Рішення № 19879097, 12.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.12.11 р. Справа № 7/337

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

при секретарі судового засідання О.В.Журило

За позовом: Публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка

До відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м.Марїнка

Предмет спору: стягнення заборгованості 3% річних 2494, 47 грн., інфляційних 8684, 16 грн.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_2 довір.

Від відповідача: ОСОБА_3 довір.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго” м.Горлівка звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м.Марїнка про стягнення стягнення заборгованості 3% річних 2 494, 47 грн., інфляційних 8 684, 16 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду договір про постачання електричної енергії №167 від 01.08.2005р., постанова Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2010р. №20/146пн, ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2011р. №20/146пн, постанова вищого господарського суду України від 12.08.2010р.

В судових засіданнях позивач вимоги підтримав.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, вважає, що діючим законодавством не передбачено право кредитора нараховувати окремо від суми основного грошового зобовязання суми 3% річних та інфляційних, просить застосувати позовну давність.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” та п.1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом 2 ст.275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між ВАТ „Донецькобленерго”, правонаступником якого є позивач по справі, та відповідачем по справі, укладено договір на користування електричною енергією №167 від 01.08.2005р. (далі по тексту Договір), за умовами якого постачальник електричної енергії (позивач) постачає електричну енергію споживачу (відповідачу), а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невідємними частинами.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2010р. №20/146пн, яка набрала чинності, з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м.Марїнка стягнути на користь ВАТ „Донецькобленерго”, правонаступником якого є позивач ПАТ „Донецькобленерго” грошову суму за неналежне виконання умов вищевказаного договору та за порушення правил користування електричною енергією.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобовязання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 13.07.2009р. по 19.04.2011р. невиконаного грошового зобовязання, позивач просить стягнути 3% річних в сумі 2494,47 грн. та за період з вересня 2009р. по квітень 2011р. інфляційні в сумі 8684,16 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобовязання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобовязання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобовязання виникають нові додаткові зобовязання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобовязання є заходами відповідальності за порушення основного зобовязання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобовязання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у звязку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобовязання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань.

У вказаний в розрахунку позивача період відповідачем зобовязання в повному обсязі не виконані, стягнути за постановою від 08.11.2010р. №20/146пн сума в повному обсязі не сплачена.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобовязаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобовязання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобовязання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, заявлені вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних є обґрунтованими та правомірними, розрахунок цих сум перевірено господарським судом та зясовано по строку позовної давності, що вони нараховані арифметично вірно.

Відповідач заявив також клопотання про застосування строку позовної давності до нарахованих позивачем сум 3% річних та інфляційних.

Оскільки відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права, суд відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України при розгляді справи застосовує позовну давність.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З огляду на вищевикладене, шляхом оцінки всіх матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для нарахування інфляційних та 3% річних в частині визначення періоду такого нарахування (з 13.07.2009р., враховуючи дату звернення з позовом до суду 28.10.2011р.).

Таким чином, клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до нарахованих позивачем сум заявлено безпідставно у звязку з чим задоволенню не підлягає.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, шляхом оцінки всіх матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2494, 47 грн. та інфляційних в сумі 8684, 16 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 11, 256, 257, 267, 509, 526, 527, 551, 598-609, 625, Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” м. Горлівка задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” м. Горлівка (84061, Донецька область, м.Горлівка, вул.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268; п/р відокремл.підрозділ Донецьких західних ЕМ для Марїнського РЕМ № 26001301751417 в ГУ ПАТ ПІБ в Донецькій обл., МФО 334635, ЄДРПОУ 00131179) 3% річних 2494, 47 грн., інфляційних в сумі 8684, 16 грн.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” м. Горлівка (84061, Донецька область, м.Горлівка, вул.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268; рахунок 26001307550283 в філії Центрально-міського відділення АК ПІБ м.Горлівка Донецької області, МФО 334464) державне мито у сумі 112,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку відповідно до розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 15.12.2011р.

Суддя Сгара Е.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >