Ухвала суду № 1976699, 26.08.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

26 серпня 2008 року справа № 22-а-8583/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Бадахової Т.П.

Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання

Шептульова С.Ю.за участю представників: від позивача:Чеверда Г.О. за дов. від 05.07.2008року

Херувімов Ю.В.- за дов. від 15.02.2007рокувід відповідача:Березка Р.М. за дов. від 29.12.2007рокурозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецькана постанову Донецького окружного адміністративного судувід 4 червня 2008 року(складена у повному обсязі

9 червня 2008 року)по адміністративній справі№ 2-а-8436/08 (суддя В.А. Шальєва)за позовомДержавного підприємства «Донецьквантажтранс» м. Донецьк

до

Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

про

визнання протиправним рішення та висновків акту перевірки

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2008 року по справі № 2-а-8436 (арк. справи 99-102) з мотивів обґрунтованості заявлених вимог, та протиправності прийнятого рішення частково задоволений позов (арк. справи 1-6) Державного підприємства «Донецьквантажтранс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання протиправними рішення та висновків акту перевірки, визнане протиправним рішення №4 про застосування адміністративного арешту активів платника податків прийняте 25 березня 2008 року керівником Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька, в решті позовних вимог відмовлено. Мотивами задоволення позовних вимог суд визначив відсутність підстав застосування умовного адміністративного арешту спірним рішенням.

В апеляційній скарзі (арк. справи 105-108) Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2008 року по справі №2-а-8436/08 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ДП «Донецьквантажтранс» відмовити, посилаючись на порушення вимог матеріального та процесуального права. Сам факт перебування майна в оренді при наявності податкового боргу на думку податкового органу є підставою для застосування умовного адміністративного арешту активів відповідно до приписів підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8, підпункту 9.1.2 пункту 9.1 та підпункту 9.3.3 пункту 9.3 статті 9 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року №2181-3.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу та його представники під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі відхиляють, і просять постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у апеляційному розгляді справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Державне підприємство «Донецьквантажтранс» є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ 25 грудня 2006 року за номером 34828840, створене на базі відокремленого підрозділу «Вантажно - транспортне управління» в результаті виділення зі складу ДП «Вугілля України», на підставі наказу Міністерства вугільної промисловості України від 25 вересня 2006 року № 748, перебуває на податковому обліку ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька з 29 грудня 2006 року. Наведене доводить існування позивача як юридичної особи з 25 грудня 2006 року, наявність статусу платника податків з 29 грудня 2006 року.

Керівником податкового органу 25 березня 2008 року за порушення позивачем підпункту 8.6.1 «а» пункту 8.6 статті 8 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, яке на думку податкового органу полягає у порушені правил відчуження активів та з метою забезпечення можливості погашення податкового боргу, керуючись підпунктом 9.3.1 статті 9 даного закону, застосував умовний адміністративний арешт активів платника податків (позивача по справі), що перебувають (розміщені, зберігаються) на ділянці що примикає до станції «Донецьк Південний» (арк. справи 7). Правовою підставою прийняття даного рішення визначені приписи підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 цього закону.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність підстав для застосування умовного адміністративного арешту активів.

Як зазначено податковим органом під час проведення перевірки, встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами податкова заборгованість позивача як платника податків станом на 28 березня 2008 року складає 1493303 грн. 60 коп. Податкова заборгованість станом на 1 грудня 2006 року, що отримана підприємством при його створені складає 1468032 грн. 93 коп. Рішення про правонаступництво податкового боргу відповідно до статті 13 Закону України 2181 податковий орган не надав, що доводить відсутність підстав для його формування в даних податкового обліку платника податків (позивача по справі).

Узгодження операцій із заставленими активами, передбачене пунктом 8.6 статті 8 Закону. Серед іншого, підпунктом 8.6.1 визначено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом.

Підпунктом “а” наведеного пункту передбачено узгодження операцій купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-12 (з наступними змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Пунктом 8.1 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платників податків, що має податковий борг передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно закону та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до пункту 1.17 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова застава визначена як спосіб забезпечення податкового зобовязання платника податків не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону (норма викладена в редакції Закону України № 1255-4 від 18 листопада 2003 року і діє з 1 січня 2004 року).

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде право власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобовязань або податкового боргу.

Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі № 1-9/2005 положення підпункту 8.2.2 зазначеного Закону в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу були визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до пункту 4 резолютивної частини наведеного рішення, положення абзацу 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Статтею 73 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР передбачено, що Конституційний Суд України приймає рішення щодо конституційності актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього закону (Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

У разі, якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно статті 124 Конституції України судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України. Отже з дня прийняття зазначеного рішення немає правових підстав для розповсюдження податкової застави на усі активи, та відповідачем повинні бути внесені відомості в Державний реєстр обтяжень лише на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу позивача. Відповідачем податкова застава була зареєстрована 16 листопада 2007 року (арк. справи 46), що спростовує наявність податкової застави у позивача 25 жовтня 2005 року, зазначена застава не існувала, та не могла існувати стосовно позивача, як платника податків внаслідок не існування такого платника на цей момент.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 року № 1255-4, який відповідно до його преамбули визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна.

Пунктом 2 Розділу 9 „Прикінцеві та перехідні положення” зазначеного Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативноправові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

Пунктом 1 статті 37 зазначеного Закону визначені види публічних обтяжень, до яких віднесена податкова застава, стаття 39 передбачає реєстрацію публічних обтяжень в порядку, встановленому цим Законом, протягом пяти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає.

Абзацом першим статті 4 передбачено, що публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до Закону або рішення суду. Предметом відчуження за спірними господарськими операціями були транспортні засоби, які відповідно до Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” входять до складу рухомого майна.

Стаття 7 зазначеного Закону визначає, що у правочині, на підставі якого або у звязку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису публічного обтяження чи, якщо опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Якщо предметом обтяження є обєкт, його опис надається за ідентифікаційними ознаками.

Стаття 11 цього Закону передбачає, що обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Стаття 12 Закону передбачає, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Частина четверта зазначеної статті передбачає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на наведені процесуальні принципи належності та допустимості доказів податковий орган не надав ні опису активів, які були передані в оренду позивачем, не довів факту такої передачі, не надав доказів реєстрації податкової застави як публічного обтяження на момент оренди орендарем зазначених активів, тим самим податковий орган не довів, що на орендоване майно яке передане в оренду за договорами з регіональним відділенням фонду Державного майна України, задовго до створення підприємства, стосовно яких позивач є лише балансоутримувачем, оскільки все майно підприємства закріплене за ним на праві повного господарського відання відповідно до пункту 4.1 статуту, поширюється право податкової застави.

Враховуючи наведене, колегія судів вважає, що у спірних відносинах відповідачем не доведений факт відчуження (передачі в оренду) активів, які перебували у податковій заставі.

Таким чином, підстави для застосування умовного арешту активів відповідно до підпункту «а» пункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону України 2181 відсутні. Спірне рішення не узгоджується з приписами підпункту 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 даного закону.

Доводи апеляційної скарги щодо збігу строку, та інших умов договорів оренди (арк. справи 49-69,109-129) майна не приймаються судом, з огляду на те що не стосуються спірних відносин.

З урахуванням вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначені до рішень субєктів владних повноважень, колегія суддів зазначає, що спірне рішення прийняте відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Зазначена необґрунтованість прийняття рішення відповідно до пункту 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює його недійсність.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийняття спірного рішення відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач довів помилковість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2008 року у справі № 2-а-8436/08 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2008 року по справі № 2-а-8436/08 залишити без змін.

Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошені її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 26 серпня 2008 року. Повний текст ухвали складений та підписаний 26 серпня 2008 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: Т.П. Бадахова

М.І. Старосуд

З оригіналом згідно:

Суддя Р.Ф. Ханова