Рішення № 19695883, 11.11.2011, Жданівський міський суд Донецької області

Справа № 2-317/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2011 року           Жданівський міський суд Донецької області у складі:

                    головуючого судді:                     Макаганчук В.І.

                                                  при секретарі:                               Александрович Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жданівського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

28.10.2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПтСЗН Жданівської міської ради про відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на наступні обставини:

так, він знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем більше чотирьох років та під час виконання трудових обов'язків, в якості водія територіального центру, 29 квітня 2009 року був травмований в результаті ДТП на службовому автомобілі.

Внаслідок нещасного випадку він отримав перелом наколінника правої ноги, струс головного мозку, забиті рани обличчя. 06.05.2009 року він був прооперований у Харцизькій ЦМЛ, куди був доставлений без свідомості після ДТП 29.04.2009 року машиною швидкої допомоги. Більше 60 днів він знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні.

25 серпня 2009 року висновком травматологічної МСЕК м.Макіївки він був визнаний первинно інвалідом 3 групи за загальним захворюванням, строком на 1 рік, труд водія протипоказаний. Інвалідність була встановлена за загальним захворюванням, так як відповідачем не був визнаний факт нещасного випадку на виробництві та був складений акт розслідування побутової травми від 24.05.2009 р.

Повторно 08.09.2010 року МСЕК підтвердила йому 3 групу інвалідності за загальним захворюванням, строком на 1 рік, так як стан його здоров’я не поліпшився.

Тільки після його звернень до суду та до Державного комітету з охорони праці, 25 жовтня 2010 року комісією Територіального управління у Донецькій області нещасний випадок був визнаний, пов’язаним з виробництвом та складені акти розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та Н-1.

03 грудня 2010 року він був повторно оглянутий МСЕК та визнаний інвалідом 3 групи через трудове каліцтво з встановленням 40 % втрати працездатності строком на 1 рік.

З підприємства, що нанесло шкоду його здоров’ю, він був вимушений звільнитися за станом здоров’я, так як праця водія йому протипоказана за висновком МСЕК, а іншої роботи йому відповідач не надав.

          Він має родину, а також платить аліменти з пенсії та з регрес них виплат на утримання своєї доньки. Змінити професію на більш високооплачувану він не має можливості за станом здоров’я. Ці обставини пригнічують його, так як він чоловік та зобов’язаний утримувати свою родину.

          Наслідки отриманого трудового каліцтва виявляються постійно: при зміні погоди, при тривалій ходьбі, а також вночі. Через болі у нозі та обмеження функцій згинання він часто не спить вночі, нервує, що приносить йому переживання. Змінилася його хода, він вимушений постійно носити ортез, кульгає на праву ногу. Крім того, його часто турбують головні болі та змінюється артеріальний тиск, він страждає на безсоння. Він став запальним, нервовим та роздратованим.

          Крім того, через невизнання відповідачем отриманого ним трудового каліцтва він отримав багато моральних страждань через багаторазові звернення до суду, адвокатів та різних інстанцій.

          Втрата працездатності спричиняє йому моральні страждання і переживання, порушені нормальні життєві зв’язки внаслідок неможливості продовження активного способу життя. Внаслідок всього цього він вимушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. До теперішнього часу він ні до ВВДФСС ні до відповідача з заявами про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отриманого трудового каліцтва, не звертався. Тобто, йому завдано моральну шкоду, яку і просив відшкодувати, стягнувши з відповідача по справі на його користь.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити, пославшись та ж підстави, що викладені ним в позовній заяві.

Представник позивача –адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала повністю, просила суд позов задовольнити, пославшись та ж підстави, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - УПтСЗН Жданівської міської ради в судовому засіданні проти позову заперечувала в повному обсязі, виклавши свої заперечення в письмовій формі. Посилається на те, що позивач працював у Територіальному центрі УПтСЗН, який є з 01.04.2010 року на підставі рішення Жданівської міської ради самостійною юридичною особою, тому вважає, що УПтСЗН Жданівської міської ради не є належним відповідачем по справі. Крім того, посилається на той факт, що ДТП сталася з вини позивача. Просила в позові відмовити.

          Представник 3 особи –Відділення ВДФСС м.Жданівки в судовому засіданні проти позову не заперечувала, просила суд прийняти рішення по справі на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, на підставі наданих сторонами доказів, судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні до них правовідносини:

Позивач ОСОБА_1 працював у відповідача - УПтСЗН Жданівської міської ради з 24.11.2004 року по 24.09.2009 року на посаді водія терцентру та був звільнений за станом здоров’я (а.с. ).

          Згідно повідомлення УПтСЗН Жданівської міської ради (а.с. ) видно, що труд водія позивачу ОСОБА_1 протипоказаний з 25.08.2009 року за висновком МСЕК, в установі відсутня інша легка робота, яка б відповідала стану здоров яз позивача.

Відповідно до акту № 1 від 25 жовтня 2010 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1 (а.с. ) вбачається, що ОСОБА_1, працюючи в УПтСЗН Жданівської міської ради в якості водія територіального центру 28.04.2009 року у 08.00 год. попав у дорожньо-транспортну пригоду на службовому автомобілі. Внаслідок нещасного випадку він отримав струс головного мозку, забита рана обличчя, закритий перелом наколінника правої ноги зі зміщенням. Забій грудної клітини.

Відповідно до висновку травматологічної МСЕК м.Макіївки від 25 серпня 2009 року (а.с. ) ОСОБА_1 був визнаний первинно інвалідом 3 групи за загальним захворюванням, строком на 1 рік, труд водія протипоказаний.

Повторно 08.09.2010 року висновком МСЕК м.Макіївки (а.с. ) ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням, строком на 1 рік, труд без навантажень, тяжких та висотних робіт.

Висновком МСЕК від 01 грудня 2010 року (а.с. ) ОСОБА_1 повторно визнаний інвалідом 3 групи через трудове каліцтво з 25.11.2010 року з встановленням 40 % втрати професійної працездатності строком на 1 рік. Рекомендоване: БВЛ, ц/реабілітація, санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування, ортез на колінний суглоб, трость.

Відповідно до епікризів ОСОБА_1 (а.с. ) видно, що він систематично проходить лікування у травматологічному відділенні ЦМЛ з приводу отриманого трудового каліцтв, санаторно-курортне лікування.

Відповідно до судових рішень та скарг (а.с. ) видно, що позивач неодноразово звертався до різних інстанцій для оскарження бездіяльності відповідача та спонукання його скласти акт за формою Н-1.

Правовідносини сторін регулюються статтею 237-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п.3.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч.2 указаної статті цього Кодексу, покладено на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

          Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

          Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені у ст.1167 ЦК України.

          Суд не приймає до уваги доводи відповідача по справі в частині того, що ДТП і як наслідок отримання трудового каліцтва сталося з вини позивача, так як відповідно до вимог ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

          Крім того, посилання відповідача на те, що УПтСЗН Жданівської міської ради не є належним відповідачем по справі також є неспроможними, так як позивач дійсно працював у Територіальному центрі УПтСЗН з 24.11.2004 року по 24.09.2009 року, який є з 01.04.2010 року на підставі рішення Жданівської міської ради самостійною юридичною особою. Тобто на час отримання позивачем трудового каліцтва та у весь період роботи Територіальний центр був частиною УПтСЗН Жданівської міської ради, що є належним відповідачем по справі.

Судом встановлено, що на час отримання позивачем трудового каліцтва 29 квітня 2009 року, він працював в УПтСЗН Жданівської міської ради водієм Територіального центру. Втрата позивачем працездатності –40 % настала внаслідок трудового каліцтва, отриманого під час виконання позивачем трудових обов’язків у відповідача.

Отже, роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці робітнику.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних та фізичних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв'язку з трудовим каліцтвом та втратою здоров’я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, неможливістю його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копією трудової книжки, висновками МСЕК, епікризами, актом про нещасний випадок на виробництві, скаргами позивача та судовими рішеннями (а.с. ).

При встановлені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів справедливості та розумності, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, відсоток втрати професійної працездатності – 40 %, характер і тривалість страждань, той факт, що у позивача змінилася хода, він вимушений постійно носити ортез, кульгає на праву ногу, його часто турбують головні болі та змінюється артеріальний тиск, він страждає на безсоння; наявність вимушених змін у його життєвих стосунках, потребу в реабілітації, санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, ортезі на колінний суглоб, трості; протипоказання щодо характеру та умов праці, вік позивача, час його роботи у відповідача та умови отримання трудового каліцтва.

           З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач надмірна, і тому позов є таким, що підлягає частковому задоволенню у вигляді стягнення суми достатньої і необхідної для відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в розмірі 94,10 грн. на користь держави.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 209, 212-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.23, ст.1167 ч.2 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

          Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 12000 грн. (дванадцять тисяч гривень).

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області судовий збір на користь держави в розмірі 94,10 грн. (дев’яносто чотири гривні 10 копійок) на р/р 3123206700050, м.Жданівка 22030001, ЕДРПОУ 34686626, банк отримувача: ГУДКУ у Донецькій області, МФО 834016.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Жданівський міський суд Донецької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                    .

                    Суддя:           Макаганчук В.І.