Рішення № 19745383, 09.09.2011, Якимівський районний суд Запорізької області

Якимівський районний суд Запорізької області

Справа № 2-99/11

"09" вересня 2011 р. ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Якимівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого Федорець С.В.,

при секретарі Шеліповій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Якимівка Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до нього за наступними підставами.

Між позивачем та АКБ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є відповідач по справі) було укладено: Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року; Додаткову угоду від 01.12.2006 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року; Додаткову угоду № 2 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року; Додаткову угоду №3 від 10.09.2008 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.200 6року; Додаткову угоду № 4 від 15.10.2008 року до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року. Згідно з п.1.1 Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року Кредитор зобов*язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпечуваності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до п.1.1.1. Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року з змінами, визначеними Додатковими угодами до нього, надання кредиту повинно здійснювтись окремими частинами («Транші»), зі сплатою 12,5 процентів річних та комісій в розмірі та в порядку, визначеному цим Договором, в межах максимального ліміту заборгованості 9700000,00 (дев'ять мільйонів сімсот тисяч) доларів США з графіком змін максимального ліміту заборгованості визначеної Договором, з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Кредитом до 30 березня 2013 року на умовах, визначених цим договором. Згідно з п. 1.2 Договору про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31.03.2006 року, кредит надається позичальнику з встановленням іпотеки на наступні цілі: транш в сумі 760000 доларів США на рефінансування існуючої кредитної заборгованості в ЗАТ «Агробанк», наступні транші в межах максимального ліміту заборгованості на споживчі цілі, а саме фінансування реконструкції з надбудовою будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до п.2.4 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Згідно з п.2.5 Договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Відповідно до п.1.1 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31.03.2006 року із змінами, визначеними додатковими угодами, позивачем отримано кредит, в обсязі, визначеному Договором - 9700000,00 доларів США. Позивач сплатив на користь відповідача за період з 31.03.2006 року по 01.04.2010 року відсотки за користування кредитом, комісію, штрафні санкції на загальну суму 2184325,31 доларів США. Як вказує позивач, відповідач на час укладення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31.03.2006 року та відповідних додаткових угод з позивачем не мав відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Позивач також, на час укладення Договору та додаткових угод не мав відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій. На думку позивача, наявність у відповідача на час укладення Договору та відповідних додаткових угод з позивачем банківської ліцензії, дозволу та додатку до дозволу Національного банку України не надають право банку (відповідачу) здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету. Крім того, позивач вказує, що, відповідно до листа Національного банку України від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

На підставі викладеного позивач просить визнати: Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31.03.2006 року, укладений між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» недійсним з моменту укладення; Додаткову угоду від 01.12.2006 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року недійсною з моменту укладення; Додаткову угоду № 2 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року недійсною з моменту укладення; Додаткову угоду №3 від 10.09.2008 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року недійсною з моменту укладення; Додаткову угоду № 4 від 15.10.2008 року до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року недійсною з моменту укладення.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно, не повідомивши про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи рекомендованим листом, свої заперечення проти позову не надіслав.

Через неодноразову неявку представника відповідача у судове засідання з невідомих причин, на підставі заяви представника позивача, у відповідності зі ст. 224 ЦПК України, суд вважає за необхідне ухвалити по справі заочне рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Між позивачем та АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк»було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року та чотири Додаткові угоді до нього від 01.12.2006 року, від 15.06.2007 року, від 10.09.2008 року та від 15.10.2008 року, що підтверджується поясненнями представника позивача та наданими копіями зазначених угод.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Згідно з п.1.1 Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року, кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпечуваності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п.1.1.1. Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року із змінами, визначеними Додатковими угодами до нього, надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами («Транші»), зі сплатою 12,5 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному цим Договором, в межах максимального ліміту заборгованості 9700000,00 доларів США з графіком змін максимального ліміту заборгованості, визначеної Договором, з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Кредитом до 30 березня 2013 року на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2 Договору про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31.03.2006 року, кредит надається позичальнику з встановленням іпотеки на наступні цілі: транш в сумі 760000 доларів США на рефінансування існуючої кредитної заборгованості в ЗАТ «Агробанк», наступні транші в межах максимального ліміту заборгованості на споживчі цілі, а саме фінансування реконструкції з надбудовою будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п.2.4 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту.

Згідно з п.2.5 Договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту.

Відповідно до п.1.1 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року із змінами, визначеними додатковими угодами, позивачем отримано кредит в обсязі, визначеному Договором - 9700000,00 доларів США.

Відповідно до наданих позивачем копій розрахункових квитанцій, позивач сплатив на користь відповідача за період з 31.03.2006 року по 01.04.2010 року відсотки за користування кредитом, комісію, штрафні санкції на загальну суму 2184325,31 доларів США.

У відповідності з ч. 1 ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України (гривня).

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 цієї статті, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Таким чином, іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України.

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. .

Разом з тим, згідно Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, визначено, що, п. 1 ст. 3 - валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно п. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Як вказує позивач, відповідач Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», на час укладення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року та відповідних додаткових угод з позивачем не мав відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Оскільки цей факт відповідачем не заперечувався, суд вважає його достовірно встановленим.

Позивач ОСОБА_1 також, на час укладення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року та відповідних додаткових угод з Публічним Акціонерним товариством «Укрсоцбанк»правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», не мав відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 2.1. оспорюваного договору видача траншів кредиту на цілі, визначені п.1.2 Договору проводиться шляхом перерахування суми траншів кредиту з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок, з подальшою видачею готівкових грошей з каси кредитора або безготівковим перерахуванням на цілі, визначені п.1.2 Договору.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) а саме, перерахування суми траншів кредиту з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок, з подальшою видачею готівкових грошей з каси кредитора або безготівковим перерахуванням на цілі, визначені п.1.2 Договору

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник. Докази, що ініціатором видачі кредиту позивачеві був ПАТ «Укрсоцбанк»у судовому засіданні не були надані.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Позивач, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобовязань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Укрсоцбанку».

Так, пунктом п.2.4 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Згідно з п.2.5 Договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Тобто, у доларах США.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобовязання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими позивачем копіями розрахункових квитанцій, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту позивачем саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ «Укрсоцбанк» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обовязок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, позивачеві чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Укрсоцбанк»шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Укрсоцбанк».

Наявність у відповідача Публічного Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», на час укладення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року та відповідних додаткових угод з позивачем банківської ліцензії, дозволу та додатку до дозволу Національного банку України не надають право банку(відповідачу) здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету та оскільки зазначене право не надано відповідною ліцензією, дозволом та додатком до дозволу Національного банку України. Крім того, відповідно до листа Національного банку України від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»- наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

Згідно з ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 227 ЦК України передбачається, що Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Також судом приймаються до уваги положення ст. 236 ЦК України, згідно до якої правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача цілком обґрунтовані і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, суд також враховує, що, відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Також суд приймає до уваги положення п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, згідно до якого, за змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам сторін, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року та додаткових угод до нього стягнути з позивача на користь відповідача суму 77600 000 гривень, що, згідно до наданої довідки банку, еквівалентно 9700000,00 доларів США 00, а також стягнути з відповідача на користь позивача суму 17308960 гривень, що еквівалентно 2184325,31 доларів США.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 192, 203, 215, 227, 524, 533, 627 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, 215, 218, 224-226 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Визнати Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №09.2/120-6 від 31 березня 2006 року, укладений між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, недійсним з моменту укладення.

Визнати Додаткову угоду від 01.12.2006 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року, укладену між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, недійсною з моменту укладення.

Визнати Додаткову угоду № 2 від 15.06.2007 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року, укладену між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, недійсною з моменту укладення.

Визнати Додаткову угоду №3 від 10.09.2008 року до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року, укладену між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, недійсною з моменту укладення.

Визнати Додаткову угоду № 4 від 15.10.2008 року до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 року, укладену між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, недійсною з моменту укладення.

Стягнути з ОСОБА_1, проживаючого: АДРЕСА_1, на користь Публічного Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», юридична адреса вул. Ковпака, буд. 29 м.Київ, 03150, МФО 300023, п/р 32008152402, код ЄДРПОУ 00039019, 77600000,00 (сімдесят сім мільйонів шістсот тисяч) гривень 00 копійок, що еквівалентно 9700000 доларів США.

Стягнути з Публічного Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», юридична адреса вул. Ковпака, буд. 29 м.Київ, 03150, МФО 300023, п/р 32008152402, код ЄДРПОУ 00039019 на користь ОСОБА_1, проживаючого: АДРЕСА_1, суму 17308960,00 (сімнадцять мільйонів триста вісім тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, що еквівалентно 2184325,31 доларів США 31 центів США.

Заочне рішення може бути переглянуто Якимівським районним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Якимівського районного суду протягом десяти днів з дня отримання його копії. Позивачем заочне рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з моменту його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Якимівський районний суд.

СУДДЯ:

Суддя:С. В. Федорець