Рішення № 19871569, 08.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

08 грудня 2011 р. Справа 11/124/2011/5003

за позовом Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат, м. Луцьк

до товариства з обмеженою відповідальністю «КСК –Інтертрейд», м. Вінниця

про стягнення 138 460, 08 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з ТОВ «КСК –Інтертрейд»заборгованість по оплаті горілчаних виробів у розмірі 138 460, 08 грн., в тому числі 124 689, 75 грн. основного боргу по оплаті горілчаних виробів, 1323, 76 грн. пені, 256, 21 грн. процентів річних та 12190, 36 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 19.09.2010р. між сторонами укладено дистриб’юторський договір за № 1410/10. Відповідно до вказаного договору позивач поставив відповідачу горілчані вироби загальною вартістю 304 459,21 грн..

Пунктом 6.3. договору визначено, що оплата може бути здійснена з відстрочкою 31 календарний день з моменту поставки товару.

Проте, відповідачем платежі за договором проводились з порушенням строків та розміру, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 124 689,75 грн..

Заявою за № 963 від 21.09.2011р. позивач, посилаючись на проведення відповідачем часткових розрахунків, зменшив розмір позовних вимог в частині основного боргу в сумі 2 500 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 10.10.2011р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про розгляд справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 5247.

Зважаючи на відсутність належних доказів в матеріалах справи та з метою забезпечення реалізації сторонами права на судовий захист своїх прав та інтересів, ухвалою від 03.11.2011р. розгляд справи відкладено на 08.12.2011р..

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не скористався своїми правами, не надавши визначених судом документів та не забезпечивши явки свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

19 вересня 2010 року між Державним підприємством Луцький спиртогорілчаний комбінат (позивач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «КСК-Інтертрейд»(відповідач, за договором Дистриб’ютор) укладено дистриб'юторський договір про реалізацію горілчаних виробів за № 1410/10.

Згідно з предметом даного договору Постачальник передає дистриб’ютору товар у власність, а Дистриб’ютор приймає товар та оплачує Постачальнику його вартість на умовах визначених у даному договорі. Повний асортимент та рекомендовані мінімальні ціни за якими Дистриб’ютор здійснює наступну реалізацію товару клієнтам встановлюються сторонами у додатку № 1.

Розділом 6 договору сторони погодили ціну та порядок розрахунків.

Так, відповідно до п. 6.1. договору сторони погодилися, що ціна товару в розрізі повного асортименту та рекомендованих мінімальних цін встановлюється в додатку до даного договору.

В п. 6.3. сторони встановили загальних порядок оплати товару –оплата кожної партії товару здійснюється Дистриб’ютором з відстрочкою платежу на 31 (тридцять один) календарний день з моменту отримання кожної партії товару.

Даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31 грудня 2010 року включно у частині поставок товару, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов’язань за даним договором.

На виконання зобов’язань за договором позивач, згідно видаткових накладних № РНЛ-0003993 від 14.12.2010р. та № РНЛ-003992 від 14.12.2010р. поставив відповідачу товар на загальну суму 304 459,18 грн., який останній прийняв, що підтверджується підписом уповноваженого представника та відтиском печатки відповідача на вказаних накладних.

В рахунок проведення розрахунків за договором відповідачем перераховано на рахунок позивача 207 500 грн., що підтверджується виписками банку ( а.с. 22-53, 82). Крім того, 15.12.2010р. відповідачем повернуто позивачу товару на суму 80,40 грн., про що свідчить накладна на повернення № 0000001959.

За таких обставин, станом на день розгляду справи сума боргу за договором складає 96 878,78 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по передачі відповідачеві товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов’язку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договорами строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність боргу за дистриб’юторським договором № 1410/10 в розмірі 96 878,78 грн.. Вказана сума визнається відповідачем в обопільно підписаному акті звірки від 21.10.2011р. та визначена позивачем в розрахунку ціни позову поданого листом № 1002 від 26.10.2011р..

Щодо боргу в сумі 26759,08 грн. суд дійшов висновку про відмову в позові в цій частині виходячи з наступного.

В розрахунку ціни позову позивач посилаючись на ст. 534 Цивільного кодексу України вказує, що відповідачем проведено платежі на суму 207 500 грн., з яких: 18937,46 грн. спрямовано на погашення нарахованої пені, 3665,32 грн. –на погашення процентів річних, решта коштів в розмірі 184 897,22 грн. спрямовано на погашення основного боргу.

Так, положеннями ст. 534 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В той же час, відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 р. № 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Як вбачається з виписок банку наданих позивачем, відповідачем проводились розрахунки за договором № 1410/10 від 14.09.2010р.. В самому ж договорі сторонами не погоджено зарахування просточених платежів в рахунок погашення пені та відсотків річних.

За таких обставин, в позові в частині стягнення 26759,08 грн. боргу слід відмовити як безпідставно заявленій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2011р. № 5015/1494/11.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 1323,76 грн. пені, 256,21 грн. процентів річних та 12190,36 грн. інфляційних нарахувань. Слід зазначити, що вказані суми позивачем визначені в позові, тоді як в розрахунку ціни позову поданого до суду листом за № 1002 від 26.10.2011р., позивачем визначено пеню в розмірі 1470,10 грн., проценти річних в розмірі 284,54 грн. та інфляційні втрати в розмірі 12190,36 грн.. Водночас, зважаючи, що позивачем не вчинено процесуальних дій, визначених положеннями ст. 22 ГПК України, судом розглядаються вимоги заявлені в позовній заяві.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачений спеціальний строк позовної давності в один рік для стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 10.1 договору визначено, що при не оплаті (несвоєчасній оплаті) отриманого товару Дистриб’ютор сплачує проценти у розмірі 3% річних (згідно ст.. 625 ЦК Укаїни) від вартості неоплаченого товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки, а також зобов’язаний відшкодувати інфляційні збитки.

В п. 11.5. договору сторони вирішили продовжити строк нарахування (ч. 6 ст. 232 ГК України) та строк позовної давності стягнення ( ст. 259 ЦК України) штрафних та/або оперативно-господарських санкцій до 3 (трьох років).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період визначений в розрахунку ціни позову за допомогою бази даних «Законодавство України», судом встановлено, що заявлені до стягнення суми є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню. Одночасно суд зазначає, що суми пені та відсотків річних є значно заниженими.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судох витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді справи судом з‘ясовано, що при зверенні до суду позивачем платіжним дорученням № 964 від 07.07.2011р. зайво сплачено 67 грн. 58 коп. державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КСК-Інтертрейд»(21000, м. Вінниця, вул.. Лебединського, 34, кім. 23, код 34272574) на користь Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат (43001, м. Луцьк, вул.. Ковельська, 67, код 05515312) 96 878 (дев’яносто шість тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 78 коп. –боргу; 1 323 (одну тисячу триста двадцять три) грн. 76 коп. –пені; 256 (двісті п’ятдесят шість) грн. 21 коп. –3% річних; 12 190 (дванадцять тисяч сто дев’яносто) грн. 36 коп. –інфляційних втрат; 1 106 (одну тисячу сто шість) грн. 49 коп. –витрат зі сплати державного мита та 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 60 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В позові в частині стягнення 27759,08 грн. боргу відмовити.

4. Повернути Державному підприємству Луцький спиртогорілчаний комбінат (43001, м. Луцьк, вул.. Ковельська, 67, код 05515312) з Державного бюджету України суму зайво державного мита в розмірі 67 (шістдесят сім) грн. 58 коп. (платіжне доручення № 964 від 07.07.2011р. знаходиться в матеріалах справи № 11/124/2011/5003).

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення згідно ст. 87 ГПК України направити сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 12.12.2011р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (43001, м. Луцьк, вул. Ковельська, 67)

3 - відповідачу (21000, м. Вінниця, вул. Лебединського, 34, кімн. 23)

< Дата >