Ухвала суду № 19516828, 02.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2011 р. м. КиївК-3703/08

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Степашка О.І.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції в Кіровоградській області

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 18.05.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008

у справі № 14/142

за позовом Закритого акціонерного товариства «Вись»

до Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції в Кіровоградській області

про визнання недійсними актів, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 18.05.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008, позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Маловисківської МДПІ від 17.02.2006 № 0000102310/0, від 10.03.2006 № 0000102310/1, від 17.02.2006 № 0000092310/0, від 10.03.2006 №0000092310/1. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Вись»судові витрати у сумі 3,40 грн. державного мита.

Маловисківська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.1 ст. 4, п.п.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість при вирішенні справи у частині, що стосується здійснення господарських операції з придання послуг з одержання, переміщення, вивантаження, зберігання та вивезення товару із залізничної станції; п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.2.1. п. 7.2, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 та не підтвердження матеріалами справи висновків судів щодо реальності отримання позивачем робіт, послуг від ДП «Укрспецавтобаза»та від ТОВ «Юридично-консалтингова компанія «Консул».

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 1306560, 00 грн., у тому числі 742900,00 грн. основного платежу та 563660,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та з податку на додану вартість у загальній сумі 891410,00 грн., в тому числі 594273,00 грн. основного платежу та 297137,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 08.02.2006 № 13/23-30564628, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст.4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», які б полягали у заниженні валового доходу за операціями за договором з ТОВ «Нафто-Кредит Інвест»(постачальником) № 05/23-05/2 від 23.05.2005 на поставку товарів на суму витрат з одержання, переміщення, відвантаження, зберігання та вивезення товару із залізничної станції, та, відповідно, відсутність порушень вимог п. 4.1 ст. 4 та п.п.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке б полягало у заниженні бази оподаткування податком на додану вартість.

Податковий орган вважає, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат понесені витрати з одержання, переміщення, відвантаження, зберігання та вивезення товару із залізничної станції, оскільки за умовами п. 3.1 договору такі витрати відшкодовуються покупцю продавцем протягом 10 днів з дати виставлення покупцем відповідних рахунків, а відтак, позивач зобовязаний був збільшити валових доход на такі суми. Також у позивача виникло податкове зобовязання з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували до даних правовідносин положення п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначено поняття валового доходу та порядок і підстави виникнення у платника податку обовязку збільшити валовий доход, а також положення п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про податок на додану вартість», якими передбачено порядок визначення бази оподаткування та порядок і підстави виникнення у платника податку податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Встановивши відсутність факту отримання доходу від ТОВ «Нафто-Кредит Ін вест»(у вигляді відшкодованих позивачеві витрат), а також не виникнення у ТОВ «Нафто-Кредит Ін вест»зобовязання з відшкодування таких витрат через не виставлення позивачем рахунків на їх відшкодування, а також врахувавши відсутність законодавчо визначених подій, з якими виникає обовязок збільшити валовий доход, в тому числі і відсутність такої події як: фактичне надання результатів робіт (послуг) платником податків позивачем (послуги з одержання, переміщення, відвантаження, зберігання та вивезення із залізничної станції безпосередньо позивачем товариству «Нафто-Кредит Ін вест»не надавалися), та відсутність законодавчо визначених подій, з якими виникає податкове зобовязання з податку на додану вартість, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для збільшення валового доходу та податкового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Посилання податкової інспекції на неправильне застосування судами попередніх інтонацій норм цивільного законодавства суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на те, що норми цивільного законодавства застосовані судами для зясування правової природи виникнення господарських зобовязань за договором, і не застосовані до спірних податкових відносин щодо підстав для збільшення платником податку валового доходу.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про правомірне віднесення позивачем до складу валових витрат фактично понесених витрат з придбання послуг з адміністрування договору щодо поставки та закладення дизельного палива до держрезерву за договорами з ДП «Укрспецавтобаза»та з ТОВ «Юридично-консалдингова компанія «Консул», а також з придбання інформаційно-консультативних послуг за договором з ТОВ «Юридично-консалтингова компанія «Консул», та відповідно, правомірне віднесення до складу податкового кредиту сплачені суми податку на додану вартість у звязку з придбаними послугами.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»забороняють віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та реальність понесених витрат.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг з адміністрування договору щодо поставки та закладення бензину до державного реєстру, інформаційно-консультативних послуг, маркетингових досліджень ринку паливно-мастильних матеріалів, і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: договорів, які є чинними та не оспорені його сторонами, актів здачі-приймання робіт, податкових накладних, платіжних доручень, а також з врахуванням висновків судово-економічної експертизи, встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

Судами не було встановлено, що вказані первинні документи не відповідають дійсності, тобто, що послуги не надавалися, що договори укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту позивача та те, що отримання таких послуг не повязано із господарською діяльністю позивача, направленою на отримання доходу.

Щодо висновків судів про правомірність формування позивачем податкового кредиту суд касаційної інстанції знаходить їх обґрунтованими з огляду й на таке.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення був регламентований п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якого платник податків зобовязаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Натомість було встановлено, що податковий кредит сформований на підставі податкових накладних, виданих платником податку за наслідками здійснення реальних господарських операцій.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції в Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Кіровоградської області від 18.05.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.І. Степашко