Постанова № 1952020, 05.08.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.08.08 р. № 25/61-А

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шипка В.В.

суддів: Борисенко І.В.

Розваляєвої Т.С.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Гуменюк А.Л. – (дов. № 367 від 26.01.2006р.)

Дерев”янчук В.А. – (дов. № 365 від 26.01.2006р.)

від відповідача -Бондаренко Ю.В. – (дов. № 4270/8/10-010 від 17.04.2008р.)

Тишкевич О.П. – (дов. № 1104/9/10-010 від 21.07.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.04.2006

у справі № 25/61-А (Морозов С.М.)

за позовом Акціонерний комерційний банк "Юнекс"

до Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень

Постанова приймається 05.08.2008р. . у зв’язку з оголошенням у судовому засіданні 22.07.2008р. перерви відповідно до ст. 150 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк “Юнекс” звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заявою від 16.03.2006р. позивач збільшив позовні вимоги та просив суд скасувати повністю податкові повідомлення – рішення № 0001082301/2 та 0001102301/2 від 09.03.2006р.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.04.2006р. у справі № 25/61-А позовні вимоги задоволені повністю.

Скасовані податкові повідомлення – рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0001082301/0 від 14.10.2005р., № 0001082301/1 від 22.12.2005р., № 0001082301/2 від 09.03.2006р.

Скасовані податкові повідомлення – рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0001102301/0 від 14.10.2005р., № 0001102301/1 від 22.12.2005р., № 0001102301/2 від 09.03.2006р.

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків, не погоджуючись з вказаною постановою суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2006 р. у справі № 25/61-А було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р. у справі № 25/61-А було закінчено підготовку справи та призначено до апеляційного розгляду.

Від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких він просить постанову Господарського суду м. Києва від 20.04.2006р. у справі № 25/61-А залишити без змін, а апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків без задоволення.

В судовому засіданні 18.07.2006р. представником позивача подано клопотання про призначення судово – бухгалтерської експертизи.

18.07.2006 р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду було зупинено апеляційне провадження у справі № 25/61-А до закінчення проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз призначеної судово – бухгалтерської експертизи.

13.06.2008р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз надав суду висновок № 9487 від 31.10.2007р. судово-бухгалтерської експертизи по господарській справі № 25/61-А, яким встановлено, що за висновком акту перевірки № 561/23-1/20023569 від 05.10.2005р. “Про результати позабалансової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства АКБ “Юнекс” за період з 01.10.2002р. по 31.03.2005р. завищення загальної суми валових витрат документально підтверджуються в розмірі 1228201,39 грн., у тому числі по періодах: в І кварталі 2003р. на 784808,11 грн., в І квартал 2005р. на 443393,28 грн. Розходження вказані в дослідженні.

У частині не утримання та не перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян у сумі 219,27 грн. за 2003р. та своєчасності подання розрахунку сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів встановити чи підтверджується документально висновки акту перевірки № 561/23-1/20023569 від 05.10.2005р. “Про результати позабалансової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства АКБ “Юнекс” за період з 01.10.2002р. по 31.03.2005р.” не можливе через відсутність документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2008р. поновлено апеляційне провадження у справі № 25/61-А та призначено до розгляду.

В судовому засіданні 22.07.2008р. від представника позивача надійшло заперечення на висновок № 9487 судово-бухгалтерської експертизи від 31.10.2007р.

В судовому засіданні 22.07.2008р. від представника відповідача надійшли пояснення щодо висновку № 9487 судово-бухгалтерської експертизи від 31.10.2007р.

Через відділ документального забезпечення 30.07.2008р. від представника позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача щодо висновку судово-бухгалтерської експертизи.

Через відділ документального забезпечення 04.08.2008р. від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Представник позивача заперечує проти апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

На підставі акту № 561/23-1/20023569 від 05.10.2005р. про результати позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства АКБ “Юнекс” за період з 01.10.2002р. по 31.03.2005р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення –рішення:

- № 0001082301/0 від 14.10.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов”язання за платежем податок на прибуток банківських організацій у розмірі 519436,13 грн. (346290,75 грн. – основний платіж, 173145,38 грн. – штрафні санкції);

- № 0001102301/0 від 14.10.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем “податок з доходів найманих працівників” у розмірі 657,81 грн. (219,27 грн. – основний платіж, 438,54 грн. – штрафні санкції).

Вказані податкові повідомлення – рішення були оскарженні позивачем в адміністративному порядку.

Скарги позивача контролюючими органами були залишені без задоволення.

За результатами розгляду скарг позивача в адміністративному порядку відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення від 22.12.2005р. № 0001082301/1 за платежем “податок на прибуток банківських організацій” на суму 519436,13 грн. (основний платіж – 346290,75 грн., штрафні санкції – 173145,38 грн.), № 0001102301/1 за платежем “податок з доходів найманих працівників” на суму 657,81 грн. (219,27 грн. – основний платіж, 438,54 грн. – штрафні санкції) та від 09.03.2006р. № 0001102301/2 за платежем “податок з доходів найманих працівників” на суму 657,81 грн. (219,27 грн. – основний платіж, 438,54 грн. – штрафні санкції) № 0001082301/2 за платежем “податок на прибуток банківських організацій” на суму 519436,13 грн. (основний платіж – 346290,75 грн., штрафні санкції – 173145,38 грн.).

Актом перевірки встановлено, що банківською установою завищено загальну суму валових витрат за перевіряємий період з 01.10.2002р. по 31.03.2005р. у розмірі 1228201,39 грн., у тому числі: за І квартал 2003р. завищено 784808,11 грн. та І кварталі 2005р. завищено на 443393,28 грн.

Щодо епізоду, пов'язаного з безпідставним віднесенням Банком в І кв. 2005р. до складу валових витрат суми коштів, внесених до страхового резерву, під зобов’язання з кредитування (овердрафт) на суму 443 393,28 грн. слід зазначити наступне.

Між АКБ “Юнекс” та ЗАТ “ММЗ” (Договір овердрафту №01-021 104-ОВ від 30.11.2004р.), ТОВ “Триал” (Договір овердрафту №01-010305-ОВ від 23.03.2005р.) були укладені договора про надання позичальникам короткострокових кредитів (овердрафтів) в межах, встановлених вищезазначеними договорами лімітів.

Для надання овердрафтів позичальникам (ЗАТ “ММЗ” та ТОВ “Триал”) були відкриті поточні рахунки. За даними оборотно-сальдової відомості станом на 31.03.2005р. на цих рахунках у позичальників обліковувались суми овердрафту відповідно: 0,00 грн. та 186067,27 грн., а залишки сум овердрафту (фактично не надані позичальникам), станом на 31.03.2005р. обліковувались на рахунках № 9129 “інші зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам” у сумі відповідно 3620000,00 грн. та 813932,73 грн.

Протоколами засідань кредитного комітету зазначені операції по наданню овердрафтів було класифіковано як нестандартні (“субстандартні”) та сформовано під зобов'язання з кредитування (рах. “9129”) у І кварталі 2005 року страховий резерв у сумі 443 393,28 грн. за рахунок валових витрат.

Місцевим судом було задоволене позов АКБ “Юнекс”, в межах даного епізоду, виключно виходячи з того, що Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що затверджене Постановою Правління національного банку України від 06.07.2000р. № 279, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.08.2000р. за № 474/4695 (далі по тексту - Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків), встановлено, що банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах. За таких умов, та виходячи з того, що Позивачем в установленому зазначеним Положенням порядку на засіданні кредитного комітету банку вказані операції по наданню кредиту овердрафт було класифіковано як нестандартні (“субстандартні”), то, на думку суду першої інстанції, позивачем правомірно, та у відповідності до вимог чинного законодавства витрати на формування страхового резерву за операціями з надання овердрафтів віднесені до складу валових витрат у І кварталі 2005р.

Такий висновок суду першої інстанції спростовується наступним.

В абзаці третьому пункту 1.1 цього Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків чітко вказано, що Податковий облік регулюється Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами).

Посилання суду першої інстанції на Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків як на підставу для віднесення до складу валових витрат страхового резерву сформованого під зобов'язання з кредитування є безпідставними, оскільки вказане Положення регламентує порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків в фінансовому обліку та ніяким чином не регламентує відображення таких резервів в податковому обліку, про що зазначається в самому Положенні. Порядок відображення в податковому обліку (за рахунок валових витрат) сформованих банками страхових резервів для відшкодування можливих втрат по основному боргу регулюється виключно Законом України від 28.12.1994р. N 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, зі змінами та доповненнями.

Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків в податковому обліку використовується лише з метою класифікації заборгованості на стандартну чи нестандартну, в інших випадках зазначене Положення не підлягає застосуванню для цілей податкового обліку.

Згідно з пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, встановлено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до п.п.12.2.1 п.12.2 ст.12 цього Закону, будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (дачі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпункт 12.2.2 п.12.2 ст.12 зазначеного Закону, визначає, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також: за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

З наведених положень Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, вбачається, що створення страхового резерву за рахунок валових витрат (в податковому обліку) можливе виключно у випадках, наявності боргу (грошового) перед банківською установою.

Враховуючи те, що станом на 31.03.2005р. кредитні кошти ТОВ “Триал” обліковувались на поточних рахунках в сумі 186067,27 грн., а ЗАТ “ММЗ” в сумі 0,00 грн. банком не дотримано порядок, що передбачений ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” при формуванні страхового резерву з подальшим його віднесенням до складу валових витрат (тобто порядок формування страхового резерву за рахунок податкового обліку), то створення Банком страхового резерву в І кварталі 2005 року у розмірі 443393,28 грн., з віднесенням його до складу валових витрат є безпідставним оскільки в даному випадку основний борг позичальників перед Банком - відсутній, а були лише зобов'язання Банку перед позичальниками в межах наведених вище договорів з овердрафту з кредитування.

Наведене спростовує висновок суду першої інстанції, викладений в постанові (абз. 3 стор. 7 ), що позивачем правомірно, та у відповідності до вимог чинного законодавства витрати на формування страхового резерву за операціями з надання овердрафтів віднесені до складу валових витрат у І кварталі 2005р. та свідчить про порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп. 12.2.1 та пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Місцевий суд посилаючись на п.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків, зробив висновок, що резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Тобто саме ризик неповернення коштів викликає необхідність формування страхового резерву.

Слід зазначити, що даному випадку, ризику неповернення коштів не було, оскільки такі кошти на момент формування Банком страхових резервів за рахунок податкового обліку, в межах укладених договорів про надання короткострокових кредитів (овердрафтів), фактично в кредит надані не були, а, як зазначалось в п.1.1.1 даних заперечень, були тільки зарезервовані Банком на позабалансових рахунках №1929.

Таке резервування Банком коштів було необхідне виходячи з самого поняття “овердрафт”. Так,

- овердрафт - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту в разі перевищення суми операції за платіжною карткою залишку коштів на його рахунку або встановленого ліміту кредитування. (Національний банк, Постанова “Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” від 19.04.2005 N 137);

- овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (Національний банк, Постанова “Про заходи щодо реалізації Програми реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України” від 21.11.1997 N 388);

- овердрафт - право банку здійснювати оплату понад залишок коштів на кореспондентському рахунку в межах визначеної договором суми (Національний банк, Постанова “Положення про міжбанківські розрахунки в Україні” від 21.03.1996 N 65);

З наведеного вище можна зробити висновок, що будь-який банк, з метою виконання умов договору про надання своєму надійному клієнту овердрафту, зобов'язаний мати вільні кошти для здійснення оплати господарської операції клієнта, в разі перевищення суми такої операції залишку коштів на кореспондентському рахунку клієнта, з яким укладено такий договір, в межах визначеної суми, встановленої цим договором.

Зазначене вище ще раз підтверджує те, що в даному випадку не виникало ризику неповернення основного боргу (ризику неповернення коштів), оскільки -кошти в кредит Банком фактично не надавалися (дебетове сальдо не виникало) а також договори з кредитування у формі овердрафтів укладаються лише з надійними клієнтами.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” надано вичерпний перелік витрат, при здійсненні яких платник податків може збільшувати валові витрати відповідного періоду, тобто зменшувати свої витрати за рахунок податкового обліку. Так, кожна окрема норма дії цього пункту регулює будь-який конкретний випадок відповідних правовідносин. Тобто, будь-яка витратна господарська операція платника податку при віднесенні ним суми такої операції до складу валових витрат повинна регулюватись лише однією, а не декількома нормами п. 5.2 ст. 5 Закону України про оподаткування прибутку підприємств.

Суд першої інстанції, керуючись пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зробив висновок, що витрати банку, нараховані у зв’язку з наданням послуг по наданню банківських гарантій повинні відноситись до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат відносяться суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Не зрозуміло якою нормою пп. 5.2.1 чи пп. 5.2.4 керувався суд першої інстанції при викладенні висновку, стосовно того, що позивачем правомірно, та у відповідності до вимог чинного законодавства витрати на формування страхового резерву за операціями з надання овердрафтів віднесені до складу валових витрат у І кварталі 2005р.

Судом першої інстанції також зазначено, що підтвердженням факту надання послуг є договори про надання банківських гарантій, які укладаються банком. На таке твердження зазначаємо наступне.

Відповідно до Цивільного кодексу України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто, з самого поняття терміну “договір” - договір не може бути підтвердженням факту надання послуг, а є підтвердженням домовленості щодо здійснення певних цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання (наприклад, між банком та його клієнтом). Підтвердженням факту надання банком послуг своїм клієнтам можуть бути інші первинні документи, наприклад виписки банку, тощо.

Щодо епізоду, пов’язаного з безпідставним віднесенням позивачем в І кварталі 2003р. до складу валових витрат суми 784'808,11 грн., як суми врегулювання сумнівної заборгованості слід зазначити наступне.

В межах кредитного договору від 30.12.98 №03/1298, укладеного з ТОВ “Виробничо-комерційною фірмою “Промінь ЛТД”, м. Кривий Ріг, Банком було надано кредит на ведення уставної діяльності у сумі 440 000,00грн. на строк до 05.07.99 із сплатою 65% річних. У забезпечення Кредитного договору було укладено Договір застави №3/1298 від 30.12.98 на суму 622980,00 грн. Договір застави нотаріально завірено не було.

Позичальник зобов'язань за Кредитним договором від 30.12.98 №03/1298 не виконав.

07.06.2002р. Банк звернувся з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за зазначеним кредитним договором. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.02 по справі №10/235 позов АКБ “Юнекс” до ТОВ ВКФ “Промінь ЛТД” задоволено повністю.

На виконання Рішення Господарського суду Дніпропетровської області, 20.12.02 по справі №10/235 видано Наказ щодо стягнення з ТОВ ВКФ “Промінь ЛТД” суми заборгованості, що виникла в межах кредитного договору від 30.12.98 №03/1298.

На підставі вказаного Наказу 26.02.03 було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем.

Позивач, посилаючись на Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.02 у справі №10/235 а також на Постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.02.03 та керуючись п.п.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в редакції що діяла з 01.01.03, було віднесено в І кварталі 2003р. суму нарахованих процентів за кредитним договором від 30.12.98 №03/1298 у розмірі 784'808,11 грн. до складу валових витрат.

На думку суду першої інстанції, віднесення Позивачем в І кварталі 2003р. суми зазначених процентів до складу валових витрат є цілком правомірним. Такий висновок суду спростовується наступним.

Відповідно до п.п.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, встановлено, що платник податку — продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема:

платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця, або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого їм майна.

Наведений вище механізм врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості, викладений в п.п.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції, що діяла з 01.01.03, визначає лише одну подію, з настанням якої можливе відображення врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості в податковому обліку (шляхом збільшення на суму такої заборгованості валових витрат) це виключно подання платником податку позовної заяви до суду про стягнення заборгованості з боржника, або визнання такого боржника банкрутом. А ні рішення суду про стягнення суми такої заборгованості з боржника, а ні, тим паче, наказ про виконання такого рішення не є підставою віднесення суми безнадійної заборгованості до складу валових витрат при використанні механізму врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості, що викладений в п.п.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції, що діяла з 01.01.03.

Протягом І кварталу 2003 року Банк не звертався до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця (позичальника за кредитним договором від 30.12.98 №03/1298), або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого їм майна, оскільки, позов до суду про стягнення заборгованості АКБ “Юнекс” подано 26.06.2002 року, рішення суду про задоволення позовних вимог прийнято 10.12.2002 року (підписане 13.12.2002р., набрало чинності - 23.12.2002р.).

Таким чином, виходячи з норм чинного податкового законодавства, пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції що діяла з 01.01.2003р.) в даному випадку не застосовується.

Наведене вище спростовує висновок суду першої інстанції, стосовно того, що позивач не був позбавлений права віднести сумнівну (безнадійну) заборгованість в розмірі 784808,11 грн. до складу валових витрат у І кварталі 2003 року, оскільки по-перше, рішення господарського суду про стягнення суми заборгованості з боржника було прийнято в попередньому звітному періоді, а наказ про виконання рішення суду був виданий у І кварталі 2003р., що узгоджується з нормою пп.12.1.1 п. 12.1 ст.12 вищевказаного Закону,. та свідчить про порушення Господарським судом м. Києва пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції, що діє з 01.01.03р.

В даному випадку необхідно застосовувати пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції що діяла до 01.01.2003р.) оскільки банк звернувся з позовною заявою до господарського суду про стягнення заборгованості з боржника в період до 01.01.2003р. А також, збільшення валових витрат на суму заборгованості, що стягується, необхідно було здійснювати також в період до 01.01.2003р., з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції що діяла до 01.01.03 “платник податку - продавець товарів (робіт, послуг), у тому числі банки і небанківські фінансові установ має право зменшити суму валового доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг), у разі коли покупець таких, товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з платником податку оплату їх вартості. Зазначене зменшення здійснюється у разі, якщо платник податку звернувся із заявкою до суду (арбітражного суду) про стягнення заборгованості з такого покупця або про визнання покупця банкрутом, а також у випадках, коли за поданням продавця нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення боргу з покупця чи стягнення заставленого майна.

Таким чином, в IV кварталі 2002р. (період, в якому Банком подано позовну заяву до суду про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором від 30.12.98 №03/1298) Позивач мав право зменшити суму валового доходу на суму раніше нарахованих процентів в межах кредитного договору від 30.12.98 №03/1298.

Відповідно пп. 12.1.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції що діяла до 01.01.2003р. передбачає що: У разі коли протягом тридцяти календарних днів після прийняття зазначеного рішення покупець не повертає суму заборгованості, визнаної судом (арбітражним судом), продавець звертається протягом наступних тридцяти календарних днів до арбітражного суду із заявою про визнання такого покупця банкрутом. При цьому валові доходи продавця не збільшуються на суму визнаної заборгованості покупця протягом строку судового розгляду справи. У разі коли продавець у зазначений термін не подає заяву до арбітражного суду він зобов'язаний збільшити валові доходи на суму заборгованості, визнаної судом (арбітражним судом).

Рішення суду набуло чинності з 23.12.2002 року (10-й термін від дня підписання). Враховуючи, що банк протягом 30-ти календарних днів не звернувся до суду з заявою про визнання боржника банкрутом, банк зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості визнаної судом.

Таким чином, в І кварталі 2003 року сума 784808,11 грн. відповідно до пп. 12.1.5 мала бути включена Банком до складу валового доходу у разі зменшення валового доходу на цю суму згідно пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в IV кварталі 2002р.

Щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0001102301/0 від 14.10.2005р., №0001102301/1 від 22.12.2005р. та №0001102301/2 від 09.03.2006р, якими Позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників то на думку колегії суддів місцевий суд дійшов вірного висновку про їх скасування враховуючи наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою донарахування позивачу суми зобов’язання за платежем “податок з доходів найманих працівників” у розмірі 219,27 грн. (основний платіж) та прийняття податкових повідомлень – рішень № 0001102301/0 /1/ 2 став висновок контролюючого органу про те, що в порушення розділу ІІ ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, із змінами та доповненнями, з урахуванням вимог абз. 2 та абз. 4 п.п. 9.1. п. 9 розділу ІІ Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993р. № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993р. № 64, із змінами та доповненнями, бухгалтерія банку не склала остаточний розрахунок доходу (перерахунок прибуткового податку) за відпрацьований період, в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету прибутковий податок з громадян в сумі 219,27 грн.

В матеріалах справи наявний звіт про результати річних перерахунків прибуткового податку з громадян за 2003р., який наданий позивачем з відміткою СДПІ у м. Києві по роботі з ВВП про те, що вказаний звіт був наданий контролюючому органу.

Таким чином, на думку колегії суддів, висновок викладений в акті перевірки про те, що позивачем не було складено остаточний розрахунок доходу (перерахунок прибуткового податку) за 2003р. спростовується матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків підлягає частковому задоволенню, отже постанова суду першої інстанції повинна бути частково скасована.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва у справі № 25/61-А від 20.04.2006р. скасувати частково.

Прийняти нове рішення.

У позові Акціонерному комерційному банку “Юнекс” до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень – рішень № 0001082301/0 від 14.10.2005р., № 0001082301/1 від 22.12.2005р., № 0001082301/2 від 09.03.2006р. відмовити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 20.04.2006р. в частині скасування податкових повідомлень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0001102301/0 від 14.10.2005р., № 0001102301/1 від 22.12.2005р., № 0001102301/2 від 09.03.2006р. залишити без змін.

Матеріали справи № 25/61-А повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шипко В.В.

Судді

Борисенко І.В.

Розваляєва Т.С.