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послуги, сплатити грошові кошти) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Як свідчать надані суду матеріали, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обовязки для їх учасників. За своєю правовою природою фактичні дії сторін свідчать про вчинення ними правочину по поставці товару. Зокрема, позивач взяв на себе обовязки по поставці будівельних матеріалів відповідачу, а відповідач в свою чергу зобовязався оплатити їх вартість та надані послуги по перевезенню будівельних матеріалів.

Як пояснили в судовому засіданні представники сторін будь-яких письмових угод або письмових замовлень на поставку будівельних матеріалів між сторонами не оформлялося.

На підставі усного замовлення ПП ОСОБА_1 ТОВ “Аляска” було виписано рахунок № СФ-0286 від 04.09.2008 р. для оплати вартості замовленого товару та послуг по перевезенню цього товару на загальну суму 39396 грн.

Виставлений рахунок було оплачено позивачем 05.09.2008 р., про що свідчить банківська виписка. В банківській виписки від 05.09.2008 р. зазначено, що грошові кошти у сумі 39396 грн. були перераховані ФОП ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю “Аляска” за будматеріали згідно рахунку № 286 від 04.09.2008 р.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тими обставинами, що відповідачем не було виконано взяті на себе зобовязання по поставці будівельні матеріали згідно рахунку № 0286 від 04.09.2008 р., а від так перераховані останньому кошти підлягають поверненню.

Відповідач, в свою чергу, наполягає на тому, що зобовязання по поставці будівельних матеріалів ним виконані у повному обсязі в два етапи. А саме: 24.09.2008р. за товарно-транспортною накладною довіреній особі позивача будівельному підряднику ОСОБА_6 по вул. Ладозькій було передано 180 т. щебеню. В підтвердження отримання щебеню ОСОБА_6 надав довіреність від імені позивача та розписався в товарно-транспортній накладній. У звязку з тим, що довіреність позивача на імя ОСОБА_6 була датована 25.09.2008р., а не 24.09.2008р. Відповідач повернув йому довіреність для виписки нової довіреності. Надалі ОСОБА_6 довіреність так і не надав, пояснивши, що ОСОБА_1 скасувавши довіреність з помилковою датою, нову довіреність належним чином оформлену йому не видала. Крім того, відповідач зазначає, що за фактом поставки щебеню 24.09.2008р. ним було складено Акт здачі-прийняття послуг від 24.09.2009р. та видаткова накладна № РН- 00000085 від 24.09.2009р., які у двох примірниках були передані представнику замовника Скримі для вручення їх позивачу на підписання та повернення одного примірника цих документів постачальнику. Не отримавши цих документів відповідач повторно 05.12.2008р. та 06.03.2009р. звертався до позивача з вимогою оформити та повернути надані йому документи, однак зазначені вимоги виконані не були.

Крім того, відповідач наполягає на тих обставинах, що 09.12.2009р. він поставив на адресу позивача 60т. буту та 150т. піску, і таким чином остаточно виконав свої зобовязання перед ПП ОСОБА_1 Факт отримання товару відповідач підтверджує довіреністю позивача від 09.12.2009р. серія ЯКТ № 100277, виписаною на імя ОСОБА_8 на тримання 150т. піску та 60 т. буту та товарно-транспортними накладними від 09.12.2009р. б/н , підписаними уповноваженими позивачем особами зазначеними в листі від 08.12.2009р.

Проаналізувавши фактичні обставини та пояснення сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 цього кодексу, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Порядок отримання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 99 від 16.05.1996 р. і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318 (надалі Інструкція).

Відповідно до п.2 цієї Інструкції, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 13 цієї ж Інструкції встановлено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт здачі-приймання або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Згідно пункту 15 Інструкції, відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей. Відповідальність за своєчасне та повне оприбуткування одержаних за виданими довіреностями цінностей покладається на посадових осіб, яким надано право підписувати довіреності, а також на особу, яку призначено для виписування і реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей.

Зі змісту довіреності на отримання товару серії ЯКТ № 100277 від 09.12.2009 р. вбачається, що вона видана уповноваженій особі ПП ОСОБА_1 ОСОБА_8 на строк до 19.12.2009 р. для отриманні від ТОВ “Аляска” піску в кількості 150 тон та буту в кількості 60 тон. та містить печатку позивача.

Оцінивши наданий документ суд вважає, що довіреність на отримання товару серії ЯКТ № 100277 від 09.12.2009 р. оформлена у відповідності до чинних правил та є належним доказом отримання ПП ОСОБА_1 товару згідно рахунку № СФ-0286 від 04.09.2008 р. та підтверджує факт поставки (отримання покупцем) піску в кількості 150 тон та буту в кількості 60 тон.

Щодо наданих суду доказів отримання позивачем щебеня в кількості 180 тон в сумі 13815,00 грн. матеріали справи свідчать про наступне.

Як зазначає відповідач, 24.09.2008 р. відповідно до товарно-транспортної накладної, він поставив ПП ОСОБА_1 (вантажоотримавач) щебінь в кількості 180 тон та бут в кількості 60 тон, будівельні матеріали отримав уповноважена особа позивача - ПП ОСОБА_6, про що свідчить підпис та печатка приватного підприємця ОСОБА_6 на товарно-транспортній накладній.

Як стверджує відповідач та слідує з письмових пояснень ОСОБА_6, на момент здійснення поставки товару ОСОБА_6 працював за усною домовленістю з позивачем підрядником на будівництві обєкту по вул. Ладозькій у місті Запоріжжя, і тому отримував товарно-матеріальні цінності від імені ПП ОСОБА_1

Суд не приймає до уваги вищевикладені заперечення відповідача з урахуванням наступного.

Як зазначалося вище, єдиним і безперечним доказом одержання стороною матеріальних цінностей відповідно до норм чинного законодавства є вручена поставщику належним чином оформлена довіреність одержувача.

Як встановлено п. 4 Інструкції, довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.

Належних доказів, що свідчать про отримання ПП ОСОБА_6 дозволу на отримання матеріальних цінностей від імені ПП Листової відповідачем суду не надано. Позивач заперечує факт уповноваження ПП ОСОБА_6 на отримання цінностей та відповідно і факт отримання ПП ОСОБА_1 цінностей від відповідача за товарно-транспортною накладною від 24.09.2008р. через ПП ОСОБА_6

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів факт отримання позивачем за товарно-транспортною накладною від 24.09.2008р. щебеню в кількості 180 тон на суму 13815 грн.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач не довів факт виконання ним взятих на себе зобовязань по поставці будівельних матеріалів позивачу у повному обсязі, а саме: 180 т. щебеню на суму 13815 грн.

Згідно п. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Листом від 10.11.2008р. вих. № 10/11/08-1 відмовився від прийняття зобовязань з боку відповідача і вимагав повернення 39396 грн, перерахованих платіжним дорученням від 04.09.2008р. Копію листа залучено до матеріалів справи відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, а також недоведеність факту поставки ПП ОСОБА_1 ТОВ «Аляска»180 т. щебеню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20592 грн. заборгованості, яка складається з 16578 грн. (13815 грн. + 2763 грн. ПДВ) попередня оплата 180т. щебеню та 4014 грн. (3345 грн. + 669 грн. ПДВ) оплата послуг по перевезенню щебеня.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3087,11 грн. неустойки.

Вимоги позивача в цій частині ґрунтуються на нормах ст. ст. 230, 231, 232 ГК України.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Заявлена позивачем до стягнення сума неустойки розрахована виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, нарахована за кожен день прострочення та обмежена шістю місяцями. У звязку з цим суд вважає, що за своєю правовою природою ця неустойка є пенею.

Згідно ст.ст. 549, 551 ЦК України, пенею є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума , її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Позивач не надав суду доказів того, що сторони узгодили умови відповідальності за порушення сторонами грошового зобовязання.

На підставі викладеного вимога позивача про стягнення пені в сумі 3087,11 грн. не підлягає задоволенню у звязку з тим, що сторонами не узгодили такий вид відповідальності.

Заперечення відповідача щодо спливу строків позовної давності не приймаються судом до уваги як необґрунтовані з огляду на наступне.

Згідно ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України, передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Права позивача були порушені з 18.11.2008 р. тобто з моменту, коли відповідач не виконав вимоги позивача по поверненню грошових коштів, викладених в листі від 10.11.2008р. вих. № 10/11/08-1, а тому трирічний строк позовної давності закінчується 18.11.2011 р., позов заявлений 14 вересня 2011 р., тобто у межах строку позовної давності.

Проаналізувавши зазначені вище норми права і обставини справи, суд вважає твердження відповідача про сплив строку позовної давності безпідставним.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84 Господарсько процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аляска” про стягнення 42483 грн. 11 коп. заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аляска” (69059, м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, буд. 32, кв. 74, код ЄДРПОУ 30651144) на користь Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 20592 грн. заборгованості, 205, 92 грн. державного мита та 114, 39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Суддя Н.А. Колодій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 11.11.2011 р.