Постанова № 1971009, 08.07.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

  ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

  ПОСТАНОВА

       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08липня 2008 року                                                                  м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

судді-доповідача –  Довгополова О.М.,

суддів: Носа С.П., Любашевського В.П.

при секретарі судового засідання: Каблаку Т.П.

за участю осіб:

від позивача –Демчик О.І.;

від відповідачів– Томашівський О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу

за апеляційними скаргами– Відкритого акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» та Державної податкової інспекції  у Личаківському районі м. Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 19.07.2007 року у справі № 5/784-25/128-А

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз»

доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова 

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.06.2006р.,-

 В С Т А Н О В И Л А :

Суддя у І-й інст. –Пазичев В.М.

Господарський суд Львівської області

Справа № 5/784-25/128 А

Суддя-доповідач – Довгополов О.М.22-а-1298_08.doc

Реєстр   .  .08Справа № 22-а-1298/08

Рядок статзвіту № 40

      Постановою господарського суду Львівської області від 19.07.2007р. частково задоволені позовні вимоги ВАТ «Концерн Галнафтогаз» до ДПІ у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000402320/0/11442/23-0 від 13.06.2006р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2001727, 00 грн. в частині  зменшення суми бюджетного відшкодування в розмірі 1003333,33 грн. В задоволенні решти частини позовних вимог – відмовлено.

ВАТ «Концерн Галнафтогаз» оскаржило постанову з мотивів неправильного застосування норм матеріального та процесуального права  в частині відмови в задоволенні позовних вимог, просить її в цій частині скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

 Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова оскаржила  постанову з мотивів її невідповідності вимогам чинного законодавства та порушення норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позовних вимог, просить її скасувати в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  ВАТ «Концерн Галнафтогаз» підлягає до задоволення; апеляційна скарга ДПІ у Личаківському районі м. Львова задоволенню не підлягає  з наступних підстав.

Судом  встановлено, що за результатами проведеної ДПІ у  Личаківському районі м. Львова виїзної позапланової перевірки ВАТ «Концерн Галнафтогаз» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період січень, березень 2006р. складено Акт від 09.06.2006р. №162/23-0/31729918, на підставі якого відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.06.2006р. №0000402320/0/11442/23-0  про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкового зобов’язання наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі  1084277,00 грн. (січень 2006) та 917450,00 грн. (березень 2006р.).

Як зазначено в Акті перевірки, в порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України  від 03.04.1997р. №168-97/ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями ВАТ «Концерн Галнафтогаз» завищено податковий кредит за грудень 2005р. в сумі 623333,33грн., та за лютий 2006р. на суму 310000,00 грн., оскільки  у представлених до перевірки  податкових накладних  від 29.12.2005р. № б/н-1 на суму ПДВ 333333,33грн. та від 29.12.2005р. №б/н-1 на суму ПДВ 290000,00грн., видані ПП «Рівне-Нафта» на придбання операторної АЗС та будівлю АЗС, а також  в податковій накладній № п.н.дог. за  реєстр № 1047-2 від 14.02.2006 року, виданій ТзОВ «Укргазресурс» відсутні порядкові номери.

Судом першої інстанції, враховуючи пояснення позивача та наявні в справі докази, правильно встановлено факт, що податкові накладні, виписані позивачу ПП «Рівне-Нафта» та ТзОВ «Укргазресурс», мали всі реквізити, які дають можливість ідентифікувати  контрагентів; фактичне здійснення господарської операції підтверджено матеріалами справи;  суми податку на додану вартість по зазначених вище податкових накладних, віднесені ПП «Рівне-Нафта» та ТзОВ «Укргазресурс» до податкових зобов’язань, в зв’язку з чим позивач мав право на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по спірних податкових накладних.  Судом першої інстанції правомірно зазначено і про те, що недотримання платником податку порядку, встановленого п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»  не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги ДПІ у Личаківському районі м. Львова не спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині.

Крім того, за висновками Акту перевірки позивачем порушено  п.п 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та безпідставно включено до податкового кредиту за лютий 2006р. суму податку на додану вартість в розмірі 434000,00 грн.,  сплачену в ціні придбання у ТОВ «ІнтерАМІ Лтд» літака, оскільки основною господарською діяльністю ВАТ «Концерн Галнафтогаз» є здача власних АЗС в оренду та гуртова торгівля пальним, придбання літака не пов’язане з господарською діяльністю позивача.

Постанова суду першої інстанції в цій частині мотивована тим, зокрема, що виходячи із змісту п.7.5 ст.7 та ч.2 п.п.7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість» право на податковий кредит у позивача повинно було виникнути на підставі першої події. Відповідно, якщо платіжними дорученнями в лютому 2006р. позивачем сплачено в ціні товару суму ПДВ – 434000,00 грн. - у нього, на підставі Закону, в лютому  виникло лише право на включення даної суми до податкового кредиту, однак дане право може бути реалізовано лише при наявності поставки товару (робіт, послуг) (ч.2 п.п.7.2.3 Закону).

Однак, колегія суддів вважає такий висновок  помилковим, з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що згідно Контракту №Л-410/2006  ВАТ «Концерн Галнафтогаз» придбано у ТОВ «ІнтерАМІ Лтд» літак. Платіжним дорученнями №1242 від 01.02.2006р. ВАТ «Концерн Галнафтогаз» сплачено ТОВ «Інтер АМІ Лтд» 2520000,00 грн. ( в тому числі 420,00 грн. ПДВ) авансу у розмірі 70% за літак на підставі зазначеного вище контракту та платіжним дорученням від 15.02.2006р. №1271 – сплачено 84000,00 грн. (в тому числі 14000,00 грн. ПДВ) – авансу у розмірі 70%  за обладнання згідно Контракту.  Продавцем – ТзОВ «Інтер АМІ Лтд»  виписано податкові накладні №175 від 01.02.2006р. на суму ПДВ – 420000,00 грн. та №181 від 15.02.2006р. - на суму ПДВ  14000,00 грн. Сплачений в ціні придбання податок на додану вартість в сумі 434000,00 грн. позивачем включено до складу податкового кредиту за лютий 2006р. В матеріалах справи містяться документальні докази на підтвердження здійснення повної оплати вартості та фактичної поставки літака позивачу.

 Як вбачається із Статуту ВАТ «Концерн Галнафтогаз»  поряд із здачею власних АЗС в оренду та торгівлею пальним, передбачено і інші види діяльності позивача, в тому числі надання у прокат транспорту та інших технічних засобів. На обґрунтування наміру здачі придбаного літака в оренду позивачем представлено Договір №22 від 02.02.2006р., укладений ВАТ «Концерн Галнафтогаз» та АТ ЗТ «Центр ділової авіації».

У відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Роблячи висновок про неправомірне застосування позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при включенні до складу податкового кредиту в лютому 2006р.  суми податку на додану вартість в розмірі 434000,00 грн. за датою списання коштів з рахунку підприємства, судом першої інстанції не враховано ту обставину, що виходячи із змісту ст. 7 зазначеного вище Закону право платника податку на  податковий кредит визначається саме характером його витрат на придбання товарів (робіт, послуг), у зв’язку з яким сплачені (нараховані) суми  податку на додану вартість. Витрати позивача у зв’язку з придбанням літака (зокрема, з метою здачі в оренду) підпадає під визначення валових витрат, яке дане в п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що не спростовано судом, а факт здійснення авансових платежів дає йому підстави відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» включити суми ПДВ, сплачені в складі цих платежів як складової ціни придбання, до податкового кредиту в податковому звітному періоді, на який припадає дата платежів.

Висновок суду першої інстанції про неправомірність виписування ТзОВ «Інтер АМІ Лтд»  податкових накладних №175 від 01.02.2006р. на суму ПДВ – 420000,00 грн. та №181 від 15.02.2006р. - на суму ПДВ  14000,00 грн., суперечить п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. При цьому датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбулась будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 вказаного Закону). Включення ТзОВ «Інтер АМІ Лтд» сум податку на додану вартість по зазначених податкових накладних до складу податкових зобов’язань відповідного періоду (лютий 2006р.) та правомірність їх виписування підтверджено також результатами невиїзної документальної перевірки Товариства, проведеної ДПІ у Київському районі м. Харкова, з питань взаємовідносин з останнього з ВАТ «Концерн Галнафтогаз».

Не можна погодитись і з висновком суду про зайве включення позивачем до бюджетного відшкодування  за січень 2006р. суми податку на додану вартість в розмірі 432026,16 грн.  та за березень 2006р. – 103450,03 грн. та порушення  ним п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

 Даний висновок суду обґрунтовано тим, що ВАТ «Концерн Галнафтогаз» до рядка 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування за січень 2006р. включено податок на додану вартість в сумі 432026,16 грн. за товар, одержаний в грудні 2005р. відповідно до податкових накладних, що отримані в підтвердження  придбання цього товару в грудні 2005р., однак оплачений в січні 2006р., а до рядка 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування за березень 2006р. – суми податку на додану вартість в розмірі 103450,03 грн., за товар, одержаний у лютому 2006р., однак оплачений в березні 2006р.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема реєстрів отриманих і виданих податкових накладних за грудень 2005р. та лютий 2006р., декларацій з податку на додану вартість за грудень 2005р. та лютий 2006р., зазначені вище суми податку на додану вартість включені позивачем до податкового кредиту відповідних періодів – за датою здійснення першої події, а саме, отримання податкових накладних, що відповідає вимогам п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 зазначеного вище Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою  податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі відстроченого або розстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до  п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»  якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п.п.7.7.1 цього пункту має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді  постачальникам таких товарів (послуг), залишок від’ємного значення  після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Матеріалами справи встановлено, що сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) - позивачем, у попередньому податковому періоді (грудні 2005р.)  постачальникам таких товарів (послуг) (рядок 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування) становить 2606 792 грн. Таким чином, бюджетному відшкодуванню згідно вимог чинного законодавства, підлягає сума, у межах зазначеної в рядку 3 суми.  Згідно представленого до матеріалів справи розрахунку суми бюджетного відшкодування за січень 2006р. позивачем  до бюджетного відшкодування в січні 2006р. заявлено суму 2242370,00 грн., яка є меншою, ніж частина від’ємного значення суми податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів і яка підлягає бюджетному відшкодуванню та підтверджена відповідачем під час перевірки. В березні 2006р. позивачем згідно представлених документів до бюджетного відшкодування заявлено суму в розмірі 1213428,00 грн., в той час як підтверджена податковим органом сума від’ємного значення податку, фактично сплаченого у попередньому податковому періоді постачальникам товарів (послуг), яка підлягає бюджетному відшкодуванню становить  5205614,00 грн.  Дані обставини судом не враховані.

Враховуючи наведене, належними документальними доказами у справі підтверджено, що суми податку на додану вартість в розмірі 432026,16 грн. та 103450,00 грн. були включені позивачем до податкового кредиту, відповідно в грудні 2005р. та лютому 2006р., а не до бюджетного відшкодування в січні, березні 2006р., як зазначає суд першої інстанції. Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій частині, а саме про порушення позивачем п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»,  зроблені без повного, об’єктивного дослідження доказів, які є у справі, чим порушено вимоги ст.86, 159 КАС України.

В п.п.4.1.2.3 п.4.1.2.Акту перевірки вказано, що позивачем в порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зайво віднесено до податкового кредиту ПДВ в сумі 70000,00 грн., на підставі податкової накладної № 8 від 31.01.2006 р., виписаної іноземним підприємством «Універсальна інвестиційна група», без зазначення номенклатури наданих послуг.

Колегія суддів вважає, що  судом першої інстанції правомірно зроблено висновок про те, що належними, документально обґрунтованими  доказами підтверджено правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкової накладної №8 від 31.01.2006р., з дотриманням вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

 Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

 Відповідно до цієї ж норми Закону право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що фактичне надання позивачу інформаційно-консультаційних послуг іноземним підприємством «Універсальна інвестиційна група», згідно умов договору від 03.01.2006р. №03/01-2006-01-К, підтверджено Актом приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2006р., що становить невід’ємну частину Договору №03/01-2006-01-К,  даний Акт містить усі необхідні реквізити: назви підприємств, від імені яких складено документ, назва документа, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (зокрема, у вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб,  відповідальних за складання такого документа, що відповідає п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», зареєстрованого в Мін’юсті України 05.06.1995р. за №168/704 та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто є письмовим свідоцтвом (первинним документом), що фіксує і підтверджує господарську операцію з надання консультаційних послуг. Дані обставини податковим органом не спростовано. Сплату коштів за отримані консультаційні послуги підтверджено платіжним дорученням №1491 від 24.02.2006р. Характер  наданих послуг підтверджує їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.  Операції по даному Акту прийому-передачі проведено по податковому обліку в лютому 2006р. Виписана на підставі даного Акту податкова накладна №8 від 31.01.2006р.  відповідає вимогам  визначеним  п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в тому числі  відомості щодо номенклатури поставки товарів, а саме – «інформаційно-консультаційні» послуги.

Доводи апеляційної скарги ДПІ у Личаківському районі м. Львова не спростовують встановлених судом обставин справи в цій частині.

За висновками  п. 3.1.2.2. Акту перевірки при перерахуванні сум  за компенсацію сплати земельного податку, згідно угод про врегулювання земельних відносин (власником земельних ділянок на яких знаходиться  МК АЗС ВАТ «Концерн «Галнафтогаз» є ВАТ «Львівнафтопродукт», ВАТ «Рівненафтобаза», ПП «Вікінг-Рівне» та ТОВ «Укргазресурс») позивач отримує податкові накладні, в яких вказано «компенсація сплати земельного податку» чи «земельний податок» і ПДВ включає до податкового кредиту,  чим, на думку податкового органу  порушено п.п 7.4.1. , п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, в зв’язку з чим завищено податковий кредит за грудень 2005р. на суму 28918,33 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції  помилково обґрунтував свої висновки тим, що в результаті  економічно-правового аналізу зазначеної операції, можна зробити висновок, що компенсуючи контрагентам суму земельного податку, яка згідно чинного законодавства України, повинна бути сплачена до Державного бюджету в повній мірі, позивач намагається зменшити цю суму шляхом бюджетного відшкодування на свій рахунок з Державного бюджету в розмірі податку на додану вартість з суми належного до сплати в Державний бюджет  земельного податку, що суперечить правовому порядку  оподаткування.

При цьому колегія суддів відзначає, що у відповідності до ст.5 Закону України «Про плату за землю» об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також  земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником)  є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

Як встановлено матеріалами справи ВАТ «Концерн Галнафтогаз» є власником  АЗС, які використовує у своїй господарській діяльності, однак вони знаходяться на земельних ділянках, власниками (землекористувачами) яких, в розумінні чинного законодавства,  є ВАТ «Львівнафтопродукт», ВАТ «Рівненафтобаза», ПП «Вікінг-Рівне» та ТзОВ «Укргазресурс», які і є платниками податку за землю та орендної плати за землю, позивач, в свою чергу, не є суб’єктом плати за землю. Належні до сплати суми земельного податку (плати за землю) сплачувались до Державного бюджету контрагентами ВАТ «Концерн Галнафтогаз» як власниками (землекористувачами) земельних ділянок в повному обсязі. Як правомірно зазначає у апеляційній скарзі позивач, дані обставини ні судом, ні податковим органом не спростовані.

У відповідності до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки товарів i послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Термін «поставка послуг», наведений у п. 1.4 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу).

Згідно умов договорів про врегулювання земельних відносин між ВАТ «Концерн Галнафтогаз» та зазначеними вище підприємствами, за фактичне землекористування позивач відшкодовує в повному обсязі понесені власником земельної ділянки в рамках Договору витрати в розмірі фактичних витрат по сплаті сум земельного податку, тобто сторонами визначено розмір плати за фактичне землекористування.

Таким чином, з метою оподаткування податком на додану вартість зазначені правовідносини розглядаються як операції з поставки товарів (послуг) i підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20% i не можуть розглядатися як подвійне оподаткування, як стверджує суд першої інстанції.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції в частині відмови ВАТ «Концерн Галнафтогаз» в задоволенні позовних вимог  необхідно скасувати, оскільки в цій частині вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти постанову, якою позовні вимоги  в цій частині задоволити.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, пп. 3, 4 ст. 202, ст. 205, ст. 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ «Концерн Галнафтогаз» задовольнити.

Постанову господарського суду Львівської області від 19.07.2007р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ВАТ «Концерн Галнафтогаз». Позов в цій частині про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000402320/0/11442/23-0 від 13.06.2006р. - задовольнити.

В іншій частині постанову  господарського суду Львівської області від 19.07.2007р. – залишити без змін.

Апеляційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення.

         Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.  

Головуючий                                                                     О.М. Довгополов

Судді                                                                                 С.П. Нос

В.П. Любашевський