Рішення № 196067, 16.10.2006, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

№ 22/183

16.10.06 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна компанія”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська енергетична компанія”мницької діяльності - фі

про стягнення 332 695,89 грн.

Суддя Шкурат А.М.

Представники

від позивача Нечитайло В.М. (дов. б/н від 11.09.2006р.)

від відповідача Рибін В.В. (дов. б/н від 11.04.2006р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційна компанія” звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська енергетична компанія” 300 000,00 грн. основного боргу та 32 692,89 грн. пені.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги від 22 вересня 2004 року відповідач отримав фінансову допомогу у сумі 1 800 000,00 грн. яка своєчасно та в повному обсязі не повернув. За ствердженням позивача заборгованість відповідача станом на день звернення з позовом до суду складала 300 000,00 грн. Крім того, позивач, посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, просить стягнути з останнього нараховану пеню, нараховану за період з 1 січня 2006 року по 22 серпня 2006 року у сумі 32 695,89 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 4 вересня 2006 року було порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи на 25 вересня 2006 року.

Відповідач повноважного представника в судове засідання 25 вересня 2006 року не направив, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 16 жовтня 2006 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, згідно з якою проти позову в частині стягнення пені заперечує, посилаючись на необґрунтованість проведеного позивачем розрахунку.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників позивача і відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги від 22 вересня 2004 року (далі –Договір) позивач зобов’язався надати відповідачу на строковій і зворотній основі грошові кошти у сумі 1 800 000,00 грн., а відповідач зобов’язався повернути зазначені кошти у встановлений Договором строк.

Позивач на виконання умов Договору перерахував відповідачеві 1 800 000,00 грн., що підтверджується матеріалам справи та визнається відповідачем.

Пунктом 2.2. Договору встановлено обов’язок відповідача повернути суму фінансової допомоги в строк до 22 грудня 2004 року.

Судом встановлено, що відповідачем в рахунок повернення фінансової допомоги було перераховано позивачу 28 грудня 2004 року 400 000,00 грн., 30 грудня 2004 року 1 000 000,00 грн., 7 березня 2006 року 50 000,00 грн. та 31 березня 2006 року 50 000,00 грн., що підтверджується виписками з рахунку в банку (а.с. 10-13). Загалом відповідачем було перераховано позивачу 1 500 000,00 грн.

За ствердженням позивача строк виконання відповідачем зобов’язань настав 31 грудня 2005 року. В обґрунтування вказаного висновку позивач посилається на додаткову угоду до Договору № 1 від 22 грудня 2004 року, укою були внесені зміни до пункту 5.1. Договору і викладено останній в наступній редакції: “Даний Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання взятих на себе сторонами зобов’язань, а саме з 22.09.04 р. по 31.12.05 р.”.

Проте, суд вважає даний висновок позивача помилковим виходячи із наступного.

Із Договору вбачається, що саме пунктом 2.2. Договору був встановлений строк виконання відповідачем зобов’язання повернути суму фінансової допомоги. Цей строк було визначено 22 грудня 2004 року.

Додаткова угода до Договору № 1 від 22 грудня 2004 року, на яку посилається позивач не містить жодного положення щодо зміни строку повернення фінансової допомоги, встановленого пунктом 2.2. Договору. Вказаний пункт є чинним та сторонами не змінювався.

Також, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Строк не є істотною умовою договору позики (стаття 1046 ЦК України) і Договір який є підставою для виникнення між сторонами правовідносин не містить положень, які права та обов’язки припиняються, а які –не припиняються в зв’язку зі спливом строку договору, а тому при вирішенні цього питання необхідно керуватися положеннями глави 71 ЦК України.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернута протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, в разі, якщо укладений між сторонами Договір не містив би пункту 2.2., який визначає строк повернення фінансової допомоги, то в цьому разі мала б застосовуватись норма закріплена в абзаці другому частини першої статті 1049 ЦК України (положення щодо надсилання вимоги), а строк дії договору не обмежував би право та обов’язок відповідача щодо повернення одержаних коштів.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (далі –ГК України) встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач одержану фінансову допомогу в повному обсязі у строк встановлений пунктом 2.2. Договору не повернув і твердження позивача про існуючу заборгованість у сумі 300 000,00 грн. визнав, то суд вимоги позивача в частині стягнення основного боргу задовольняє в повному обсязі.

Вимоги позивача в частині стягнення пені, нарахованої за період з 1 січня 2006 року по 22 серпня 2006 року у сумі 32 695,89 грн. задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, які останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафні санкції визначаються в частині першій статті 230 ГК України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною шостою статті 232 ГК України обмежено період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання. Зокрема, цією нормою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що за прострочення строків повернення фінансової допомоги, встановлених даним договором, Позичальник (відповідач) зобов’язується сплатити Позичальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми Договору за кожен день прострочення.

Оскільки, сторони у Договорі не визначили період, за який може бути нарахована пеня, то, починаючи з 23 червня 2005 року, до господарсько-правової відповідальності відповідача має бути застосоване положення частини шостої статті 232 ГК України.

За таких обставин, а також з огляду на те, що граничний строк повернення фінансової допомоги сплив 22 грудня 2004 року, то нарахування пені позивачем, починаючи з 23 червня 2005 року, є неправомірним.

Державне мито у сумі 3 000,00 грн. та витрати позивача на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 106,40 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 6 (ч. 3), 631 (ч. 1), 1046, 1049 (ч. 1) ЦК України, ст.ст. 193, 216 (ч. 1), 230 (ч. 2), 232 (ч. 6) ГК України, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська енергетична компанія” (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, буд. 17/19, п/р 260080130465 у ЗАТ „Банк НБР” у м. Києві, МФО 320627, код 32656914) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна компанія” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, п/р 260020130014 у ЗАТ „Банк НБР” у м. Києві, МФО 320627, код 30440474) 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 106 (сто шість) грн. 40 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя А.М.Шкурат