Ухвала суду № 19517157, 21.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2011 р. м. КиївК-52595/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.07.2009 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009 р.

у справі № 2а-23636/09/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Краснодонський завод «Автоагрегат»

до Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про стягнення з державного бюджету суми бюджетної заборгованості по податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Краснодонський завод «Автоагрегат»(надалі позивач, ЗАТ «Краснодонський завод «Автоагрегат») звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (надалі відповідачі, Краснодонська ОДПІ та ГУ ДКУ в Луганській області) про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21.07.2009 р. (суддя Р.С. Твердохліб), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя М.Г. Сухарьок, судді: С.В. Білак, Т.Г. Гаврищук), адміністративний позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на користь акціонерного товариства ЗАТ «Краснодонський завод «Автоагрегат»заборгованість з відшкодування податку на додану вартість у сумі 14243,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 142,43 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними пункту 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2009 р. позивачем було подано до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за грудень 2008 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 135258,00 грн.

Станом на 09.06.2009 р. позивач отримав на свій розрахунковий рахунок бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 121015,00 грн. Тобто, заборгованість бюджетного відшкодування з податку на додану вартість склала 14243,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правильність нарахування суми бюджетного відшкодування за грудень 2008 року підтверджено не лише первинними документами, але і висновком довідки № 396/23-00231290 від 26.02.2009 р., складеної за результатами проведеної представниками відповідача перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2008 року.

Разом з тим, податковий орган вважає за неможливим повернення заявленої суми бюджетного відшкодування з мотивів відсутності результатів зустрічних перевірок контрагентів позивача.

Нормами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Положеннями підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено правомірність виникнення заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Невідповідність вказаних первинних документів, на підставі яких товариством включено суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту, вимогам підпункту 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.

За наведених обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стягнувши з Державного бюджету України частину невідшкодованої суми податку на додану вартість за грудень 2008 року у розмірі 14243,00 грн.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.07.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009 р. у справі № 2а-23636/09/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло