Ухвала суду № 19517128, 21.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2011 р. м. КиївК-51264/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Прана»

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2009 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.10.2009 р.

у справі №2-а-1399/09/1270

за позовом Приватного підприємства «Прана»

до Державної податкової інспекції у м. Красний Луч Луганської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2009 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.10.2009 р., відмовлено у задоволенні повних вимог Приватного підприємства «Прана»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Красний Луч Луганської області (далі відповідач).

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої 31.07.2007 р. складено акт №565/23-31769903.

Крім того, податковою інспекцією було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.09.2006 р. по 31.01.2007 р. при здійсненні господарських операцій з Приватним підприємством «Тар», за результатами якої 16.09.2008 р. складено акт №647/23-31769903.

На підставі зазначеної перевірки контролюючим органом 16.09.2008 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0000982342/0/496/23, яким нараховано позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 213.443,00 грн. та 106.721,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно обґрунтованості висновків контролюючого органу щодо визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість стало встановлення порушення підприємством пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 та абз. в), г) п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (надалі Закон України №168/97-ВР), а саме позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі документів (податкових накладних), виданих субєктом підприємницької діяльності, у якого на момент складання таких документів було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, у результаті чого позивачем занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість на 213.443,00 грн. (за вересень 2006 року на суму 32.115,00 грн., за жовтень 2006 року 49.450,00 грн., за листопад 2006 року 49.955,00 грн., за грудень 2006 року 30.282,00 грн., за січень 2007 року 51.641,00грн.).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та Приватним підприємством «Тар»01.08.2006 р. та 01.01.2007 р. було укладено договори купівлі-продажу вугілля №01/08/06 та №01-01-07 відповідно.

На виконання зазначених договорів контрагентом позивача було надано останньому наступні податкові накладні: від 01.09.2006 р. №901, №902, №903, №904, від 02.10.2006 р. №988, від 02.11.2006 р. №1111, від 05.12.2006 р. №1211, від 09.01.2007 р. №10.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та як правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства «Тар»було анульовано 20.01.2006 р. актом №134 та відповідно до довідки від 08.06.2007 р. серії АГ №323179 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 08.06.2007 р. було внесено запис №1382113 0002 011741 про внесення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не повязане з її банкрутством.

Нормативними приписами пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Згідно з п.9.8 ст.9 зазначеного Закону, у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобовязаним погасити суму податкових зобовязань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Зважаючи на викладене, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованих висновків, що у контрагента позивача не було права на складання податкових накладних від 01.09.2006 р. №901, №902, №903, №904, від 02.10.2006 р. №988, від 02.11.2006 р. №1111, від 05.12.2006 р. №1211, від 09.01.2007 р. №10, оскільки на момент їх видачі, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Тар»було анульовано.

Відтак у позивача не було правових підстав для включення сум податку на додану вартість по таким податковим накладним до складу податкового кредиту відповідних податкових періодах, а отже донарахування податкових зобовязань здійснено податковою інспекцією правомірно.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Прана»залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.10.2009 р. у справі №2-а-1399/09/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло