Рішення № 196482, 28.09.2006, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 7/533

28.09.06

За позовом Відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта”

До Акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” в особі Київської філії АКБ „Індустріалбанк”

Про спонукання до виконання зобов»язань

Суддя М.М. Якименко

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача Козачук О.А. представник по довіреності

Від відповідача Нурканова А. С. представник по довіреності

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Укртранснафта” (надалі –ВАТ „Укртранснафта”, позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку „Індустріалбанк” в особі Київської філії АКБ „Індустріалбанк” (надалі –КФ АКБ „Індустріалбанк”, відповідач) про спонукання до виконання зобов’язань за договором №РКО/0300/091/06 від 01 березня 2006 року банківського рахунку на здіснення розрахунково-касового обслуговування (надалі –Договір).

28 вересня 2006 року позивач уточнив позовні вимоги і просив суд прийняти рішення, яким примусити відповідача виконати в натурі обов’язок за Договором.

В обґрунтування позовних вимог ВАТ „Укртранснафта” посилається на безпідставне невиконання відповідачем обов’язків за Договором. Зокрема, на думку позивача, КФ АКБ „Індустріалбанк” необґрунтовано відмовилась перерахувати грошові кошти ВАТ „Укртранснафта” в рахунок оплати за договором №1002-6/176 від 03 травня 2006 року на поставку обладнання та виконання робот з монтажу і настройки обладнання, укладеного між ВАТ „Укртранснафта” та ТОВ „Солітон”.

В свою чергу, АКБ „Індустріалбанк” посилається на те, що при укладенні договору №1002-6/176 від 03 травня 2006 року не були дотримані процедури, передбачені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Всебічно та повно ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд –

В С Т А Н О В И В :

01 березня 2006 року між ВАТ „Укртранснафта” та КФ АКБ „Індустріалбанк” укладено договір банківського рахунку на здіснення розрахунково-касового обслуговування, за яким КФ АКБ „Індустріалбанк” зобов’язалась відкрити ВАТ „Укртранснафта” поточні рахунки та здійснювати розрахунково-касове обслуговування ВАТ „Укртранснафта”.

У відповідності до пунктів 2.16, 2.17, 9.2.1. Договору, КФ АКБ „Індустріалбанк” взяла на себе обов’язок здійснювати розрахунково-касове обслуговування ВАТ „Укртранснафта”, своєчасно здійснювати розрахункові операції, здійснювати списання коштів за дорученням ВАТ „Укртранснафта” в день одержання доручення на списання, якщо таке доручення надійшло до банку до 17 годин для валют першої категорії та до 14 годин для валют другої категорії.

03 травня 2006 року ВАТ „Укртранснафта” уклало з ТОВ „Солітон” договір №1002-6/176, за яким останнє зобов’язалось поставити обладнання та виконати роботи з монтажу і настройки обладнання, а ВАТ „Укртранснафта” –прийняти обладнання та сплатити його вартість на умовах даного договору.

У відповідності з вимогами пункту 4.2.1 Договору №1002-6/176 від 03 травня 2006 року ВАТ „Укртранснафта зобов’язалось перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ „Солітон” попередню оплату за обладнання в сумі 112 262,10 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаної вище умови Договору, ВАТ „Укртранснафта” направило до КФ АКБ „Індустріалбанк” платіжне доручення про перерахування ТОВ „Солітон” попередньої оплати за договором №1002-6/176 від 03 травня 2006 року.

У відповідь КФ АКБ „Індустріалбанк” направило на адресу ВАТ „Укртранснафта” листа від 13 липня 2006 року №1149, яким повідомило адресата про відмову перерахувати грошові кошти ВАТ „Укртранснафта” в рахунок оплати за договором №1002-6/176 від 03 травня 2006 року.

Як вбачається зі змісту вказаного листа, в обґрунтування своєї відмови виконати умови Договору на розрахунково-касове обслуговування, КФ АКБ „Індустріалбанк” послалась на те, що при укладенні договору №1002-6/176 від 03 травня 2006 року не були дотримані процедури, передбачені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Підставами для даного висновку суду є наступне.

Зобов’язання, в силу ст.ст. 11, 202, 509, 526 ЦК України, виникають з договору та повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, що закріплено статтею 14 ЦК України.

Договір, відповідно до вимог статті 629 ЦК України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Крім того, статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає необґрунтованою відмову КФ АКБ „Індустріалбанк” перерахувати грошові кошти ВАТ „Укртранснафта” через недотримання процедур, передбачених Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” з огляду на наступне.

Як вбачається з преамбули вказаного Закону, він встановлює правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів.

Сфера застосування Закону, відповідно до вимог статті 2, розповсюджується на відносини щодо закупівлі товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 30 тисяч гривень, а робіт –300 тисяч гривень.

Поняття „державні кошти” визначено статтею 1 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, до яких відносяться кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, гуманітарна допомога в грошовій формі, кошти державних, казенних, комунальних підприємств та господарських товариств, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг.

Для з’ясування питання щодо можливості віднесення ВАТ „Укртранснафта” до суб’єктного складу осіб, на яких розповсюджується дія Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” суд бере до уваги наступне.

Право власності від імені та в інтересах держави Україна, відповідно до вимог частини 2 статті 326 Цивільного кодексу України, здійснюють відповідно органи державної влади. Виходячи з положень пункту 5 статті 116 Конституції України, частини 2 статті 141 Господарського кодексу України, управління об’єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб’єкти.

Сутність корпоративних прав держави законодавчо визначена постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 року №155 „Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави”.

Розділом ІІ вказаної постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що для обліку корпоративних прав держави Фонд державного майна за участю інших органів виконавчої влади формує та веде Реєстр корпоративних прав держави, який передбачається як складова частина Реєстру об’єктів державної власності.

До суб’єктів управління корпоративними правами держави, у відповідності з положеннями розділу ІІІ, відносяться: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна; органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України управляти об’єктами державної власності; громадяни або юридичні особи, визначені за результатами конкурсу, з якими укладено договір доручення з управління корпоративними правами держави.

На підставі викладеного слід дійти до висновку, що об’єкт державної власності у вигляді пакету акцій господарського товариства повинен бути включений до реєстру корпоративних прав держави, а функції по його управлінню можуть бути передані вповноваженим державним органом іншій юридичній особі на підставі договору управління корпоративними правами держави.

Викладений висновок кореспондується з вимогами статті 170 Господарського кодексу України, відповідно до яких уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управління корпоративними правами держави. Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 року №791.

В свою чергу, цивільним кодексом України передбачена можливість укладення договору управління майном. Зокрема, частиною 1 статті 1029 ЦК України визначено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Слід звернути увагу на наступні особливості договору управління майном.

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (частина 1 статті 1030 ЦК України); майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя, майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік (частина 3 статті 1030 ЦК України).

Договір управління майном укладається в письмовій формі (частина 1 статті 1031 ЦК України), даний договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (частина 2 статті 1031 ЦК України).

З матеріалів справи не вбачається, що між Кабінетом Міністрів України та НАК „Нафтогаз України” укладався відповідний договір на управління державним майном (пакет акцій ВАТ „Укртранснафта”), що дає змогу дійти до висновку, що пакет акцій вказаного суб’єкта господарювання не є державним майном.

Викладений висновок підтверджується як нормами цивільного та господарського права, так і положеннями статутів НАК „Нафтогаз України” та ВАТ „Укртранснафта”.

Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” є засновником і єдиним акціонером ВАТ „Укртранснафта” відповідно до норм пункту 6.1 Статуту вказаного підприємства.

Правовий статус Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” визначений Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 „Про створення НАК „Нафтогаз України”.

У відповідності з положеннями пунктів 1.2 та 4.1 Статуту НАК „Нафтогаз України”, Компанія є юридичною особою відповідно до законодавства України у формі державного акціонерного товариства відкритого типу і набуває прав юридичної особи з дня її державної реєстрації. Засновником Компанії, у відповідності з положеннями пункту 5.1 Статуту, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Статутний фонд Компанії, згідно положень пункту 7.1 Статуту НАК „Нафтогаз України”, формується за рахунок вартості переданих їй акцій та майна.

Майно Компанії складається з основних засобів, обігових коштів, часток акцій дочірніх підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується також за рахунок: коштів, що надходять від оплати акцій; кредитів (позичок) банків; майна, переданого засновником; доходів, отриманих від реалізації цінних паперів; надходжень від діяльності підприємств, заснованих Компанією; інших надходжень, що не суперечать законодавству України (пункт 6.1 Статуту НАК „Нафтогаз України”).

Пунктом 6.2 Статуту НАК „Нафтогаз України” встановлено, що Компанія є власником майна, в тому числі коштів, переданих їй акціонерами у власність.

Крім того, пунктом 6.3 Статуту НАК „Нафтогаз України” встановлено, що здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії, зокрема з продажу, обміну, передачі в оренду чи застави засобів виробництва та інших матеріальних цінностей, використання та відчуження їх в інший спосіб.

Викладена норма Статуту НАК „Нафтогаз України” узгоджується з положеннями статті 135 ГК України, відповідно до яких власник майна має право на основі належного йому майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб’єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб’єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб’єктів господарювання відповідно до законодавства.

Крім того, слід врахувати положення статті 12 Закону України „Про господарські товариства”, у відповідності з якими товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

До вкладів засновників товариства, відповідно до положень статті 13 вказаного Закону, відносяться будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

На підставі викладеного суд встановив, що пакет акцій ВАТ „Укртранснафта” (цінні папери), що знаходиться у власності єдиного засновника і учасника вказаного товариства (НАК „Нафтогаз України”), слід вважати внеском засновника господарського товариства, який є його власністю.

Викладений висновок суду знаходить підтвердження в положеннях Статуту ВАТ „Укртранснафта”, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів від 29.07-09.08.2005 року. Зокрема, пунктом 4.6 встановлено, що Товариство діє на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов’язань перед партнерами і бюджетом.

Пункт 3.7 Статуту надає право Товариству здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва шляхом укладення прямих угод з постачальниками, через біржі та посередницькі організації.

Додатково право ВАТ „Укртранснафта” на укладення угод (контрактів) встановлено пунктом 4.7 Статуту Товариства.

Пунктом 5.4 Статуту встановлено, що здійснюючи право власності, Товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, дарування, обміну, передачі в оренду чи застави засобів виробництва, будинків, споруд, інших матеріальних цінностей, використання та відчуження їх в інший спосіб.

Майно Товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші активи, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства. Джерелами формування майна Товариства є в тому числі грошові та матеріальні внески засновника (пункт 5.1 Статуту).

Враховуючи викладене вище, з огляду на вимоги ст.ст. 318, 325, 326 ЦК України випливає, що юридичні особи не можуть бути суб’єктами права державної власності. Таким чином, акції ВАТ „Укртранснафта”, власником яких є НАК „Нафтогаз України” знаходяться в приватній власності. З викладеного вбачається, що 100% акцій ВАТ „Укртранснафта” знаходяться у приватній власності.

Враховуючи викладене, дослідивши надані сторонами пояснення та матеріали справи, суд встановив, що дія норм Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” не розповсюджується на ВАТ „Укртранснафта” та на угоди, що укладаються ВАТ „Укртранснафта”.

Виходячи з положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В даному випадку до обов’язків КФ АКБ „Індустріалбанк” відноситься списання коштів за дорученням ВАТ „Укртранснафта” в день одержання доручення на списання, що випливає з вимог підпунктів 2.16 та 9.2.1 Договору. Тобто, відбулося порушення зобов’язання шляхом його невиконання.

В свою чергу, порушення КФ АКБ „Індустріалбанк” зобов’язань за Договором призвело до порушення цивільних прав та інтересів ВАТ „Укртранснафта”, оскільки неперерахування грошових коштів унеможливило виконання зобов’язань ВАТ „Укртранснафта” перед ТОВ „Солітон” за договором №1002-6/176 від 03 травня 2006 року.

Судовий захист цивільного права та інтересу, відповідно до положень статті 3 ЦК України, є однією з загальних засад цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлені частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких віднесено: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов’язати Акціонерний комерційний банк „Індустріалбанк” в особі Київської філії АКБ „Індустріалбанк” (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, код ЄДРПОУ 21665873) виконати обов’язок за договором №РКО/0300/091/06 від 01 березня 2006 року в натурі, а саме: перерахувати грошові кошти Відкритого акціонерного товариства „Укртранснафта” (04050, м. Київ, вул. Артема, 60, Код ЄДРПОУ 31570412, р/р 26002030000159 в Київській філії АКБ „Індустріалбанк”, МФО 320962) на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Солітон” відповідно до умов договору №1002-6/176 від 03 травня 2006 року.

3. Стягнути з Акціонерного комерційного банку „Індустріалбанк” в особі Київської філії АКБ „Індустріалбанк” (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, код ЄДРПОУ 21665873) на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртранснафта” (04050, м. Київ, вул. Артема, 60, Код ЄДРПОУ 31570412, р/р 26002030000159 в Київській філії АКБ „Індустріалбанк”, МФО 320962) державне мито у розмірі 85 (вісімдесят п’ять) грн. та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя М.М. Якименко

Дата підписання рішення: