Ухвала суду № 1975588, 02.06.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий по 1-ій інст. Запотічняк О.Д.                                                                     Справа № 22а-3398/08

Господарський суд Львівської обл. (№ 12/257А)                                                              Рядок статзвіту № 40

Доповідач: Шавель Р.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ              УКРАЇНИ

02 червня 2008 року                                                                                                  м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Пліша М.А. та Заверухи О.Б.,

при секретарі –             Романишин О.Р.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

пред-ка відповідача -    Мельничука В.А., довіреність № 11260/10-010 від 16.05.2008р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 16.10.2007р. у справі за позовом Закритого акціонерного товариства /ЗАТ/ «Львівська текстильна фабрика» до Державної податкової інспекції /ДПІ/ в Шевченківському районі м.Львова про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>

31.08.2007р. позивач ЗАТ «Львівська текстильна фабрика» звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова № 0002082300/0/14543 від 26.06.2007р., винесене на підставі Акта перевірки № 1068/149/23-4/30388137 від 18.06.2007р. (Т.1, а.с.2-4).

Предметом спору є зменшення відповідачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2007р. в розмірі 28411 грн. через порушення позивачем вимог пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковий орган безпідставно і неправомірно зменшив суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку.

Постановою господарського суду Львівської обл. від 01.11.2007р. заявлений позов задоволено частково, визнано частково нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова № 0002082300/0/14543 від 26.06.2007р. в сумі 118199 грн. 70 коп.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 118199 грн. 70 коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т.3, а.с.68-70).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив відповідач ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (Т.3, а.с.75-79).

Апелянт вказує, що позивачем при розгляді справи не спростовано, а судом не встановлено неправомірності висновків акту перевірки про завищення суми бюджетного відшкодування за квітень 2007 року.

Також судом не досліджено питань щодо порядку ведення позивачем податкового обліку та правомірності декларування податкового кредиту та бюджетного відшкодування в цій частині; оскаржувана постанова винесена із порушенням пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та неправильним застосуванням вимог пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст.7 цього Закону, яке полягає у висновку суду про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування за спірний податковий період при неправомірному формуванні податкового кредиту минулого податкового періоду.

Порушення судом норм процесуального права полягає в тому, що постановою суду вирішено питання про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості на користь позивача, хоча така вимога позивачем не заявлялася, при цьому вона розглянута судом без залучення до участі в справі органу державного казначейства.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Протягом 30.05.2007р. – 12.06.2007р. ДПІ у Шевченківському районі м.Львова проведена виїзна позапланова документальна перевірка ЗАТ «Львівська текстильна фабрика» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок за період квітень 2007 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 1068/149/23-4/30388137 від 18.06.2007р. (Т.1, а.с.8-26).

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002082300/0/14543 від 26.06.2007р. (Т.1, а.с.5).

Оскаржуваним повідомленням-рішенням позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007р. у зв’язку з тим, що позивач в декларації за квітень 2007 року завищив суму бюджетного відшкодування на 28411 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено до відшкодування суму податку на додану вартість в розмірі 131637 грн., а фактична сплата податку у попередньому звітному періоді постачальникам товарів (послуг) склала 118199 грн. 70 коп.

Оскільки в основу розрахунку суми бюджетного відшкодування покладений єдиний принцип: проведення грошових розрахунків з постачальниками за придбані товари у попередньому періоді, а позивачем розрахунки з постачальниками підтверджено лише на суму 118199 грн. 70 коп., тому позов підлягає до частково задоволення - в сумі 118199 грн. 70 коп., решта суми від’ємного значення позивач має перенести до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Між тим, аналіз рішення господарського суду вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і не можуть бути усунені судом апеляційної інстанції.

Так, із змісту пред’явленого позову слідує, що позивачем на розгляд суду ставилася вимога про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова № 0002082300/0/14543 від 26.06.2007р. (Т.1, а.с.2-4).

Під час розгляду змін а доповнень до заявлених вимог позивачем не подавалися; останні також відсутні в матеріалах справи.

Незважаючи на викладене, судом також вирішено питання про стягнення на користь позивача суми бюджетного відшкодування в сумі 118199 грн., при цьому у судовому рішенні всупереч ст.11 КАС України не вказано причин та підстав виходу суду за межі позовних вимог, а також не залучено до справи в якості співвідповідача орган державного казначейства.

Задовольняючи позов і стягуючи суму бюджетної заборгованості з державного бюджету, суд не перевірив факту надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним Закон України «Про податок на додану вартість» пов’язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Колегія суддів звертає увагу й на ту обставину, що позивачем при розгляді справи не спростовано, а судом не встановлено неправомірності висновків Акту перевірки про завищення суми бюджетного відшкодування за квітень 2007 року; не дано правової оцінки твердженням позивача щодо наявності в Акті перевірки внутрішніх суперечностей – неправильного визначення суми завищення бюджетного відшкодування; не спростовано або підтверджено правильність визначення позивачем суми бюджетного відшкодування.

Особливо колегія суддів підкреслює ту обставину, що згідно поданої позивачем податкової декларації на рахунок останнього підлягає відшкодування сума податку на додану вартість в розмірі 116637 грн. (Т.1, а.с.14), а суд стягнув з бюджету 118199 грн. 70 коп., що є більшою від заявленої в податкові декларації позивачем суми.

            З врахуванням наведеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущена суттєва неповнота дослідження доказів, при цьому суд також вирішив питання про права та обов’язки осіб, що не були залучені до участі в справі.

Відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить з конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Виходячи з викладеного, дана постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд відповідно до ст.204 КАС України з підстав вимог ч.1 п.4 ст.311 ЦПК України.

            Під час нового судового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічного і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, залучити необхідних осіб, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.9, ч.3 ст.160, ст.195, п.6 ч.1 ст.198, п.1, 4 ч.1 ст.202, ст.ст.204, 206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м.Львова задоволити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 16.10.2007р. скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:                                                                                                   Шавель Р.М.

Судді:                                                                                                            Пліш М.А.

Заверуха О.Б.