Постанова № 19776091, 12.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 вересня 2011 року 10:30 № 2а-11243/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого судді Дегтярьової О.В.,

при секретарі судового засіданні Безсчасній Я.С.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_2 (довіреність від 05.05.2011р. № 1530/9/10-036),

відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 21.06.2010р. № б/н),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росшина»

про стягнення коштів у розмірі 26940, 00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Вишгородському районі Київської області заявлені позовні вимоги до ТОВ «Росшина»про стягнення вартості отриманого за нікчемними договорами, укладеними між ТОВ «Кубер Трейд»та ТОВ «Росшина», на загальну суму 26940, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вчинений між ТОВ «Росшина»та ТОВ «Кубер Трейд»договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому до відповідача мають бути застосовані наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування свого заперечення посилався на те, що відповідач та його контрагент на момент здійснення господарських операцій були легітимізовані у встановленому законодавством порядку та знаходились в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Крім того, ТОВ «Росшина»не може нести відповідальність за несплату податків іншим субєкта господарювання лише внаслідок того, що його визнано банкрутом, а також посилається на те, що позивачем не надано доказів щодо визнання правочинів за договорами, які укладені між відповідачем та ТОВ «Кубер Трейд»нікчемними, а тому стягнення в дохід коштів, отриманих за начебто нікчемними правочинами є безпідставним та необґрунтованим.

В судовому засідання 12 вересня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 12 вересня 2011 року у судовому засідання заперечував проти задоволення позову та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Між ТОВ «Росшина»та ТОВ «Кубер Трейд»було укладено усний договір, згідно з яким ТОВ «Кубер Трейд»поставило ТОВ «Росшина»товар (паливно-мастильні матеріали, склоомивачі, антикорозійні засоби, тощо) всього на загальну суму 26940, 00 грн.

Виконання зазначеного договору підтверджується рахунком-фактурою від 20 лютого 2007 року № 205, від 10 лютого 2007 року № 108, від 01 березня 2007 року № 107, від 07 травня 2007 року № СФ-0000077, від 11 червня 2007 року № СФ-000111, від 05 липня 2007 року № СФ-0000405, від 01 серпня 2007 року № СФ-0000108, від 08 серпня 2007 року № СФ-0000085, від 10 вересня 2007 року № СФ-0001009, видатковими накладними від 20 лютого 2007 року № 200210, від 10 лютого 2007 року № 100201, від 01 березня 2007 року № 010325, від 07 травня 2007 року № 070541, від 06 червня 2007 року № 060610, від 04 липня 2007 року № 040715, від 01 серпня 2007 року № 010822, від 08 серпня 2007 року № 080812, від 10 вересня 2007 року № 100909.

Крім того, виконання зазначеного договору підтверджується також наступними податковими накладними: податковою накладною від 10 вересня 2007 року № 100909 на загальну суму 3180, 00 грн., в тому числі 530, 00 грн. податок на додану вартість; податковою накладною від 01 березня 2007 року № 010325 на загальну суму 1740, 00 грн., в тому числі 290, 00 грн. податок на додану вартість; податковою накладною від 10 лютого 2007 року № 100201 на загальну суму 5550, 00 грн., в тому числі 925, 00 грн. податок на додану вартість; податковою накладною від 20 лютого 2007 року № 200210 на загальну суму 1690, 00 грн., в тому числі 281, 67 грн. - податок на додану вартість; податковою накладною від 08 серпня 2007 року № 080812 на загальну суму 3600, 00 грн., в тому числі 600, 00 грн. - податок на додану вартість; податковою накладною від 01 серпня 2007 року № 010822 на загальну суму 1900, 00 грн., в тому числі 316, 67 грн. - податок на додану вартість; податковою накладною від 04 липня 2007 року № 040715 на загальну суму 2800, 00 грн., в тому числі 466, 67 грн. податок на додану вартість; податковою накладною від 06 червня 2007 року № 060610 на загальну суму 3700, 00 грн., в тому числі 616, 67 грн. податок на додану вартість; податковою накладною від 07 травня 2007 року № 070541 на загальну суму 2780, 00 грн., в тому числі 463, 33 грн. податок на додану вартість.

Оплата товару ТОВ «Росшина»підтверджується платіжними дорученнями від 21 лютого 2007 року № 172, від 12 березня 2007 року № 16, від 22 березня 2007 року № 28, від 07 червня 2007 року № 55, від 19 червня 2007 року № 67, від 09 липня 2007 року № 80.

Порядок визнання правочину недійсним регулюється Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)(далі Цивільний кодекс України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину є:

- суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- вчинення правочину особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;

- відсутність вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності його внутрішній волі;

- правочин, що укладається, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобовязання, встановлені ст. 179 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)(далі Господарськийкодекс України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, серед підстав недійсності оспорюваних зобовязань, передбачених Господарським кодексом України, законодавець виділяє наступні:

- невідповідність вимогам закону;

- вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- укладення їх учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Цивільне законодавство України передбачає презумпцію правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про застосування наслідків нікчемного правочину, суд повинен зясувати наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

До угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. Для стягнення таких санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, за змістом наведеної норми, у разі, якщо сторонами виконаний нікчемний договір, стягнення з добросовісної сторони в дохід держави провадиться за умови повернення їй усього одержаного за таким правочином недобросовісною стороною, тобто, в даному випадку, повернення недобросовісною стороною коштів.

Суд вважає обґрунтованими доводи податкового органу про наявність у ТОВ «Кубер Трейд»умислу на укладення з ТОВ «Росшина»угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що підтверджується в сукупності Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 16 липня 2009 року у справі № 8/1-150/2009, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, а також Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року у справі № 2-а-428/08, якою припиненою юридичну особу ТОВ «Кубер Трейд», визнано установчі документи ТОВ «Кубер Трейд»недійсними з моменту їх державної реєстрації та визнано недійсним з моменту видачі свідоцтво про реєстрацію платника податку № 13703410 від 13 липня 2006 року, з урахуванням положень ч. 1 , ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

На наявність умислу при укладенні договору у ТОВ «Росшина»податковий орган не посилався.

Водночас, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року було закрито провадження у даній справі в частині стягнення з ТОВ «Кубер Трейд»коштів, отриманих за нікчемними правочинами в сумі 26940, 00 грн. на підставі п. 5 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України у звязку з припиненням ТОВ «Кубер Трейд», що унеможливлює застосування до нього наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави у відповідності до вищезазначеної норми стягнути в доход держави одержане ТОВ «Росшина»на відшкодування виконаного.

Крім того, судом враховується те, що частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням ст. 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

До суду із вказаним позовом ДПІ у Вишгородському районі Київської області звернулась 10 грудня 2010 року, а виконання договору мало місце в 2007 році.

Крім того, факт укладення вказаного договору був встановлений ДПІ у Вишгородському районі Київської області в ході перевірки, за результатами якої було складено Акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Росшина»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18 травня 2005 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 18 травня 2005 року по 30 вересня 2009 року від 21 січня 2010 року № 59/23-2/33483573.

Отже, податковий орган скористався своїм правом на звернення до суду з порушенням строку для застосування вказаних санкцій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова