Ухвала суду № 19517150, 16.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2011 року м. КиївК-23191/08

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Доценко І.О., Плевако Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 05.07.2007

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008

у справі № АС 8/380-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»(Виробничо-комерційної фірми «Побутсервіс»Товариства з обмеженою відповідальністю)

до Державної податкової інспекції у місті Суми

про визнання повідомлень-рішень нечинними, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 05.07.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008, позов задоволено. Повідомлення-рішення ДПІ у м. Суми №0001022302/0/44252, №0001012302/0/44253, №0001012302/0/44254 від 06.07.2006 визнано нечинними. Стягнуто з ДПІ у м.Суми на користь позивача 10,20 грн. держмита.

ДПІ у м.Суми подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», наказу ДПА України від 16.09.2002 № 429, п. 1.32 та п.п. 1.11.2 п. 1.11 ст. 1, 5.1, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 23 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 86, ст. 138, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд встановив відсутність порушення вимог п.п. 4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не дослідивши при цьому факту заниження валового доходу на 225190 грн. та факту включення до складу валових витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними платіжними та іншими документами. Також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права: ч.ч. 1, 2 ст. 87, ч. 2 ст. 88, ч. 1 ст. 94 та п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України при стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі більшому, ніж підлягав сплаті при поданні даного позову.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16.11.2011 здійснено заміну позивача у справі: Виробничо-комерційної фірми «Побутсервіс»товариства з обмеженою відповідальністю на його правонаступника: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкових зобовязань з податку на прибуток у загальній сумі 1253748,00 грн., у тому числі 900209,00 грн. основного платежу та 358539,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також у сумі 450104,50 грн. штрафних санкцій з цього податку, та про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість у загальній сумі 1336567,50 грн., у тому числі 891045,00 грн. основного платежу та 445522,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийняті на підставі акту перевірки від 22.06.2006 №4097/235/14005202/74 за період 01.10.2005 по 31.03.2006, яким зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті якого позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 891045,00 грн. основного платежу та 445522,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

п.п. 1.11.2 п. 1.11, п. 1.32 ст. 1., п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті якого позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 900209,00 грн. основного платежу та 358539,00грн. штрафних (фінансових) санкцій;

п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті якого позивачеві визначено податкове зобовязання зі штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у сумі 450104,50 грн.

Як вбачається з акту перевірки, порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковим органом повязується з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту податок на додану вартість у загальній сумі 891045,00 грн., в тому числі у сумі 400000,00 грн. з нарахованих відсотків у результаті здійснення господарських операцій з придбання товару на умовах товарного кредиту у ТОВ «Альянс+», та у сумах 290000,00 грн. і 201045,00 грн. у ТОВ КФ «Фінком». Як вбачається з акту перевірки, позиція податкового органу полягає у тому, позивач не має права на податковий кредит, тому що дані господарські операції не повязані з господарською діяльністю у розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки є збитковими: за результатами наступного продажу позивачем такого товару у тому ж періоді, в якому він був придбаний, підприємству ТОВ КК «Алкіра»у липні 2005 року, підприємству ТОВ «Альянс+»у серпні 2005 року та підприємству ТОВ «Економ Фінанси»у березні 2006 року, позивачем отримані збитки;

порушення вимог п.п. 1.11.2 п. 1.11, п. 1.32 ст. 1., п. 5.1, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податковим органом повязується з неправомірним віднесенням до складу валових витрат витрати зі сплати відсотків за товарний кредит у загальній сумі 345000,00 грн. за вказаними вище господарськими операціями, тому що такі операції не повязані з господарською діяльністю у розумінні п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки є збитковими, зокрема витрати по сплаті процентів за товарний кредит не покривались торговельною націнкою при продажу товарів;

порушення п.п. 4.1.1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»повязується з неправомірним віднесенням до складу валових витрат у 1 кварталі 2006 року витрат за договором продажу векселів від 11.04.2005 №К-075/1-0405, не підтверджених відповідними платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та заниженням податкового доходу за операціями з реалізації цінних паперів.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими оскаржені судові рішення, оскільки останні неповно зясували обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 03.04.1997 № 168/97-ВР № 334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, у разі встановлення обставин про те, що підприємство мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від підприємства причин, підстави вважати діяльність підприємства негосподарською, тобто такою, що не передбачає мети отримання прибутку, відсутні. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Проте, збиткова операція може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника податків у разі, якщо податковий орган доведе відсутність обєктивних економічних причин для негативного результату відповідної операції, здійснення останньої з метою штучного завищення валових витрат чи розміру податкового кредиту задля заниження обєкту оподаткування.

З метою зясування обєктивних економічних причин збитковості конкретної господарської операції з продажу товару за ціною нижче за ціну його придбання суду варто дослідити обставини формування вартості цього товару під час його придбання та подальшого продажу платником податків.

Необхідно встановити, чи мав змогу платник податків, дотримуючись розумної та обачної поведінки на конкретному товарному ринку, придбати та згодом продати відповідний товар за такою вартістю, яка би виключала можливість утворення збиткового результату розглядуваної господарської операції.

Зокрема, необхідно зясувати, чи всі понесені платником податку витрати на придбання товару повязані із компенсацією його вартості, а саме: чи були наявні розумні економічні причини для включення до складу вартості ціни придбаного товару відповідної суми процентів за товарним кредитом. Необхідно встановити, чи відповідає рівень процентної ставки за відповідним товарним кредитом звичайному рівню цін в аналогічних операціях. Відповідність процентної ставки за користування товарним кредитом необхідно зясовувати з урахуванням суми відстроченого платежу; строку користування товарним кредитом; звичайного рівня плати за користування кредитними коштами у разі залучення необхідної суми в банку чи в іншій фінансовій установі; можливості уникнути зайвих витрат на сплату підвищених у порівнянні зі звичайним рівнем процентів за товарним кредитом, звернувшись до іншого постачальника аналогічних товарів.

Якщо зібраними у справі доказами буде підтверджено відсутність економічно обґрунтованих причин для збільшення ціни придбаного товару на суму сплачених позивачем процентів за користування товарним кредитом (зокрема, в частині сум процентів за користування товарним кредитом, який перевищує звичайний рівень), відповідна сума перевищення повинна бути визнана такою, що не стосується компенсації вартості розглядуваного товару. Водночас, до складу валових витрат та податкового кредиту можуть бути включені лише ті суми, які повязані із придбанням товарів та послуг, що використовуються в господарській діяльності платника податків.

При цьому суду варто враховувати, що не мають звязку з компенсацією вартості товару, а отже, і з господарською діяльністю платника податків, не всі проценти за користування товарним кредитом, а лише та сума, яка буде визнана економічно необґрунтованою у звязку, зокрема, із перевищенням рівня звичайних цін на послуги товарного кредитування.

Судами попередніх інстанцій не зясовано підстави для застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням № 0001012302/0/44254 штрафних санкцій в сумі 450104,50 грн. з податку на прибуток та правомірність такого застосування. З даного повідомлення-рішення вбачається, що правовою підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій податковий орган визначив п.п. 17.1.6. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, за яким: у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, при вирішенні справи у цій частині суди мають дослідити наявність умов, з якими дана норма повязує обовязок платника податків сплатити додатковий штраф.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки зафіксованим в акті перевірки порушенням позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат у 1 кварталі 2006 року витрат за договором продажу векселів від 11.04.2005 № К-075/1-0405, не підтверджених відповідними платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, суди допустили порушення правил застосування норм матеріального права, безпідставно застосувавши до спірних правовідносин щодо визначення позивачем податкового кредиту у липні-серпні 2005 року та березні 2006 року норму п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, яка на час виникнення спірних правовідносин щодо формування податкового кредиту не діяла. Це ж саме стосується і застосування судом першої інстанції ст. 32 Закону України «Про підприємства в Україні», який на час виникнення спірних відносин втратив чинність.

Судом першої інстанції порушено вимоги ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд безпідставно поклав на субєкта владних повноважень витрати зі сплати державного мита, тоді як за вимогами даної норми: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. До того ж, суд не врахував, що при поданні даного адміністративного позову, виходячи з вимог п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі п.п. «б»п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», підлягало сплаті державне мито у сумі 3,40 грн., яке і могло бути відшкодовано позивачеві. Правових підстав для відшкодування позивачеві зайво сплаченого державного мита (судового збору) у суду не було, оскільки таке державне мито могло бути повернуто у порядку, визначеному ч. 2 ст. 89 Кодексу адміністративного судочинства України.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, чітко встановити зафіксовані в акті перевірки порушення вимог законодавства, які були підставою для висновків податкового органу про заниження податкових зобовязань, суть таких порушень, надати належну оцінку таким порушенням на підставі норм матеріального права, що підлягали застосуванні до спірних правовідносин, перевірити правильність визначення розміру занижених податкових зобовязань та обґрунтованість нарахування штрафних санкцій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Суми задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Сумської області від 05.07.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяН.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.М. Нечитайло