Ухвала суду № 19848200, 29.11.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13301/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" листопада 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі:

за участю:Федорової Г.Г.,

Данилової М.В., Ключковича В.Ю.,

Петриченко Ю.П.,

представника апелянта Матвієнка М.Е.,

представників відповідача Кавунця В.В., Лях Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Будспецпроект»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2011 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Будспецпроект»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересня 2010 року Приватне підприємство «Будспецпроект»(далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 07.09.2010 року № 0002622301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1285348,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2011 року в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Будспецпроект»відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 серпня 2010 року службовими особами відповідача було проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Будспецпроект»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Статус-Плюс»та ТОВ «СП ЮКОН».

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 27.08.2010 року №5513/23-1/32306496, в якому встановлено порушення ПП «Будспецпроект»вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем суму податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року на загальну суму 998441,00 грн.(т. 1 а.с. 10-19).

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002622301/0 від 07.09.2010 року про визначення ПП «Будспецпроект»податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 1297974,00 грн. (т. 1 а.с. 20).

Однак, з урахуванням змін, внесених до акту перевірки № 5513/23-1/32306496 від 27.08.2010 року загальна сума донарахувань з ПДВ по податковому повідомленню-рішенню №0002622301/0 від 07.09.2010 року складає 1285 348,00 грн., в тому числі, основний платіж в сумі 943243,00 грн. та фінансові санкції в сумі 342105,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509-XII (далі Закон № 509-XII), на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Згідно зі статтями 10, 11 Закону № 509-XII, до компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР) (далі по тексту ухвали в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.1.7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегія суддів зазначає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) (далі по тексту ухвали в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що протягом 2009-2010 років між ПП «Будспецпроект»та ТОВ «СП ЮКОН», ТОВ «Статус Плюс»було укладено ряд цивільно-правових угод, які на думку колегії суддів не створюють цивільно-правових наслідків та містять ознаки фіктивності з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Так, з акту перевірки вбачається, що в ході перевірки відповідачем, згідно даних податкової звітності (форма 1-ДФ розрахунки комунального податку) було встановлено, що середньосписочна чисельність працюючих у ТОВ «СП ЮКОН»за перевіряємий період становила 2 особи, а середньосписочна чисельність працюючих у ТОВ «Статус-Плюс»- 3 особи, що в свою чергу свідчить про відсутність у ТОВ «СП ЮКОН»та ТОВ «Статус-Плюс»трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

На підтвердження факту надання послуг по цивільно-правовим угодам, укладених протягом 2009-2010 років позивачем були надані акти здачі прийняття виконаних робіт (надання послуг), податкові та видаткові накладні та платіжні доручення, що підтверджують факт оплати наданих послуг (т. 2 а.с. 70-247, т. 3 а.с. 1-16, 179-204, 220, 227).

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження факту перевезення закупленого у контрагентів товару та не надано жодного документа про оприбуткування та зберігання придбаного товару, що позбавляє можливості зробити висновок про фактичне надання послуг.

Крім цього, апелянтом не надано доказів щодо ділової мети закупки товарів та послуг. Документів, які підтверджують подальше використання товарів і послуг у власній господарській діяльності апелянтом не надані.

Підтверджуючих документів, що надають право на формування податкового кредиту ПП «Будспецпроект»та документів, які б могли підтвердити реальність господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «СП ЮКОН»та ТОВ «Статус-Плюс», ні перевіряючим під час перевірки, ні суду надані не були.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності реальності поставок товарів (робіт, послуг) ПП «Будспецпроект»від контрагентів ТОВ «СП ЮКОН»та ТОВ «Статус-Плюс»- постачальників, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Отже, ПП «Будспецпроект»відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними субєктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Підпунктом 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до викладеного, відшкодування податку на додану вартість можливе лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування податку на додану вартість. При цьому несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга розглядалася як обставина, що свідчить про відсутність надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету, а отже, виключає можливість бюджетного відшкодування.

З акту перевірки вбачається, що ПП «Будспецпроект»згідно поданих декларацій за квітень, травень, червень 2010 року було включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по ТОВ «СП ЮКОН»та ТОВ «Статус-Плюс», які на момент виникнення податкового кредиту, не були підтверджені даними контрагентами, тобто не були віднесені до податкового зобовязання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Будспецпроект»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Суддя:

Суддя: Г.Г. Федорова

М.В. Данилова

В.Ю. Ключкович

Повний текст ухвали складено та підписано 05.12.11р.