Ухвала суду № 19787136, 24.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2324/11

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Голоти Л.О., Совгири Д.І. <Довідник >

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-М" до державної податкової адміністрації у Вінницькій області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Авангард-М" звернулось в суд з позовом до державної податкової адміністрації у Вінницькій області (далі - ДПА у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення №127 від 11 січня 2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року зазначений позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду від 16.08.2011 року та ухвалити нову - про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання представник відповідача не зявився, надавши суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутність в порядку письмового провадження.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу від ТОВ "Авангард-М" не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалась судом обовязковою, а в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом І інстанції ТОВ "Авангард-М" зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 01.08.1995 року та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у м. Вінниці з 18.12.2007 року за № 619. Крім того, з 15.02.2008 року позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.

Посадовими особами ДПА у Вінницькій області проведено позапланову документальну перевірку ТОВ "Авангард-М" з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в сумі 88723 грн. за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувались в період з 01.07.2008 року по 01.09.2009 року, за результатами якої складено акт від 10.02.2010 року №38/0702/23061398.

Даним актом встановлено заниження товариством бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 73650 грн. та за липень 2009 року на 1700 грн., у звязку з чим ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення - рішення №0000042330 від 18.02.2010 року про збільшення ТОВ "Авангард-М" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 75350 грн. та відображено, що зазначена сума підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів.

Однак, у подальшому, рішенням голови ДПА у Вінницькій від 11.01.2011 року №127 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від №0000042330 від 18.02.2010 року скасовано. Приймаючи своє рішення ДПА у Вінницькій області виходила із того, що в порушення підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; перевірка, висновки якої відображено в акті від 10.02.2010 року №38/0702/23061398, проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість": без проведення доперевірочного аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надмірну сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту декларації з ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд І інстанції виходив з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобовязаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобовязань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Тобто, дана норма, виникнення у позивача права на податковий кредит, не ставить його у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Також встановлено, що оскаржуване рішення не відповідає приписам ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками попередньої судової інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Відповідно до п.п. 1.8 ст. 1 Закону № 168, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню № 127 від 11.01.2011 року, суд І інстанції дійшов вірних висновків про невідповідність цього рішення критеріям, що визначені ч. 3 ст. 2 КАС України щодо обґрунтованості, пропорційності тощо.

Вказане рішення мотивовано тим, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці №0000042330 від 18.02.2010 року про збільшення ТОВ "Авангард-М" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 75350 грн. не відповідає вимогам законодавства, зокрема п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168. Крім того, зазначено, що перевірку позивача проведено з порушенням наказу ДПА України № 350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України № 515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

Однак, з такими висновками податкового органу погодитись не можна оскільки недотримання вимог вказаних наказів, не є підставою для скасування результатів перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення, так як зазначені нормативні акти носять рекомендаційний характер.

Більше того, дані методичні рекомендації спрямовані саме на організацію роботи органів державної податкової служби, а не на самого платника податку. Тому, не є обовязковими йому до виконання.

Стосовно посилання на норми Закону № 168, то цей Закон не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобовязаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобовязань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, що регулює порядок виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції. Окрім того, знайшла своє відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, факт здійснення позивачем товарних операцій, сплачене по яким ПДВ віднесено останнім до податкового кредиту, та їх товарність, податковим органом під сумнів не ставиться.

Відтак, суд І інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення ДПА у Вінницькій області № 127 від 11.01.2011 року про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0000042330 від 18.02.2010 року.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової адміністрації у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий /підпис/ Курко О. П.

Судді/підпис/ Голота Л. О.

/підпис/ Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар