Ухвала суду № 19516896, 09.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2011 р. м. КиївК-645/08

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 23.04.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2007

у справі № 11/128/07-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроФудТранс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

третя особа Управління Державного казначейства в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.04.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2007, позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя №0000012305/0 від 09.01.2007. Зобовязано ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя надати Управлінню Державного казначейства у Шевченківському районі м.Запоріжжя висновок про відшкодування з Державного бюджету на користь ТОВ «АгроФудТранс»податку на додану вартість в сумі 24736,00 грн. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «АгроФудТранс»6,80 грн. судового збору.

ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нову рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

10.10.2006 позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2006 року разом з розрахунком бюджетного відшкодування та відповідною заявою, згідно із якими до бюджетного відшкодування на рахунок у банку визначив податок на додану вартість у сумі 24736,00 грн.

Підставою для зменшення позивачеві податковим повідомленням-рішенням від 09.01.2007 № 0000012305/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 23518,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті перевірки від 21.12.2006 №122/23-32875490, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.2, п.п.7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у включенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, в яких відсутні дані про місцезнаходження юридичної особи, та не звернення у звязку з цим з відповідною заявою до податкового органу

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, не суперечать вимогам п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема містять відомості щодо місця розташування юридичної особи, які узгоджуються з відомостями, включеними до ЄДРПУ.

До того ж, суд касаційної інстанції зазначає про помилковість позиції податкового органу стосовно того, що будь-яке недотримання продавцем вимог п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при складанні податкової накладної є підставою для позбавлення покупця права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

За умови реального здійснення господарської операції окремий недолік податкової накладної не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який платник податків зобовязаний дотримуватися, і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.

До того ж, у разі порушення з боку постачальника товарів (послуг) порядку заповнення податкової накладної в силу приписів п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у покупця товару є право додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту. Утім, нереалізація отримувачем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених протягом певного попереднього звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів, у податковому періоді, в якому було фактично отримано податкову накладну, оскільки закон забороняє включати до складу податкового кредиту сплачений (нарахований) податок на додану вартість не підтверджений податковими накладними.

Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення у частині, що стосується податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування, є законними.

Разом з тим, вирішивши позовні вимоги про зобовязання податкового органу надати органу держказначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на користь позивача, суди попередніх інстанцій не врахували, що такі вимоги є неналежним способом захисту прав платника податку на додану вартість.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету. Відповідно, способом захисту такого порушеного права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (бюджетне відшкодування заборгованості).

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу задовольнити частково та скасувати оскаржені судові рішення у частині вирішення позовних вимог про зобовязання відповідача надати управлінню держказначейства висновок про відшкодування з Держбюджету на користь позивача податку на додану вартість, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 23.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2007 у частині задоволення позовних вимог про зобовязання ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя надати Управлінню Державного казначейства у Шевченківському районі м.Запоріжжя висновок про відшкодування з Державного бюджету на користь ТОВ «АгроФудТранс»податку на додану вартість в сумі 24736,00 грн. скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

В решті постанову Господарського суду Запорізької області від 23.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.М. Нечитайло