Рішення № 19878385, 23.11.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.11.11 р. Справа № 29/192

Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс”, м.Донецьк

до Відповідача: Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”, м.Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 33906,05грн., інфляційних витрат у сумі 3933,11грн., 3% річних у розмірі 691,23грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю);

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс”, м.Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”, м.Донецьк (далі Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 33906,05грн., інфляційних витрат у сумі 3933,11грн., 3% річних у розмірі 691,23грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобовязань за договором №11-10-110т від 01.02.2010р., щодо оплати за поставлений товар.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору №11-10-110т від 01.02.2010р., специфікації до договору, видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, платіжних доручень з доказами здійсненої Відповідачем часткової оплати за поставлений товар, правоустановчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс”, акту звіряння взаємних розрахунків, який підписано та завірено печатками з боку обох сторін без зауважень, відповідно до якого заборгованість складає 33906,05грн.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 692, 712, 530, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12, 54 Господарського процесуального кодексу України.

Заявою вх.№0241/51282 від 23.10.2011р. Позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог заявивши до стягнення суму інфляційних витрат за період з 27.05.2010р. по 31.05.2011р. на суму 33906,05грн., інша частина позовних вимог залишилась незмінною

Суд розглядає справу відносно вимог, визначених у заяві вх.№0241/51282 від 23.10.2011р., оскільки згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення зменшити розмір вимог. Суд приймає вказане зменшення, оскільки відповідні дії не суперечать законодавству і не порушують чиїх - небудь охоронюваних законом інтересів.

23.11.2011р. Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву від 22.11.2011р. №б/н у якому посилається, що при розрахунку суми інфляційних нарахувань, Позивачем не було враховано, що відповідно до п.3.1 Договору №11-10-110т від 01.02.2010р. оплата здійснюється Покупцем протягом 20 банківських днів з моменту отримання товару, тобто прострочення виконання зобовязання наступає з двадцять першого банківського дня після отримання Покупцем (Відповідачем) товару. Оскільки за даним договором було здійснено декілька поставок, було поставлено шість партій товару, то прострочення виконання зобовязання за кожною з цих партій настає на двадцять перший банківський день після отримання товару Покупцем, яке підтверджується підписанням видаткової накладної. Керуючись п.3.1 Договору №11-10-110т від 01.02.2010р. та Рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, встановленими Листом Верховного Суду України №62-97 від 03.04.97р., а також враховуючи періоди заборгованості за окремими накладними, які пропонує Позивач, можна визначити, що інфляційне збільшення суми боргу за визначений в позовній заяві період встановлює 3897,69грн.

Представник Позивача у судове засідання 23.11.2011р. зявився, підтримав позовні вимоги.

Представник Відповідача у судове засідання 23.11.2011р. зявився, проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс” (Постачальник) та Комунальним підприємством „Компанія „Вода Донбасу” (Покупець) було укладено договір №11-10-110т, відповідно п.1.1 якого на умовах, висловлених в розділах даного Договору, Постачальник зобовязаний передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити продукцію (вироби з дроту (електроди), іменовану надалі Товар, по найменуванню, цінам і в кількості, вказаним в Специфікації (Додаток №1), що є невідємною частиною даного Договору.

Згідно пункту 1.3 договору загальна сума Договору, відповідно до цінової пропозиції, складає 199920,20грн. (сто девяносто девять тисяч девятсот двадцять грн. 00 коп.), у тому числі ПДВ 33320,03грн.

У розділі 3 договору Сторони дійшли згоди щодо оплати та ціни Товару:

- Покупець проводить розрахунок за Товар в національній валюті України. Оплата здійснюється протягом 20 банківських днів після отримання Товару (п.3.1 Договору);

- оплата проводиться шляхом банківського перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Оплата за Товар може здійснюватись з рахунків відокремлених підрозділів Покупця (п.3.2 Договору);

Відповідно п.7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання обовязків за цим Договором Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України і умов даного Договору.

Між Сторонами було підписано специфікацію, де визначили найменування товару, кількість та суму.

На виконання умов вказаного договору Позивачем було здійснено поставку на загальну суму 78871,05грн., що підтверджується видатковими накладними №04 від 01.02.2010р. на суму 19980,00грн., №08 від 01.03.2010р. на суму 14985,00грн., №12 від 12.04.2010р. на суму 33916,05грн., №13 від 28.04.2010р. на суму 9990,00грн. Вказані накладні підписані та завірені печатками з боку обох сторін без зауважень. Відповідачем товар отриманий на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей.

Для оплати Позивачем виставлені рахунки-фактури.

Відповідачем була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 44965,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями які містяться в матеріалах справи. У звязку з викладеним виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 33906,05грн.

За для досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Відповідача було направлено претензію з вимогою оплатити заборгованість.

За таких обставин та у звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору №11-10-110т від 01.02.2010р. Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на загальну суму 78871,05грн., Відповідачем була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 44965,00грн., внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 33906,05грн.

Документи, які б свідчили про незгоду Покупця з неналежністю виконання Постачальником своїх зобовязань по Договору суду не надавались.

Відтак, несплачена сума, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобовязань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, становить 33906,05грн. За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів погашення суми боргу у розмірі 33906,05грн. до матеріалів справи не надано, у звязку з чим вимоги про стягнення суми боргу підлягають задоволенню та стягненню з Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”.

З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази наявності заборгованості та порушення зобовязань за договором, суд вважає, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі статті 625 ЦК України прострочення виконання грошового зобовязання тягне за собою обовязок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком Позивача розмір інфляційних витрат з урахуванням визначеного останнім періоду прострочення становить 3721,94грн., 3% річних від суми загального боргу складає 691,23грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ” та період їх нарахування, суд дійшов висновку про їх задоволення у розмірі заявленому Позивачем, а саме 3721,94грн.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок позовних вимог про стягнення 3% річних задовольняє цю вимогу у розмірі зазначеному Позивачем 691,23грн.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс”, м.Донецьк до Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”, м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 33906,05грн., інфляційних витрат у сумі 3721,94грн., 3% річних у розмірі 691,23грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу” (83001, м.Донецьк, вул.Артема, 85, ЄДРПОУ 00191678, р/р26000301796023 у філії ГУ ПІБ України в Донецькій області, МФО 334635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс” (83017, м.Донецьк, вул.Марії Ульянової 63-а, ЄДРПОУ 35951359, р/р 2600997981 у ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 380805) заборгованість у розмірі 33906,05грн., інфляційні витрати у сумі 3721,94грн., 3% річних у сумі 691,23грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу” (83001, м.Донецьк, вул.Артема, 85, ЄДРПОУ 00191678, р/р26000301796023 у філії ГУ ПІБ України в Донецькій області, МФО 334635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інко Плюс” (83017, м.Донецьк, вул.Марії Ульянової 63-а, ЄДРПОУ 35951359, р/р 2600997981 у ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 380805) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 385,30грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,71 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засідання 23.11.11р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Риженко Т.М.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

Повний текст рішення складено та підписано 28.11.11р.