Постанова № 19773390, 28.11.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/7257/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Затишшя-хлібопродукт»до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.08.2011 року № 0000122300, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишшя-хлібопродукт»(надалі по тексту Позивач або ТОВ «Затишшя-хлібопродукт») звернулось до суду з позовом до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (надалі по тексту Відповідач або Рздільнянська МДПІ Одеської області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 року № 0000122300. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 19.07.2011 року № 708-35/23-00/32646204 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»з питань взаємовідносин з ТОВ «Пейд»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року»відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.08.2011 року № 0000122300, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 188 425,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 188424,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн. Позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийнято на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у звязку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що в період з 13.07.2011 року по 18.07.2011 року відповідно до наказу від 12.07.2011 року № 711 посадовими особами Роздільнянської МДПІ Одеської області згідно п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»з питань взаємовідносин з ТОВ «Пейд»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 19.07.2011 року № 708-35/23-00/32646204 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»з питань взаємовідносин з ТОВ «Пейд»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року»(а.с. 10-18), відповідно до якого відповідачем встановлено, що в порушення ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 188424 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 року № 0000122300, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 188 425,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 188424,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн. (а.с. 9).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у лютому 2011 року податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Пейд»у сумі 188 424 грн., оскільки оформлені позивачем операції були без мети реального настання передбачених наслідків - виключно, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків.

Зокрема як вбачається з акту, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Пейд»використані зокрема, матеріали акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 187/23-214/31431743 від 10.06.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобовязань ТОВ «Пейд»за січень, лютий 2011 року».

Зокрема, відповідачем зазначено, що за результатами акту перевірки, який надійшов від ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, встановлено відсутність у ТОВ «Пейд»необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, достатніх трудових ресурсів, то згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період січень та лютий 2011 року мають ознаки нікчемності, та як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», у звязку з чим, відповідач у акті перевірки дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по операціям з ТОВ «Пейд».

Таким чином, на підставі результатів перевірки ТОВ «Пейд»відповідачем в акті перевірки від 19.07.2011 року № 708-35/23-00/32646204 зроблений висновок про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2011 року суми ПДВ в розмірі 188 424 грн.

Суд з даними висновком не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ТОВ «Пейд».

21.02.2011 року між ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»(Покупець) та ТОВ «Пейд»(Постачальник) укладено договір постачання ГСМ №554/02 від 21.02.2011 року, згідно якого продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує нафтопродукти (а.с. 31-33).

Згідно п. 1.1 Договору ГСМ №554/02 від 21.02.2011 року Постачальник на умовах та порядку, передбачених цим договором зобовязаний поставити нафтопродукти (далі товар), а покупець зобовязаний на умовах цього договору прийняти товар та оплатити його.

Згідно з п. 1.2 Договору ГСМ №554/02 від 21.02.2011 року кількість, асортимент, ціна, умови поставки та оплати товару на кожну окрему партію визначаються в накладних документах (видаткова накладна та акти прийому-передачі), а у випадку підписання додаткової угоди також в додаткових угодах. Накладні документи та додаткові угоди є невідємною частиною цього договору та свідчать про повну домовленість сторін.

Також судом встановлено, що між ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»та ТОВ «Пейд»укладено доповнення до вищезазначеного договору від 21.02.2011 року № 1, відповідно до п. 1 якої, згідно дійсної додаткової угоди Сторони дійшли згоди викласти в новій редакції п. 1.8 Договору: «Товар передається на умовах СРТ пункт призначення згідно з правилами «Інкотермс»в редакції 2000 року. До вартості товару входить доставка до пункту призначення»(а.с. 34).

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Таким чином, факт отримання товару документально підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами (накладні) та первинними бухгалтерськими документами подальшої реалізації отриманого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ «Затишшя-хлібопродукт» придбало у ТОВ «Пейд»паливо дизельне на загальну суму 1130 545,52 грн. (без ПДВ), ПДВ - 188424,25 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими та податковими накладними (а.с. 28-30, 40-42).

В межах дії договору поставки ГСМ №554/02 від 21.02.2011 року, позивачем за отриманий товар на розрахунковий рахунок постачальника ТОВ «Пейд»з розрахункового рахунку ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»були перераховані грошові кошті на загальну суму 1130 545,52 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 20 від 21.02.2011 року та № 25 від 24.02.2011 року (а.с. 46-47).

По даним розрахункам позивачем надано виписки з системи «банк-клієнт»за березень та квітень 2011 року (а.с. 44-45).

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобовязання, які покладено Цивільним кодексом України за договором поставки, а саме: прийнято товар та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що вказана угода підписана директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди були виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема видатковими, податковими накладними та платіжними дорученнями, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що виконання зобовязань за вищезазначеним договором поставки та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цією угодою, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується також наданими позивачем товарно-транспортними накладними (а.с. 35-39), оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за лютий 2011 року (а.с. 43), договором відповідального зберігання дизельного палива за № 1 від 24.02.2011 року (а.с. 48-49).

Також використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується тим, що отримане від ТОВ «Пейд»дизельне паливо було розміщено позивачем на складі Зберігача ВАТ «Затишанське ХПП», що підтверджується актами прийому-передачі (а.с. 184-190) та відвантажено наступним покупцям: ТОВ «Пілігрим - Плюс», СТОВ «Ольга», СВК «Хлібороб», що підтверджується договором поставки нафтопродуктів №310/НП від 28.03.2011 року, договорами поставки оптової партії товарів №9/11-02 дт від 09.02.2011р., № 2 від 10.02.2011р., № 12 від 01.03.2011р., видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними (а.с. 184-210).

Товар, відвантажений ТОВ «Пейд»на адресу позивача, а також позивачем відповідно покупцям ТОВ «Пілігрим - Плюс», СТОВ «Ольга», СВК «Хлібороб»згідно умов договорів постачання було доставлено транспортними послугами, наданими фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, що підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с. 197- 199). Господарські операції по відвантаженню-продажу товарів на адресу покупців ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»були відображенні у бухгалтерському та податковому обліку у повному обсязі, сума податку на додану вартість у складі ціні продажу було повністю зарахована у складі податкових зобов'язань ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»у відповідних періодах, відповідно до вимог ст.4, ст.7 Закону України №168/97-ВР.

Вищенаведене підтверджує реальність здійснення господарських операції по виконанню вищезазначеної угоди.

Судом встановлено, що зазначеним контрагентом позивачу була надані відповідні податкові накладні на загальну суму 188424,25 грн.: № 57 від 21.02.2011р. на загальну суму 671213,68 грн., сума ПДВ - 111868,95 грн., № 60 від 22.02.2011р. на загальну суму 306118,88 грн., сума ПДВ - 51019,81 грн. та № 63 від 23.02.2011 року на загальну суму 153212,96 грн., саму ПДВ - 25535,49 грн. (а.с. 28-30), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що сума податку на додану вартість у загальному розмірі 188424,25 грн. за вищезазначеними податковими накладними була включена позивачем до складу податкового кредиту, відповідного звітного періоду, а саме в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року.

Як вбачається з акту, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки ТОВ «Пейд», а саме акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 187/23-214/31431743 від 10.06.2011 року відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Пейд»укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а отже у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по операціям з ТОВ «Пейд».

Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «Пейд», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладена між ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»та ТОВ «Пейд»угода не віднесена законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелікправочинів,які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також суд вважає необхідним зазначити, що Роздільнянська МДПІ Одеської області, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та його контрагент ТОВ «Пейд», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності, ні чим не підтверджується та є перекрученням реально існуючих, встановлених в судовому засіданні фактів.

Таким чином, на даний час зазначений договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що як на момент укладення договорів, так і на час розгляду справи ТОВ «Пейд»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ТОВ «Пейд»не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобовязання, визначене договором про надання послуг, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «Пейд»відповідні договори про надання послуг (робіт), прийняв такі роботи (послуги) та оплатив їх у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому у системному звязку вищезазначених приписів Податкового кодексу України визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Тобто, аналіз вищевказаних положень Податкового кодексу України надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»цілком обґрунтовано відповідно до п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України віднесло до податкового кредиту суму ПДВ, підтверджену відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»органом державної податкової служби - Роздільнянською МДПІ Одеської області сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами зазначені п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України , що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Пейд»у загальному розмірі 188424, 00 грн., підтверджену податковими накладними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 188424,00 грн., відповідно до отриманих від контрагента податкових накладних у тому податковому періоді, в якому вони були отримані та з урахуванням 1095 денного терміну, встановленого Податковим кодексом України. Саме даний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено Податковим кодексом України. На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Роздільнянською МДПІ Одеської області не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, не доведено суду фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентом, наявність порушень порядку формування податкового кредиту, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Затишшя-хлібопродукт»про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.08.2011 року № 0000122300.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Затишшя-хлібопродукт»до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.08.2011 року № 0000122300 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області від 10.08.2011 року № 0000122300.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 28 листопада 2011 року.

Суддя С.О. Cтефанов