Рішення № 19879036, 07.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.12.11 р. Справа № 7/359

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

При секретарі судового засідання О.В.Журило

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка

До відповідача: Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” м.Донецьк

Предмет спору: стягнення 3% річних 46 564, 64 грн., інфляційних 167 456, 54 грн., пені 11 804, 06 грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 довір.

від відповідача: ОСОБА_2 довір.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго” м.Горлівка звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” м.Донецьк про стягнення 3% річних 46 564, 64 грн., інфляційних 167 456, 54 грн., пені 11 804, 06 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір про постачання електричної енергії №1 від 30.08.2006р. з додатками; рішення господарського суду Донецької області від 19.06.2007р. №32/182, від 23.09.2008р. №25/137, від 12.11.2008р. №7/181, від 21.04.2009р. №10/70, від 10.11.2009р. №7/215, від 22.07.2010р. №7/148, від 24.05.2011р., №38/56; копію позовної заяви відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” до Обласного Комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” з додатками; копію постанови Вищого господарського суду Украіни від 23.02.2010р. по справі 37/134.

В судових засіданнях позивач вимоги підтримав в повному обсязі.

Проти зменшення суми пені позивач заперечив.

Відповідач у відзиві та у судовому засіданні зазначив, що рішення суду, що набрали чинності за своїми ознаками є новацією, які повинні бути виконані вже в порядку виконавчого провадження, вважає відсутньою свою вину в несвоєчасному виконанню як умов Договору так і судових рішень, оскільки відповідач є комунальним підприємством та знаходиться в тяжкому фінансовому стані. Зазначив, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що порушення такого зобовязання вчинене не з її вини (ст.617 ЦК України). Просить зменшити розмір пені на 50% та відмовити у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних.

У відзиві відповідач також просить залучити у справу в якості третьої особи ВДВС Ворошиловського РУЮ м.Донецька.

У клопотанні від 29.11.2011р. відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування 3% річних та інфляційних на борг, стягнутий рішеннями суду №32/182 від 19.07.2007р. та №25/137 від 23.09.2008р., а також про неправомірне обєднання заявлених вимог в одній позовній заяві.

В судовому засіданні 07.12.2011р. відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, проте підтвердив, що ці суми нараховані арифметично вірно.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” та п.1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між ВАТ „Донецькобленерго”, правонаступником якого є позивач по справі, та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії №1 від 30.08.2006р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з додатками.

Відповідно до п.9.5 Договору, строк дії договору встановлений до 31 грудня 2006 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення дії.

З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що на момент виникнення спірного боргу сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідно до р.1 Договору, постачальник електричної енергії (позивач) постачає електричну енергію споживачу (відповідачу), а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та додатками до Договору, що є його невідємними частинами.

Облік електричної енергії та порядок розрахунків узгоджені сторонами у розділі 7 Договору та у Додатку №5 „Порядок розрахунків за електроенергію” до Договору.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.06.2007р. №32/182, від 23.09.2008р. №25/137, від 12.11.2008р. №7/181, від 21.04.2009р. №10/70, від 10.11.2009р. №7/215, від 22.07.2010р. №7/148, від 24.05.2011р., №38/56, які набрало чинності, було стягнуто з Обласного Комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” на користь ВАТ «Донецькобленерго» грошові кошти за неналежне виконання умов договору про постачання електричної енергії №1 від 30.08.2006р.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобовязання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, наявність судових рішень про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобовязання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобовязання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобовязань.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобовязаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобовязання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення. Крім того, право кредитора на звернення із вимогами про стягнення суми пені за невиконання грошового зобовязання прямо передбачено умовами Договору.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобовязання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України, приписами ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, а також умовами Договору.

В підтвердження факту належного виконання виниклого на підставі рішень від 19.06.2007р. №32/182, від 23.09.2008р. №25/137, від 12.11.2008р. №7/181, від 21.04.2009р. №10/70, від 10.11.2009р. №7/215, від 22.07.2010р. №7/148, від 24.05.2011р., №38/56 зобовязання по сплаті коштів на користь позивача відповідач не надав суду жодного документа.

На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 01.11.2008р. по 30.09.2011р. невиконаного грошового зобовязання, позивач просить стягнути 3% річних 46 564, 64 грн., інфляційні 167 456, 54 грн., пеню 11 804, 06 грн.

При розгляді даних вимог про суд виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобовязання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобовязання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобовязання виникають нові додаткові зобовязання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобовязання є заходами відповідальності за порушення основного зобовязання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобовязання. Крім того, у своєму клопотанні про застосування строку позовної давності, відповідач також стверджує про те, що 3% річних та інфляційні є додатковими вимогами.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у звязку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобовязання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань.

Відповідно до ст.ст.216218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.4.2.1 Договору, за внесення платежів передбачених пунктами 2.2.3 -2.2.4 договору, з порушенням термінів, визначених додатком №5 „Порядок розрахунків” до цього договору, споживач оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідач проти стягнення вказаних сум заперечив з вищевикладених мотивів, проте підтвердив, що ці суми нараховані арифметично вірно.

Заперечення відповідача, з огляду на вищевикладене, а також той факт, що в період вказаний позивачем в розрахунку, відповідач не виконав грошові зобовязання, судом до уваги не приймаються.

Розрахунок заявлених до стягнення сум перевірено господарським судом, який здійснено позивачем у відповідності до приписів діючого законодавства України, умов Договору та арифметично вірно.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних та пені є обґрунтованими та правомірними.

Відповідач заявив також клопотання про застосування строку позовної давності до нарахованих позивачем сум 3% річних та інфляційних на борг, стягнутий рішеннями суду №32/182 від 19.07.2007р. та №25/137 від 23.09.2008р.

Оскільки відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права, суд відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України при розгляді справи застосовує позовну давність.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З огляду на викладене, шляхом оцінки всіх матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для нарахування інфляційних та 3% річних в частині визначення періоду такого нарахування (з 01.11.2008р. по 30.09.2011р., враховуючи дату звернення з позовом до суду 31.10.2011р).

Таким чином, клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до нарахованих позивачем сум за рішеннями суду №32/182 від 19.07.2007р. та №25/137 від 23.09.2008р. заявлено безпідставно у звязку з чим задоволенню не підлягає.

Таким чином вимоги про стягнення 3% річних 46 564, 64 грн., інфляційних 167 456, 54 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

В судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача стосовно зменшення суми пені на 50%, викладене у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на скрутне фінансове становище підприємства, надав суду баланс станом на 01.10.2011р., витяг з Єдиного держреєстру обтяжень рухомого майна; витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна про арешти; довідку про наявність значної заборгованості перед іншими юридичними особами (біля 600 наказів на загальну суму 92022021,42 грн.).

Позивач заперечує проти зменшення розміру стягуваної пені, посилаючись на той факт, що позивач по справі є субєктом господарювання державного сектора економіки та входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значне для економіки та безпеки держави, а також на тяжке фінансове становище свого підприємства.

У відповідності до вимог ст.83 ГПК України, господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобовязання.

Згідно ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобовязанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи той факт, що відповідач є комунальним підприємством, згідно наявних у справі документів, є збитковим підприємством, а також враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача щодо зменшення суми пені підлягає задоволенню частково. Суд вважає можливим зменшити розмір стягуваної пені на 20%.

Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 9443,25 грн.

Вимоги щодо стягнення пені в залишковій частині задоволенню не підлягають, у звязку зі зменшенням стягуваної суми пені судом.

Судом також розглянуто клопотання відповідача про залучення у справу в якості третьої особи ВДВС Ворошиловського РУЮ м.Донецька.

З огляду на приписи статей 26, 27 господарського процесуального кодексу України, той факт, що рішення, прийняте за результатами даної справи ніяким чином не вплине на права та обовязки ВДВС Ворошиловського РУЮ м.Донецька, у задоволенні даного клопотання судом відмовлено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 256, 257, 267, 509, 526, 527, 549, 551, 598 609, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193, 216-218, 233, 275 Господарського кодексу України, Закону України „Про електроенергетику” №575/97-ВР від 16.10.1997р., Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. N28,Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка до Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” м.Донецьк про стягнення заборгованості 3% річних 46564,64 грн., інфляційних 167456,54 грн., пені 11804,06 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь Публічного акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84600, Донецька область, м.Горлівка, пр. Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) 3% річних в сумі 46564,64 грн., інфляційні в сумі 167456,54 грн., пеню в сумі 9443,25 грн.

Стягнути з Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь Публічного акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84600, Донецька область, м.Горлівка, пр. Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) державне мито у сумі 2259,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236, 00 грн.

У задоволенні вимог в залишковій частині відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 12.12.2011р.

Суддя Сгара Е.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >