Постанова № 19772495, 28.02.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:00 год.

28.02.2011 р.справа № 2а-2030/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 30.03.10 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 428/9/10-00 від 17.01.11 р.,

прокурора: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомЗАТ "ЗАНГАС-НГС", вул. Мала Морська, 34/3, м. Миколаїв, 54017 доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029 провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.09 р. № 0000732301/0, від 15.01.10 р. № 0000022301/2, від 15.01.10 р. № 0000032301/2 В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов закритого акціонерного товариства "ЗАНГАС-НГС" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.08.09 р. № 0000732301/0, від 15.01.10 р. № № 0000022301/2, 0000032301/2. якими відповідач визначив позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, а також зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи правомірність своїх вимог, позивач зазначає що вважає хибними висновки відповідача про заниження податку на прибуток, оскільки такий висновок відповідачем зроблено на підставі того, що нібито сплинув термін позовної давності за кредиторською заборгованістю, а тому, відповідно, відповідачем неправомірно визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств. Зазначаючи про необґрунтованість визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, позивач послався на наявність рішення господарського суду Миколаївської області, яким визнано відсутність порушень з боку позивача Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту у квітні 2008 р., а тому, на думку позивача, відповідач діяв неправомірно, зазначивши у Акті перевірки про порушення позивачем цього Закону.

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав суду свої заперечення (т. 1, а. с. 140-149), які ним доповнювались (т. 1, а. с. 245-249). Доводячи свої заперечення, відповідач зазначив про обґрунтованість висновків Акту перевірки, зокрема наявність у позивача простроченої кредиторської заборгованості, яка набула статусу безповоротної фінансової допомоги. Також відповідач послався на врахування під час перевірки листів позивача про наявність у нього збитків, які, на думку відповідача, не могли вплинути на визначення розміру валових витрат та валових витрат, а відповідно на визначення об'єкту оподаткування.

Під час розгляду адміністративної справи представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях на нього.

На підставі повідомлення про вступ прокурора у справу № 18.05.10 р. № 05-1592-10 (т. 1, а. с. 182), у розгляді даної адміністративної справи взяв участь прокурор, який заперечив проти задоволення адміністративного позову з підстав аналогічних запереченням відповідача.

Згідно ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 28.02.11 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вирішуючи спір між сторонами, суд приймає до уваги наступне.

Відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08 р. до 31.03.09 р., валютного та іншого законодавства за той же період.

Відповідно до п. 1.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205, за результатами проведеної перевірки відповідач склав Акт від 03.08.09 р. № 2978/23-600/20919780 (далі - Акт перевірки) (т. 1, а. с. 25-96).

У висновку даного Акту перевірки (т. 1, а. с. 95) зазначено про порушення з боку позивача:

- ст. 5 п. 5.1., 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9., п. 5.5. пп. 5.5.1., ст. 11 п. 11.2. пп. 11.2.1. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 319 223,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 5 891 653,0 грн.

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 6 687 861,0 грн.

Відповідно до повноважень відповідача, наданих йому ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", у редакції чинній на час прийняття податкових повідомлень-рішень, відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 17.08.09 р. № 0000732301/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 319 223,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 2 179 917,7 грн. (т. 1, а. с. 24);

- від 15.01.10 р. № 0000022301/2, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 6 687 861,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 264 784,0 грн. (т. 1, а. с. 23);

- від 15.01.10 р. № 0000032301/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 850 701,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 2 938 597,0 грн. (т. 1, а. с. 22).

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" та законності прийнятого у зв'язку із цим податкового повідомлення-рішення від 17.08.09 р. № 0000732301/1, суд зазначає наступне.

Відповідач вказує на те, що заниження позивачем податку на прибуток виникло внаслідок:

- заниження валового доходу на загальну суму 319768,0 грн., внаслідок того, що позивач не включив до складу валового доходу суму кредиторської заборгованості у розмірі 281956,0 грн. по якій закінчився термін позовної давності, а також невірно визначив приріст балансової вартості запасів за рахунок використання запасів для діяльності, пов'язаної з виконанням довгострокових договорів у сумі 37812,0 грн. (281956,0+37812,0=319768,0);

- завищення валових витрат на суму 4957123,0 грн., яке є наслідком включення позивачем до складу валових витрат 234960,0 грн., без здійснення компенсації вартості товарів (послуг), а також 4722163,0 грн. невірного визначення приросту балансової вартості запасів за рахунок використання запасів для діяльності, пов'язаної з виконанням довгострокових договорів.

Як зазначено відповідачем у Акті перевірки, заниження валового доходу у розмірі 281956,0 грн. є наслідком того, що позивач безпідставно не включив до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості з якої закінчився термін позовної давності, а саме заборгованості з договорів, укладених між позивачем та УВТК ЗАТ "Нафтогазбуд" й ПП "Екогазбуд".

Під час перевірки відповідач направив позивачу запит № 3673/23-615/2 від 14.07.09 р. (т. 1, а. с. 160) щодо надання документів, які б підтверджували отримання товарів (послуг) від зазначених контрагентів позивача.

Позивач такі документи не надав, натомість надіслав відповідачу листа № 02/176 від 24.07.09 р. (т. 1. а. с. 227), у якому підтвердив наявність кредиторської заборгованості за договорами, укладеними з УВТК ЗАТ "Нафтогазбуд" і ПП "Екогазбуд". У судовому засіданні та письмових поясненнях представник позивача підтвердив наявність такої заборгованості.

Згідно ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.6. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Відповідно до ст. 1 п. 1.25. того ж Закону, безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Статтею 1 п. 1.22.1. того ж Закону встановлено, що безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Саме на підставі цих положень законодавства відповідач дійшов висновку про те, що кредиторська заборгованість позивача перед УВТК ЗАТ "Нафтогазбуд" й ПП "Екогазбуд" є безповоротною фінансовою допомогою, яка підлягає включенню до складу валового доходу платника податку.

Разом із тим, всі заперечення відповідача про правомірність включення до складу валового доходу кредиторської заборгованості відповідача ґрунтуються на тому, що зазначена заборгованість не може бути стягнута позивачем у судовому порядку у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Однак відповідач ані в Акті перевірки, ані у запереченнях на позов не навів доказів, на підставі яких ним зроблено висновок про сплив строку позовної давності.

Так, єдиний аргумент, який наведено відповідачем, зводиться до того, що кредиторська заборгованість виникла у 2005 р., а тому відповідач робить висновок про сплив на момент перевірки загального трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Разом із тим інститут позовної давності передбачає зупинення та переривання строку позовної давності, у випадках, передбачених ст. ст. 263, 264 ЦК України.

Відповідач залишив ці обставини поза своєю увагою, а тому висновки відповідача про сплив строку позовної давності суд не може вважати повними та об'єктивними.

Крім того, суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідач взагалі не досліджував договори позивача з УВТК ЗАТ "Нафтогазбуд" й ПП "Екогазбуд", оскільки у Акті перевірки взагалі відсутній аналіз таких договорів, а тому це є порушенням п. 1.7. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205, у якому встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Тому, на думку суду, якщо відповідач дійшов до висновку про сплив строку позовної давності, він повинен був у Акті перевірки зазначити договори, які ним досліджувались, умови цих договорів, дії сторін щодо виконання договорів, тощо.

Також відповідач посилається на те, що позивач невірно визначив приріст балансової вартості запасів за рахунок використання запасів для діяльності, пов'язаною з виконанням довгострокових договорів.

Зокрема, у Акті перевірки зазначено про те, що позивачем при обчисленні балансової вартості запасів на кінець звітного періоду було враховано передачу матеріалів із основного складу, залишки на якому враховуються позивачем при розрахунку податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів на інший склад, залишки на якому не враховуються позивачем при розрахунку податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів, в зв'язку з використанням таких матеріалів при виконанні довгострокових контрактів. У подальшому, як зазначає у Акті перевірки відповідач, такі матеріали (труби) були використані у господарській діяльності позивача.

З цієї обставини відповідач робить висновок про порушення позивачем ст. 5. п. 5.9. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", тобто позивач невірно визначив загальну суму валових витрат та валових доходів, у зв'язку із тим, що позивач не включив до складу валових витрат та валових доходів запасів на складах, які були використані при виконанні довгострокових контрактів.

Згідно вказаної норми, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо відповідач вважає, що порушення допущено внаслідок того, що позивач не повинен був коригувати валові витрати та доходи на суми приросту та убутку запасів, про що зазначено в Акті перевірки (т. 1. а. с. 43), оскільки згідно ст. 7 п. 7.10. пп. 7.10.6. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, пов'язаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді, то на такі доводи відповідача суд повинен зазначити, що ст. 5. п. 5.9. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" не містить виключень щодо ведення суб'єктом господарювання податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, а тому на думку суду, позивач вірно здійснив корегування своїх валових витрат та доходів на суму убутку запасів внаслідок переміщення матеріалів із складу.

Додатково суд зазначає, що у Акті перевірки взагалі відсутнє чітке викладення порушення ст. 5. п. 5.9. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", а описується тільки фактичні обставини, що є порушенням п. 1.7. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205, яким встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Надаючи оцінку такої обставини, якою позивач обґрунтовує свої вимоги в частині протиправності визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства, а саме наявність на час перевірки збитку у розмірі 9 828 408,0 грн., суд наголошує на наступному.

Стаття 3 п. 3.1. Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" визначає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

У випадку, якщо валові витрати позивача перевищували його доходи, відповідно, відсутній і об'єкт оподаткування.

Надані під час судового розгляду справи заперечення відповідача з цього приводу зводяться до того, що позивач поніс збитки у 4 кварталі 2008 р., що ніяким чином не впливає на формування об'єкту оподаткування за 3 квартал 2008 р.

У той же час у Акті перевірки зазначено про те, що перевіряємий період охоплює час з 01.01.08 р. до 31.03.09 р. та у висновку вказано про виявлені порушення у тому числі і за 4 квартал 2008 р.

Крім того, позивач надав суду лист № 02/174 від 23.07.09 р. (т. 1. а. с. 161-165), з якого можна зробити висновок про навність у позивача збитків у тому числі і у 3 кварталі 2008 р.

У Акті перевірки та своїх запереченнях відповідач не надав ґрунтовних пояснень з цього приводу, а також не навів переконливих доводів про наявність у позивача об'єкта оподаткування на який донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємства.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 17.08.09 р. № 0000732301/0, дійшов невірних висновків про порушення відповідачем Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", а тому зазначене податкове повідомлення-рішення не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" та законності прийнятих у зв'язку із цим податкових повідомлень-рішень від 15.01.10 р. № № 0000022301/2, 0000032301/2, суд зазначає наступне.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 15.01.10 р. № 0000022301/2, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 6 687 861,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 264 784,0 грн., відповідач виходив із того, що позивачем допущено порушення ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України "Про податок на додану вартість", а саме

Суд вважає, що відповідач надав цим обставинам хибну оцінку.

Так, 09.02.09 р. господарським судом Миколаївської області у справі № 1/585/08 за правилами адміністративного судочинства вирішено спір між ЗАТ "ЗАНГАС-НГС" та ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.08 р. № 0001871502/0.

Із постанови господарського суду Миколаївської області (т. 1, а. с. 132-135) вбачається, що спір між сторонами виник з приводу податкового повідомлення-рішення від 07.07.08 р. № 0001871502/0, яким ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва зменшено ЗАТ "ЗАНГАС-НГС" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2008 р. у сумі 6 687 861,0 грн.

У той же час предметом доказування в даній адміністративній справі є правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 15.01.10 р. № 0000022301/2, яким позивачу також зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2008 р. на суму 6 687 861,0 грн.

Господарським судом Миколаївської області позов ЗАТ "ЗАНГАС-НГС" задоволено, податкове повідомлення-рішення від 07.07.08 р. № 0001871502/0 ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва скасовано. Рішення суду набрало законної сили 19.02.09 р.

Відповідно до положень ст. 72. ч. 1 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Господарським судом Миколаївської області встановлено відсутність порушень з боку ЗАТ "ЗАНГАС-НГС" ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", правомірність дій позивача з формування податкового кредиту у сумі 6 687 861,0 грн. у березні 2008 р. з моменту фактичного отримання податкових накладних.

Відповідачем фактично повторно прийняте податкове-повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, з тих же підстав, що вже були предметом судового розгляду, та з яких мається судове рішення, яке набрало законної сили.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки відповідач не навів жодної нової обставини, яка слугувала підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2008 р. у сумі 6 687 861,0 грн., крім тих, що вже перевірялись господарським судом, податкове повідомлення-рішення від 15.01.10 р. № 0000022301/2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Додатково суд зазначає наступне.

Системний аналіз ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє дійти висновку про те, що платник податку має право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту виключно після фактичного отримання таким платником податку податкової накладної.

Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень для платника податку щодо можливості включення одержувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість, які зазначені у податкових накладних минулих податкових періодів, до складу податкового кредиту звітного періоду, після отримання ним податкової накладної.

Не можуть буті прийняті судом до уваги заперечення відповідача про відсутність скарг з боку позивача в порядку ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. абз. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки подання такої скарги є правом, а не обов'язком платника податку.

Необґрунтованими є й висновки відповідача щодо того, що позивач, не звернувшись із скаргою на контрагентів, автоматично не скористався правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні, так як Закон України "Про податок на додану вартість" не позбавляє платника податку права на включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв'язку із тим, що такий платник податків не звернувся із скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Тобто, невиконання платником вказаної норми, Закон України "Про податок на додану вартість" не пов'язує із втратою платником податку у подальшому права на формування податкового кредиту, при наявності у нього податкових накладних.

Стосовно штрафних санкцій, які застосовані відповідачем, суд наголошує на тому, що під час судового розгляду справи ним не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, а тому і застосування до нього штрафних санкцій у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях, не може вважатись правомірним.

Відповідно до ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 71 ч. 2 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглянувши адміністративну справу, заслухавши представників сторін, прокурора, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення діяв необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Надавши квитанцію від 30.03.10 р., позивач документально підтвердив судові витрати у сумі 3,40 грн., які підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 17.08.09 р. № 0000732301/0, від 15.01.10 р. № 0000022301/2, від 15.01.10 р. № 0000032301/2.

3. Відшкодувати ЗАТ "ЗАНГАС-НГС" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

4 березня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз