Постанова № 19786451, 09.11.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2011 р.Справа № 2-а-2707/10/1470 Категорія:10.1Головуючий в 1 інстанції: Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

при секретарі Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Новые технологии», за участю третьої особи Миколаївської обласної профспілки «Солідарність»про стягнення заборгованості в сумі 936,17 грн.,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача на його користь 936,17 грн. заборгованості по страховим внескам за період з 1.01.05 по 31.12.09 р. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відповідач на обліку у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за зазначений період перебував, але страхові внески не сплачував. Сума заборгованості обрахована на підставі копій звітів, які подавалися відповідачем до Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову і вказував на те, що він є платником страхових внесків на соціальне страхування від тимчасової втрати працездатності до Миколаївської обласної профспілки «Солідарність», а тому сплачувати внески до Фонду не зобовязаний. За таких обставин відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволені позову.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року в задоволенні позову Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, внаслідок чого по справі ухвалене необґрунтоване рішення. Так, відповідач, як роботодавець, що використовує найману працю, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності, та витратами, зумовленими похованням»від 18.01.2001 року №2240 є страхувальником на загальнообовязкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності. Апелянт вказує, що відповідач зобовязаний був виконувати обовязки, покладені на нього статтею 27 Закону №2240, як на страхувальника, зокрема: зареєструватися в робочому органі Фонду (перереєструватися), сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески до Фонду у відповідності до ст. 23 Закону один раз на місяць у день, встановлений для виплати заробітної плати найманим працівникам.

Проте, відповідач не зареєструвався в робочому органі Фонду, не надає встановленої звітності по коштах Фонду та не сплачує страхові внески Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як державному цільовому Фонду, кошти якого формуються за рахунок страхових внесків страхувальників та застрахованих осіб, і використовуються на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам (найманим працівникам).

Неодноразові вимоги Відділення до відповідача про усунення зазначених порушень Закону №2240, він ігнорував і повідомляв, що сплачує страхові внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування громадській профспілковій організації «Солідарність».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Колегією суддів встановлені наступні обставини.

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Новые технологии»27 грудня 1999 року зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за №30680264. Підприємство перебуває на обліку у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. При цьому звітів до Фонду відповідач не надавав.

У 2010 році позивач витребував з Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття річні звіти відповідача та на підставі них здійснив розрахунок заборгованості зі страхових внесків. В звязку з цим позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 936,17 грн. заборгованості по страховим внескам за період з 1.01.05 по 31.12.09 р.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в період з 2005-2009 р.р. відповідач до Фонду звітував та відповідні страхові внески не сплачував, його наймані працівники не отримували з бюджету Фонду відповідні виплати за цей період. В звязку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач фактично не був страхувальником, а платниками страхових внесків є страхувальники та застраховані особи. Тобто, стягнення страхових внесків з підприємства за той період, коли воно не платило внески до Фонду і фактично не мало статусу страхувальника, та найманим працівникам підприємства не надавалися послуги з виплат допомоги по тимчасовій непрацездатності, фінансування санаторно-курортного лікування та іншого, є безпідставними.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Так, з набранням 28 лютого 2001 року чинності Закону №2240, відповідач зобовязаний був виконувати покладені на нього ст. 27 цього Закону, як на страхувальника, обовязки, зокрема сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески до Фонду.

Відповідно до ст. 23 Закону №2240 страхові внески повинні були сплачуватися один раз на місяць у день, встановлений для виплати заробітної плати найманим працівникам.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач фактично не був страхувальником, спростовується ст. 2 Закону №2240 згідно якої страхувальниками є юридичні особи, як використовують найману працю.

Крім того, відповідно до п. 2.16 Інструкції «Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду», затвердженої постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року №16 зняття з обліку страхувальників можливо лише після отримання з Єдиного державного реєстру повідомлення про припинення юридичної особи із зазначенням номеру та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Судова колегія вважає хибними аргументи відповідача стосовно сплати ним страхових внесків до МОП «Солідарність». Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №2240 єдиним страховиком визначений Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і цим Законом не передбачена можливість вибору підприємством страховика на власний розсуд.

Колегія суддів також зазначає, що професійні спілки, які діють на території України, не належать до робочих органів Фонду і не мають їх повноважень, тому укладення відповідачем договору з Миколаївською обласною профспілкою «Солідарність»та сплата ним коштів цій організації не може звільняти його від сплати страхових внесків, встановлених Законом №2240.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що згідно зі ст. 30 Закону №2240 право застосовувати фінансові санкції мають керівники виконавчої дирекції Фонду та його відділень, їх заступними, тому суд не може виконувати функції щодо притягнення відповідача до юридичної відповідальності та накладати на нього стягнення.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, так як предметом даного позову було не стягнення з відповідача штрафних санкцій за несплату страхових внесків, а стягнення заборгованості по страхових внесках.

Колегія суддів вважає хибним та таким, що не відповідає вимогам Закону №2240, висновок суду першої інстанції про те, що розрахунок сум належних до сплати страхових внесків носить ймовірний та приблизний характер, так як виконаний не на підставі даних перевірки або звітів відповідача, а на підставі копії звітів підприємства до іншого соціального Фонду.

Апелянт вірно вказує на те, що Законом №2240 не визначено, що розрахунок належних до сплати сум страхових внесків здійснюється виключно на підставі даних перевірок або звітів підприємства.

Крім того, ст. 21 Закону №2240 визначено, що страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності, нараховуються у відсотках: для роботодавців до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб; для найманих працівників до сум оплати праці.

Оскільки база для нарахування страхових внесків як до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності так і до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття визначається відповідно до ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»від 11 січня 2001 року, то Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правильно нараховане відповідачу страхові внески у сумі 936,17 грн. на фонд оплати плати найманих працівників за період з 01.01.2005 року по 31.12.2009 року на підставі розрахункових відомостей про нарахування і перерахування страхових внесків, наданих відповідачем до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції не правильними і такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Позивач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності задовольнити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 скасувати, постановити по справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності.

Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства «Новые технологии»на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності 936,17 грн. заборгованості по страховим внескам за період з 1.01.05 по 31.12.09 р.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст постанови виготовлений 11.11.2011 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький