Ухвала суду № 19503033, 22.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а/0270/2303/11

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2011 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів:Білоуса О.В.

Курка О.П. <Довідник >

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивач : Климчук Микола Степанович, Давискиба Віталій Васильович

відповідач (апелянт) : Радзіковська Інна Тимофіївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Беннета" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Беннета" з позовом до державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність в його діях порушень податкового законодавства, посилається на приписи Цивільного кодексу України та зазначає, що висновки акту перевірки про нікчемність угоди мають субєктивний характер, адже відсутні докази з приводу того, що будь які дії підприємства або посадових осіб підприємства спрямовані на ухилення від оподаткування, або завищення податкового кредиту шляхом укладення відповідної угоди, вказує на реальний характер укладеної угоди просить визнати недійсним податкове повідомлення рішення № 0002092330/0 від 22.04.2011 року. Позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року позовні вимоги задоволено, відповідно визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0002092330 від 22 квітня 2011 року.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказує, що по угодам між позивачем та контрагентам відсутній реальний характер їх виконання, за нікчемними правочинами.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її надавши суду додаткові пояснення.

Представники позивача заперечували проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне:

В період з 08.04.2011 року по 08.04.2011 року Державною податковою інспекцією у м. Вінниці, на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 2 ст. 79 Податкового кодексу України проведена невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Беннета" з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року, за результатами якої складений акт № 1373/23/13323710 від 08.04.2011 року.

Державною податковою інспекцією у м. Вінниці податковим повідомленням-рішенням форми "Р" № 0002092330 від 22 квітня 2011 року за встановлені порушення, викладені в акті перевірки від 08.04.2011 № 1373/23/13323710, збільшено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість 301844 грн., у тому числі за основним платежем 301843 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Дані висновки відповідача мотивовані нікчемністю договорів між позивачем та ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД".

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 05 січня 2011 року між ТОВ "Беннета" та ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" укладено договір поставки за № 05-01-11БТ, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати покупцю товар, а покупець - прийняти та оплатити його вартість. На виконання вказаного договору, постачальником передано, а покупцем отримано товар - "нітроамофоска (азофоска) 16:16:16 в біг-бегах" та "аміачна селітра в біг-бегах" на загальну суму 5377564,92 грн. (в т.ч. ПДВ 896260,82 грн.), що підтверджується видатковими накладними, які знаходяться в матеріалах справи.

В свою чергу, позивачем здійснено оплату придбаного товару на загальну суму 5377564,92 грн.

Зміст зазначеного договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обовязковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом апеляційної інстанції досліджено надані позивачем первинні бухгалтерські документи на підтвердження виконання спірного договору, та його оплату та використання у власній господарській діяльності. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем первинні документи підтверджують, виконання спірних угод та правомірність формування відповідачем податкового кредиту.

Колегія суддів також зазначає, що ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність свого рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів також зазначає, що право на відшкодування податку на додану вартість є матеріальним правом позивача. Несвоєчасне відшкодування коштів порушує його право власності, захист якого гарантовано першим реченням частини першої статті першої Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року та у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини, у тому числі у Рішенні Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Интерсплав проти України".

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу відповідачів на вчинення правочинну, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно п.п.14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Апелянтом не спростовано правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану вартість, на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

Згідно до абз. 3 п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів вважає, що право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних, апелянтом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку за спірними договорами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 28 листопада 2011 року.

Головуючий суддя< Список >Совгира Д. І.

Судді< Список >Білоус О.В.

< Список >Курко О. П.

<Список >

<Список >